Голодні ігри
Шрифт:
Отже, я не помилилася щодо пастки, але виявилося, що вона складніша, ніж я очікувала. Стосовно дівчини я також не помилилася: вона була достатньо хитрою, щоб здогадатися про западню, і зуміла прокласти шлях до їжі. Вона наповнила свою торбу, взявши потроху їжі з різних ящиків, крекерів із коробки, кілька яблук із мішка, який звисав із бочки. Вона брала всього по дрібці, щоб кар’єристи не помітили пропажі. Цього було навіть недосить, щоб викликати підозри. А тоді, протанцювавши свій дивний танець у зворотному напрямку, вона зникла в лісі, жива й здорова.
Від люті й розчарування я аж заскреготіла зубами. Лисяча Морда підтвердила мої найгірші здогадки. Але яка пастка вимагає такої спритності й тямущості? Невже там стільки спускових механізмів, які можуть
— Припаси заміновані, — прошепотіла я.
Це все пояснює. І те, чому кар’єристи залишили їжу без нагляду, і реакцію Лисячої Морди, і присутність хлопця з Округу 3 — округу, який спеціалізується на виготовленні телевізорів, автомобілів і вибухівки. Але де вони роздобули міни? В припасах? Продюсери зазвичай не дають трибутам такої зброї, бо хочуть, щоб ті вбивали одне одного власноруч. Я висковзнула з-за кущів і наблизилася до одного з круглих металевих люків, крізь які трибути потрапили на арену. Земля довкола нього була перекопана. Міни, які були зариті там, вийшли з ладу через шістдесят секунд після нашої появи на арені, але хлопець з Округу 3 зумів активувати їх знову. Такого не траплялося ще в жодних Іграх. Ладна пробитися об заклад, що це шокувало не тільки мене, але й продюсерів.
Що ж, хлопець з Округу 3 молодець, він зумів утерти їм носа, але що тепер робити мені? Щойно я наближуся до замінованої зони, як одразу зірветься перша міна. Ідея з палаючою стрілою тепер здавалася просто сміховинною. Міни вибухають під тиском. Хоча, щоб активувати їх, багато не потрібно. Одного року, стоячи на люкові, якась дівчина ненавмисне впустила на землю свій талісман, маленький дерев’яний м’ячик, і її рештки буквально довелося відшкрібати від землі.
Мої руки достатньо дужі, я б докинула туди кілька каменів — і що тоді? Можливо, підірветься одна міна. Почнеться ланцюгова реакція... Чи ні? Може, хлопець з Округу 3 так розмістив міни, що вибух однієї не вплине на інші? Щоб і злодія вбити, і припаси вберегти. Навіть якщо мені вдасться підірвати одну міну, то кар’єристи одразу ж повернуться назад. Крім того, над пірамідою звисає сітка, спеціально залишена там для того, щоб запобігти таким атакам. Мені доведеться метнути щонайменше тридцять каменів, щоб спричинити ланцюгову реакцію і знищити всю піраміду.
Я озирнулася. З-поміж дерев клубочився димок від другого вогнища, яке розпалила Рута. Мабуть, кар’єристи вже почали щось підозрювати. Нема часу на роздуми, слід діяти якнайшвидше.
Повинен бути якийсь вихід, обов’язково повинен, треба просто зосередитися. Я подивилася на піраміду, на бочки, на коробки — вони занадто важкі, щоб повалитися на землю від однієї стріли. Можливо, в одному з контейнерів пальне, і тоді ідея з палаючою стрілою не така уже й погана. Однак я відкинула її, мені не хотілося втратити всі свої дванадцять стріл, намагаючись угадати, в якому контейнері пальне. Я вже серйозно подумувала, чи не підібратися до піраміди в той сам спосіб, що й Лисяча Морда, але раптом мені в око впав пузатий мішок із яблуками. Я змогла б розрубати шнурок, на якому він висить, одним пострілом, хіба не це я зробила в Тренувальному Центрі? Мішок чималенький, але все-таки його може бути недостатньо, щоб спричинити більш ніж один вибух. Хіба що мені вдасться зробити так, щоб яблука розсипалися...
І раптом я зрозуміла, як слід діяти. Я підійшла ближче і витягнула три стріли. Цього мені мало вистачити, щоб здійснити задумане. Я стала в стійку, зосередилася, намагаючись відгородитися від решти світу. Перша стріла розірвала мішок біля самого вершечка. Друга перетворила невелику дірку в зяючий отвір. Я бачила, як покотилося перше яблуко, коли пустила третю стрілу — вона відірвала від мішка великий клапоть тканини.
На якусь мить, здавалося, все завмерло. А тоді яблука одне по одному посипалися на землю, і я злетіла в повітря: хвиля від вибуху відкинула мене на кілька кроків
РОЗДІЛ 8
Падіння на тверду, майже кам’яну землю вибило з мене дух. Рюкзак зовсім не пом’якшив удару. На щастя, сагайдак зі стрілами висів у мене на плечі, а лук я міцно затиснула в руках. Земля досі тремтіла від вибуху. Але я його не чула. Я не чула взагалі нічого. Мабуть, яблука спричинили достатньо вибухів, щоб викликати ланцюгову реакцію і активувати решту мін. Я встигла затулити обличчя руками ще до того, як на мене посипався дощ із палаючих уламків. Повітря застилав їдкий дим, який зовсім не сприяв відновленню дихання.
Десь за хвилину земля перестала коливатися. Я перевернулася на бік і дала собі хвилину, щоб насолодитися видовищем тліючих уламків на тому місці, де нещодавно була піраміда. Гадаю, там уже нічого рятувати.
«Час мені забиратися звідси», — подумала я. Почувши вибух, кар’єристи на всіх парах помчать до свого табору. Однак, звівшись на рівні ноги, я зрозуміла, що втекти мені буде зовсім не легко. В голові паморочилося. Мене не просто похитувало з боку в бік, а гойдало так, що, здавалося, дерева танцюють навколо, а земля під ногами ходить ходором. Я зробила кілька кроків, а тоді впала навколішки. Треба перечекати. Спливло кілька хвилин, але нічого не змінилося.
Зненацька мене охопила паніка. Я не повинна тут залишатися. Треба втікати. Але я не здатна йти, а на додачу ще й нічого не чую. Я приклала руку до лівого вуха, до того, яке було обернене до вибуху, і відчула, що з нього цебенить кров. Може, я оглухла не тимчасово, а назавжди? Ця думка не на жарт мене налякала. Як кожен мисливець, я покладаюся на свої вуха частіше, ніж на очі. Але я не маю права виявити переляк. Понад усякий сумнів, зараз у прямому ефірі мене бачить увесь Панем.
«Ніякої крові», — сказала я собі й тремтячими руками натягнула на голову каптур, неслухняними пальцями зав’язуючи шнурок під підборіддям. Так крові буде куди всотуватися. Я не можу йти, а повзти? Я напружилася й подалася вперед. Так, я повзла, але дуже повільно. Ріденький ліс не в змозі забезпечити мені надійне прикриття. Моя єдина надія на порятунок — гайок Рути, в його густій зелені я ховалася досі. А тут, на відкритій місцевості, з мене легка здобич. Катон подбає про довгу й болючу смерть для мене. Але думка про те, що саме зараз на мене дивиться Прим, додала мені сил, і я дюйм по дюйму прямувала до гущавини.
Ще один вибух заскочив мене зненацька. Якась випадкова міна зірвалася від упалого ящика. Таке повторилося ще двічі. Ці останні кілька вибухів нагадали мені про те, як удома ми з Прим смажили попкорн...
Я ледве встигла заховатися. Щойно я зникла в густих заростях кущів, як на галявині з’явився Катон зі своїми поплічниками. Його люті не було меж, він так казився, аж сміх. Виявляється, в нападі злості люди справді здатні рвати на собі волосся й бити кулаками об землю. А причиною всьому була я. Тепер уявіть, наскільки близько я від них перебувала, а ще візьміть до уваги те, що я не могла ні втекти, ні захиститися, і тоді вам стане зрозуміло, яка я була налякана. Я радо зауважила, що в цих густих заростях я поза зоною досяжності камер, бо тепер уже не могла стримуватися: кусала губи та гризла нігті. Здерла з них останній шар лаку, намагаючись стримати клацання зубів.
Хлопець з Округу 3 кинув у руїни кілька каменів й, очевидячки, підтвердив, що підірвалися геть усі міни, бо кар’єристи наблизилися до уламків.
Перший спалах люті Катона переріс у новий, і він почав копати тліючі коробки й контейнери. Інші трибути вешталися довкола, намагаючись відшукати бодай якісь неушкоджені речі, але нічого не залишилося. Хлопець з Округу 3 впорався зі своїм завданням занадто добре. Здається, те саме спало на думку й Катону, тому що несподівано він обернувся до хлопця й почав на нього репетувати. Трибут з Округу 3 різко розвернувся й кинувся навтіки, але Катон підскочив ззаду і схопив його за шию. Я побачила, як напружилися м’язи на руках Катона, й одним різким рухом він скрутив хлопцеві з Округу 3 шию.