"Грант" викликає Москву
Шрифт:
— Та що ви? Просто маленька подія, і все, — глузливо посміхнувся Релінк.
Полковник, нічого не розуміючи, витріщив на нього налиті кров’ю очі.
— Покажіть, де стояли літаки, — наказав Релінк.
Полковник підвів його до краю вивернутої з землі маневрової смуги.
— Частина стояла тут з інтервалами, визначеними інструкцією, а інші — там, — він показав на палаючий ангар.
На тому місці, де стояли літаки, зяяло кілька глибоких воронок. Було цілком ясно, що ці воронки утворилися від вибуху мін.
— Вибухи в ангарі й
— Спочатку в ангарі і через три секунди тут, — відповів товстун.
Вернувся Цах і доповів, що нікого з головного начальства на аеродромі немає.
— Де вони? Де ваші головні дурні? — закричав Релінк.
— Поїхали в місто… дивитися новий кінофільм… Сьогодні неділя, — відповів полковник.
— Цей кінофільм вони запам’ятають на все життя, — крізь зуби процідив Релінк і повернувся до Цаха. — Виходи з аеродрому закриті?
— Так точно.
— До нашого приїзду хто-небудь пішов з аеродрому?
— Чергові всіх прохідних і виїзних воріт сказали, що, крім начальства, з ранку ніхто не залишав аеродрому.
— Викличте сюди всіх своїх людей і починайте найсуворіше розслідування. Я піду в штаб бази. Ходімо зі мною, — наказав Релінк полковнику.
У кабінеті командуючого базою генерала Вітиха все блищало. Генерал славився своєю шаленою любов’ю до штабної чистоти і порядку. Релінк пригадав анекдот, що ходив у Франції, як генерал Вітих, розмістивши свій штаб у якомусь паризькому готелі, наказав вимити будинок з пожежних брандспойтів всередині й ззовні. Зараз Релінку хотілося висадити в повітря цей виблискуючий кабінет разом з його хазяїном. Однак треба братися до справи, і Релінк з ненавистю втупився на спітнілого полковника.
— Розкажіть, як це сталося.
— Вибухнуло о 12 годині 14 хвилин, — відповів, уже трохи отямившись, полковник.
— Де ви були в цей час?
— Спав.
— Чудово. А хто-небудь є на базі, хто пам’ятав би, що триває війна і перебував на посту?
— Оперативний черговий і його помічник.
— Покликати сюди чергового, швидко.
Прибіг черговий.
Полковник, який пішов його кликати, передбачливо в кабінет не вернувся.
Черговий був дуже схвильований і переляканий, його бліде обличчя сіпалось, кітель спереду забризканий грязюкою, а кисть лівої руки обмотана бинтом, промоклим від крові.
— Вибух стався о 12.14, — розказував він. — Рівно о 12 я на машині об’їжджав аеродром і приблизно за дві хвилини до вибуху проїхав повз стоянку літаків. Там біля трьох літаків працювали механіки, вони готували машини до завтрашнього перельоту на Кавказ.
— Хто знав про переліт? — спитав Релінк.
— Всі знали, — відповів черговий. — На базі про такі справи звичайно знають усі.
— Далі.
— Я від’їхав од стоянки метрів двісті, коли мою машину зупинив інженер майстерень, який…
— Прізвище інженера?
— Пфлаумер, Генріх Пфлаумер.
— Чому він був не в майстернях?
— Він шукав мене.
— Яка в нього була до вас справа?
—
— Як поводився Пфлаумер, коли пролунав вибух?
— Його вбито.
Релінк трохи не сказав: «Прекрасно». В цей час у його мозку вже складалася версія, про яку він, мабуть, повідомить Берліну, якщо не знайде справжніх диверсантів. Ним стане Пфлаумер, але оскільки його вбито, разом з ним у могилу пішли й подробиці організації вибуху, а фоном для цього буде безтурботність командування, яке фактично залишило базу напризволяще. У такій обстановці може статися що завгодно.
— Пфлаумер був добрий працівник? — недбало спитав Релінк.
— Дуже добрий.
— Ви можете за нього поручитись?
У тоні Релінка черговий відчув погрозу і вирішив уточнити свою думку.
— Я маю на увазі, що він був грамотний спеціаліст, — сказав він.
— Отакі грамотні і виявляються головними ворогами Німеччини, — холодно і все ж примирливо зауважив Релінк.
— Пригадайте краще, які у вашого дуже доброго Пфлаумера були неприємності останнім часом.
— Ви маєте на увазі ту історію, коли він продав мотоцикл цивільній особі?
— Хоча б… Для початку.
Поки черговий розказував про те, як Пфлаумер зібрав мотоцикл з розбитих машин і потім продав його комусь у місті, Релінк уже сформулював нове звинувачення небіжчикові: передача підпільникам мотоцикла.
— Так. А ще? — спитав Релінк.
— Ще з ним було щось у Польщі.
— Що саме?
— Я тоді разом з ним не служив, я тільки чув від когось… Він там висловлював якісь помилкові думки з приводу знищення Варшави.
Розчинились двері, і в кабінет ввійшов у супроводі двох своїх заступників генерал Вітих. З їхнього вигляду можна було зрозуміти, що в місті вони були не в кіно, а займалися значно веселішою справою. З обличчя одного заступника не сходила п’яна усмішка.
Релінк відпустив чергового і, коли той вийшов, звернувся до командуючого базою:
— Що скажете, генерале?
Вітих стиснув голову руками, упав на диван і заридав…
Релінк вернувся до себе пізно ввечері і застав у своєму кабінеті генерала Штромма. «Цей нероба, як крук, чує, де пахне трупом», — подумав Релінк, але не виказуючи злості, люб’язно привітався з генералом і потім довго і розважливо роздягався біля вішалки, здуваючи порошинки з кашкета, причісуючись перед дзеркалом.
— Ну, що там? — нетерпляче спитав Штромм. — Справді жахливо?
— Щоб точно оцінити те, що сталося, туди треба поїхати, — не втримався від шпильки Релінк. — Так, це найсерйозніша подія за весь час.
— Натрапили на якийсь слід?
— Не хочу поспішати з висновками, дещо, однак, намітилось.
Та хоч скільки Штромм домагався узнати, що саме зумів вияснити Релінк, нічого певного він не почув.
— Я все-таки прошу вас поїхати на місце події, — втомлено мовив Релінк.