"Грант" викликає Москву

Ардаматский Василий Иванович

— Вранці поїду, — невдоволено відізвався генерал. — А зараз я більше вам не заважатиму. Бажаю успіху.

Штромм пішов вчасно. Через кілька хвилин Релінка по прямому проводу викликав Берлін, і він почув телеграфну мову свого шефа.

— Доповідайте, що трапилось? Коротше: факти і наслідки розслідування.

Релінк коротко розказав про диверсію і досить складно виклав свою версію щодо інженера майстерень Пфлаумера.

— Одній людині така диверсія не під силу, — сказав Олендорф.

— Знайдемо і решту.

— Пошукайте їх в тюрмі, — несподівано для Релінка порадили з Берліна. — Знайдете там чоловік двадцять. Покарання

мусить відбутися протягом трьох днів.

— Може, краще оформити їх як заложників? Це справить корисний моральний ефект у місті, — запропонував Релінк.

— Дійте, як вважатимете потрібним. Шифрування про інженера майстерень надішліть мені завтра вранці.

— Буде виконано! — майже радісно вигукнув Релінк. Він уже бачив, що Олендорф не менше від нього зацікавлений у будь-якому варіанті розслідування. Головне, щоб усе зробити швидко й рішуче.

В цей час головний учасник диверсії Федорчук лежав у госпіталі авіабази. З приступом гострого запалення нирок його забрали туди ще за два дні до вибуху. Коли вибухівку поклали в дренажні колодязі біля стоянки літаків, в ангарі і в майстернях, і залишалось тільки підключити годинниковий механізм підривного обладнання, у Федорчука почався приступ. Він звалився на роботі, і його, зігнутого від болю, повезли в госпіталь. Було цілком ясно, що найскладнішу операцію нирок йому ніхто не робитиме, а звинуватити в симуляції цієї хвороби дуже важко, особливо якщо хворого добре проінструктував лікар. Сам Вальтер ще в п’ятницю взяв дозвіл поїхати в місто на суботу і неділю в аеродромному автобусі в компанії двох десятків військовослужбовців, котрі, як і він, мали звільнення на суботу й неділю. Але в ніч на неділю він вернувся на велосипеді, пробрався на аеродром через піщаний кар’єр, включив механізм і знову поїхав у місто. На все це він витратив менше двох годин, так що він встиг вернутися в компанію, з якою він пиячив у ресторані. Він залишив компанію з Зіною Димко, яка цього вечора грала роль його дівчини. А коли через дві години він вернувся без неї, ніхто з горілчаних братів навіть не спитав, де він пропадав…

Розділ 33

Ні Релінк тут, ні тим більше Отто Олендорф далеко в Берліні не зрозуміли зразу всього значення диверсії на аеродромі. Справа полягала зовсім не в кількості знищених літаків і вбитих льотчиків. Вибух сколихнув душу городян. Подія миттю обросла легендами, в яких невпинно перебільшувалися наслідки вибуху, але був і досить точний опис того, як цей вибух організували й виконали. Тут народна фантазія була невичерпна. Одні розказували, наче аеродром захопив цілий загін героїв, які половину літаків висадили в повітря, а на решті полетіли через фронт до своїх. За розповіддю інших, аеродром протягом двох діб перебував у руках підпільників, і вони на німецьких літаках відправили на Велику землю своїх поранених товаришів. Розповідали ще, наче вибух здійснено за сигналом з Москви і що в той же день, годину і хвилину таких вибухів сталося по всій окупованій території тисячі. Через те, мовляв, так і здригнулася земля під ногами, від одного вибуху так не здригнеться.

У всіх розповідях неодмінно підкреслювали, що справу цю було добре організовано, що в ній брало участь багато людей і що так чи інакше люди, які готували вибух, мали прямий зв’язок з Великою землею.

Агентура справно повідомила Релінка про всі ці легенди. Поінформований краще від

інших про диверсію, він прекрасно бачив, що саме в цих легендах правда, а що вигадка. Однак тверезий аналіз привів його до висновку, що в основі всіх легенд лежить незаперечна істина. Ясно, що таку велику диверсію одна людина здійснити не могла. Ясно, що диверсію готували дуже досвідчені й сміливі люди. Хто-хто, а Релінк знав: ні одного справжнього учасника диверсії не спіймали, і напасти на їхній слід поки що не пощастило. Нарешті, у Релінка не було ні найменших підстав не бачити зв’язку між вибухом і роботою радіостанції Гранта.

Тільки тепер Релінк збагнув усю небезпеку цієї диверсії. Небезпечними для нього були навіть додатки, що фігурували в агентурних повідомленнях, за яких обставин агент чув ту чи іншу легенду. Люди, розказавши легенду, додавали: «Закінчилось у німців спокійне життя». Або: «Вибух — це тільки початок». Або: «Все одно до одного. Восени на німецькому складі пристрілялись, а тепер почали бити як слід». Або: «Вибух — це сигнал для всіх, хто ще не став цілковитою сволотою…»

Релінку розповідали й інше — як реагували на вибух німці і, зокрема, навіть його співробітники. А в штабі армії високопоставлений офіцер сказав йому глузливо: «Ну от, тепер і ви узнали, що в росіян є не тільки шия для петлі, а й міцні кулаки…»

Гнітюче враження справила на Релінка розмова з штурмбанфюрером Цахом. Він сподівався, що вибух підштовхне Цаха і примусить його діяти рішучіше. Але замість того побачив начальника поліції СД якщо не пригніченим, то, в усякому разі, розгубленим.

— Це ж неможливо збагнути, — казав Цах. — Майже рік ми працювали даремно, і я зробив ціле кладовище не з тих, з кого треба було його робити.

— Дурниця! — відповів Релінк. — Тепер ми бачимо, які ми були ліберальні й недіяльні.

— Невже? — іронічно вигукнув Цах і, вийнявши з кишені конверт, мовчки подав його Релінку. Діставши з конверта аркуш паперу, Релінк прочитав: «Вальтеру Цаху. (На випадок неодержання попередніх повідомлень). Доводимо до твого відома, бандита і ката, що тобі винесено смертний вирок. Вирок остаточний, оскарженню не підлягає і буде виконаний у призначений нами строк». Замість підпису намальовано серп і молот.

— Уже третє повідомлення, — сказав Цах. — Оце я одержав сьогодні вранці. Його знайшли на підлозі в кімнаті, куди приходять на прийом родичі арештованих.

— Взяти всіх, хто був сьогодні на прийомі, і вирвати визнання, — наказав Релінк.

Цах поморщився:

— Марна справа. Ми знаємо тільки тих, від кого прийняли передачі й листи, а кімната було повним-повнісінька. Перші два повідомлення надіслали поштою.

— Дешевий трюк для слабонервних, — резюмував Релінк і шпурнув листа Цаху. — Давайте перейдемо до діла. Треба якомога ефективніше стратити двадцять заложників. Це буде нашою відповіддю.

— Коли? — мляво поцікавився він.

— Найближчої неділі.

— Тоді цим займеться мій заступник, — дивлячись кудись убік, сказав Цах.

— Це що за фокус? — насторожився Релінк.

— Ніяких фокусів. Ще до вибуху я погодив з вищим начальством свою поїздку в Бухарест до брата. Він тяжко поранений і лежить в госпіталі.

— Нікуди ви не поїдете! — Релінк ударив ребром долоні об стіл. — Я не хочу заводити справу про боягузтво начальника поліції СД.

— Брата вже повідомлено про мій приїзд. Він у дуже тяжкому стані.