"Грант" викликає Москву
Шрифт:
— Та що ви верзете, Цах? Триває велика війна, а не місячник родинних сантиментів! Зрозумійте, нарешті, якщо ви справжній наці, то після одержання цих брудних листів, в момент, коли вішатимемо бандитів, ви повинні бути у всіх перед очима. Це ваша відповідь на брудні листи. Погрожувати підкидними листами можуть тільки найбільші боягузи, але й вони, побачивши, що ви здалися, можуть виявитися хоробрими.
— Гаразд, — холодно і байдуже мовив Цах. — Я проведу акцію і потім все-таки поїду до брата. — Цах помовчав і вів далі в тому ж тоні: — Я боягузом ніколи не був, і ви це прекрасно знаєте, ви знаєте, що я тут зробив для зміцнення порядку. Але я не позбавлений права думати про те, що відбувається, і… любити свого єдиного брата.
—
— Я не вірю, що вибух не примусив вас задуматися, — так само холодно говорив Цах далі.
— Про що?
— Про те, чи досить уміло і правильно ми виконуємо тут свій обов’язок перед Німеччиною і фюрером.
— Не знаю, як ви, а я віддаю нашій справі усе.
— Це безсумнівно, — погодився Цах, дивлячись на масивне підборіддя Релінка. — Але тоді в Берліні можуть вирішити, що ви просто не маєте достатніх даних, щоб упоратись із справою, яку вам доручили.
— Я змушений нагадати вам, Цах, слова фюрера про те, що можливості кожного рядового німця необмежені, як необмежені можливості його рейха, а це значить: зараз ви признаєтесь, що вичерпалися до дна. Я зробити таке визнання не посмію, просто не посмію.
— А по-моєму, нам просто не слід так розмовляти, — спокійно сказав Цах. — Уже час перейти від абстракції до факту. Вибух на аеродромі через рік після нашої роботи тут — це факт, що свідчить не на нашу користь. Наш обов’язок — тверезо розібратися в тому, що сталося. А якщо ми вдаватимемо, ніби нічого особливого не трапилось, ми не виконаємо іншої вказівки нашого фюрера: про те, що ворог, як правило, має успіх там, де ми випускаємо з своїх рук ініціативу.
— Гаразд. Я згоден на дозвіллі поговорити з вами про це. Але сьогодні наша ініціатива повинна проявитися в нашій відповіді на те, що сталося, відповіді, яка скаже ворогові, що ми рішучі й нещадні до кінця. Прошу вас, Цах, зараз же зайнятися акцією.
— Добре. — Цах встав. — Але все-таки поговорити нам слід.
— Ми обов’язково поговоримо, — по-дружньому й інтимно сказав Релінк і додав багатозначно: — Зразу після акції, у мене вдома. Домовились?..
Особливу лють викликав у Релінка генерал Штромм. Цей нероба не тільки зайняв позицію стороннього спостерігача, він майже відкрито радів з того, що сталося. Він, бачте, вже давно сигналізував Берліну про недостатню рішучість місцевої СД. О, генерал знав, що робив, коли посилав у Берлін свої реляції! До рішучості закликав, коли приїздив сюди, сам Гіммлер, і тепер сигнали Штромма свідчили про його далекоглядність і проникливість. Цей точний розрахунок і викликав лють Релінка. Він знав ціну розумові генерала, а на перевірці виходило, що цей дурень з громовим голосом діяв безпрограшно.
Увечері Релінку подзвонив з Берліна Олендорф. З перших же його слів Релінк зрозумів, що справи погані: не жди добра, коли Олендорф перестає говорити своїм звичайним телеграфним стилем.
— Доповідайте, яких ви заходів вжили після диверсії, — запропонував Олендорф.
Релінк почав розказувати про підготовлювану страту двадцяти червоних і про хід слідства по «групі аеродромного інженера Пфлаумера». Та Олендорф слухав не довго, перебив і зажадав уважно вислухати його вказівки.
— Тих двадцять необхідно стратити відкрито, як заложників по справі диверсії. І ніяких спроб видати їх за учасників вибуху.
— Я саме так… — хотів вставити Релінк, але Олендорф знову обірвав його:
— Прошу вас слухати мене. Отже, ці двадцять — заложники, і необхідно дати зрозуміти, що цими двадцятьма розплата міста не обмежиться, це перше. Друге: необхідно прочистити тюрму. Мені стало відомо, що у вас в камерах сидять по тридцять чоловік. Ви що, збираєте колекцію? Протягом трьох — чотирьох днів оформіть вироки на всіх, у кого хоч пушинка на рилі. Третє: щотижневі облави по місту — квартал за кварталом, будинок за будинком. Раз місто ховає ворогів Німеччини,
— Все буде виконано, — чітко, по-військовому відповів Релінк.
— Далі: справу інженера Пфлаумера припинити. Сьогодні ж арештуйте і відправте літаком у Берлін механіка Вальтера Шніцлера, що працює на аеродромі. Записали?
— Буде виконано.
— Про те, як ви виконуєте свої обов’язки, ми судитимемо з дальшого становища у вашому місті, — холодно закінчив Олендорф. — І мушу попередити: тепер все залежатиме тільки од вас, а те, що ви робили досі, свідчить проти вас. У мене все.
Олендорф давно дав відбій, а Релінк ще довго сидів, приклавши трубку до вуха, наче сподівався, що Берлін скаже йому щось іще. Та Берлін мовчав. Релінк шпурнув трубку на важіль і натиснув кнопку. На дверях появився ад’ютант.
— Всіх офіцерів сюди! — крикнув Релінк.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
Розділ 34
Таке на нашій землі трапляється не вперше… У 1812 році жорстока Бородинська битва закінчилася тим, що Кутузов із своїми військами відступив до Рязані, а Наполеон зайняв Москву. За свідченням очевидців, армії Наполеона входили в російську столицю «без радощів і блиску переможців, на їхніх неструнких колонах позначалося засмучення, злість і сум…» Для того, щоб зрозуміти, що ж насправді в ті часи сталося на війні, треба ще раз перечитати толстовські сторінки «Війни і миру», що розповідають про те, як билися під Бородіним артилеристи батареї капітана Тушина. Вони теж відступили до Рязані — поранені, лишивши на полі бою загиблих, але перед тим, як відступити, виграли битву і перемогли Наполеона. Він ввійшов у Москву переможеним.
Гітлер не досягнув і цього. Весною й літом 1942 року гітлерівська армія наступала. Але попереду Німеччину ждала трагедія шостої армії в Сталінграді. І цього жаркого літа вона йшла до днів свого трауру, коли її воєначальники і обивателі відчують жах поразки, що невідворотно посуне на них од Волги. Німецькі дивізії наступали на Сталінград уже переможеними.
Що ж сталося між цим літом і сталінградською зимою? Що спростувало всі розрахунки і прогнози німецьких генералів і військових спостерігачів? Вони підраховували захоплені радянські міста і розгромлені дивізії, але не розуміли, що в кожній дивізії була своя батарея Тушина, що в кожному місті теж були свої батареї Тушина.
І от чому зруйноване, закривавлене південне місто, про яке йде розповідь, так і не стало для окупантів спокійним і підкореним.
Заложників повісили у четвер вранці. Напередодні в місцевій газетці на першій сторінці було надруковано об’яву про страту, що має відбутися.
Об’яву писав сам Релінк. Він довго обдумував кожну фразу і потім потурбувався про те, щоб під час перекладу на російську мову не постраждали лаконічність і точність викладу. Викликав до себе одночасно двох перекладачів і разом з ними відредагував текст. Він надавав цій об’яві великого значення. Коли працював над нею, раптом подумав про те, що ця об’ява — документ, який виправдує всі задумані ним терористичні акції проти населення.