Хочу лiтати ! (на украинском языке)
Шрифт:
– - Пам'ятаєте, як Капiтон винюхував iз пробiрок сни? Що при цьому було?
– - Що? Вiн бiльшав, -- сказала здивовано Наталка.
– - А коли чхав?
– - вiв далi я.
– - Ура!
– - зрадiв Iгор, зрозумiвши мене.
– - Та це ж грандiозна iдея!
– - I вiн так ляснув мене по плечу, що я аж хитнувся, але промовчав.
– - Вирiшено!
– - сказав Iгор i хотiв щось додати, але ми раптом почули якийсь дивний брязкiт. Усi разом озирнулися -- невже нас пiдслуховують?
– - i побачили!..
Нi, ми спершу
– - За ним!
– - вигукнув Iгор.
– - Його треба впiймати!
Кiт був уже коло паркану, тож ми хутко рвонули навздогiн. Але котяра виявився напрочуд спритним. Не встигли ми пробiгти й кiлька крокiв, як вiн уже був пiд вiкном Капiтона i стрибнув у кiмнату.
– - Все! Провал!
– - прошепотiв Iгор.
– - Не каркай! Треба перевiрити!
– - сказав Борис, i ми пiдкралися до вiкна.
Iгор пiдсадив мене, i я зазирнув у кiмнату.
За столом, заставленим пробiрками, сидiв дiдуган. На колiнах у нього лежав кiт-скарбничка, чия пика нi про що не говорила, вона була такою ж незворушною та бридкою, як завжди.
– - Кицюню, розумничку мiй, -- промовляв до нього Капiтон, погладжуючи його алебастрову спину.
– - Молодчиночко, знаєш свою справоньку. Ну, давай поглянемо, що ти менi принiс.
Дiд перевернув кота догори лапами й почав трусити. На стiл спершу iз брязкотом випали три металевi карбованцi, а за ними якiсь бiлi кружальця.
– - Так-так!
– - промовляв при цьому Капiтон.
– - Молодчинка, добре попрацював. Ану-ну, що ж там мої дружочки набалакали.
– - I вiн почав перебирати кружальця, викладаючи їх у певному порядку.
I тут я збагнув, що то за кружальця. Це були нашi слова! Яким чином вони застигали й потрапляли в пузо тому котовi, я не думав, я вже звик до всяких дивовиж.
Але те, що зараз дiд про все довiдається, мене жахнуло!
А дiд виклав нарештi кружальця й заходився їх читати.
– - Так-так, -- потер вiн руки, -- "здається, я придумав..." Гарно, розумний хлопчичок! (Це вiн, мабуть, про мене!) "Вiн бiльшав..." А, так вони, виявляється, стежили за мною!
– - розлютився дiдуган.
– - Ну, добре, це їм так не минеться! Що ж далi? Ага: "А коли чхав". Як, оце i все? А що ж вони надумали? Ну й хитрющi! А ти, клята душа, -- це Капiтон уже звертався до кота-скарбнички, -- ти що, не мiг до кiнця дослухати? Га?!
– - Кiт, зрозумiло, мовчав.
– - Так ось тобi, щоб знав!
– - крикнув Капiтон, схопив кота за дурну голову i з розмаху бухнув ним об стiнку. Кiт розлетiвся на шматочки, так i не змiнивши виразу своєї пики.
– - Ага, ось iще кiлька слiвець!
– - зрадiв Капiтон, розгрiбаючи уламки.
– - Побачимо, про що ж тут.
У грудях менi похололо. Невже кiт щось важливе пiдслухав?!
– - Так, -- бурмотiв собi пiд носа дiдуган, -- тут щось про лiтання... Ага, зрозумiв! Цi бiсовi дiти, виявляється, теж умiють лiтати! Що ж, непогано. Те, що й треба! Ну, держiться, хе-хе! От позабираю всi вашi сни -- тодi полiтаєте в мене!..
– - I вiн так бридко зареготав, що менi аж ноги затремтiли...
– - Ну, що ж!
– - мовив дiд, коли вiдсмiявся.
– - Вiд мене вони не втечуть. Ще не знають, з ким мають справу.
Вiн пiдiйшов до шафи, витяг звiдти двi пробiрки, розкоркував їх i втягнув своїм бридким носом димки. Побiльшавши на очах, вiн двiчi чхнув, зменшився до попереднiх розмiрiв i задумався, сидячи в крiслi...
Я зiскочив на землю, i ми гайнули до своєї альтанки.
– - Ну, що там, розказуй!
– - накинулись усi на мене.
I я розказав про все, що побачив.
– - Ну й ну!
– - вигукнув Iгор.
– - Отже, вiн не знає про наш задум. Це непогано! Але вiн довiдався, що ми вмiємо лiтати. А це вже гiрше!
– - Нiчого, завтра все з'ясується, -- мовив я, i ми пiшли спати, хоча кожен iз нас знав: цiєї ночi вiн навряд чи засне.
10
Тiльки-но я вмостився в лiжку й натягнув ковдру на голову, як на мене щось важко стрибнуло. Я рвучко пiдхопився, готовий до всяких несподiванок, але вiдразу ж заспокоївся: передi мною сидiв Корнелiй.
– - Ти чого спати заважаєш!
– - посварився я на нього не дуже сердито.
– - Не спати треба, а дiяти!
– - заговорив раптом кiт.
– - О, знов говориш!
– - зрадiв я i намiрився був поцiлувати свого розбишаку, але вiн ухилився вiд поцiлунку.
– - Знайшов час для пестощiв!
– - пробурмотiв Корнелiй невдоволено.
– - Вдягайся швидше: може статися бiда!
– - Де? З ким?
– - вигукнув я i, не гаючи й хвильки, почав надiвати сорочку й штанцi.
– - З Борисом!
– - кинув Корнелiй i пояснив: -- Я тiльки-но вiд нього: все бачив та чув.
– - Що ж скоїлось, кажи швидше!
– - А те, що, поки ви балакали в альтанцi, Капiтон побував у Борьчиної мами й сказав їй, що бабуся важко захворiла й просить Бориса приїхати до неї ночувати. А сам побiг до трамвая, котрий iде в Святошино.
– - Наче в казцi про Червону Шапочку!
– - вихопилося в мене.
– - Нема чого свої знання показувати, -- перебив мене Корнелiй.
– Треба мчати до бабусi й рятувати Бориса. Цей Капiтон утричi гiрший за будь-якого вовка!
Я вже встиг одягнутись, i ми з Корнелiєм вистрибнули у вiкно, щоб не полохати батькiв.
– - Треба будь-що обiгнати дiда, -- мовив Корнелiй.
– - На трамваї -- не встигнемо, на таксi -- грошей нема, доведеться летiти...
– - Як! То ти й лiтати вмiєш?!