Хто ти?
Шрифт:
— Що ж залишається від людини Землі? Після того, як особа зникне… вмре?
— Невже не розумієш? По-моєму, ви про це самі говорите. Досягнення людини, її радощі, любов, страждання не зникають. Адже це енергія. А енергія — позитивна чи негативна — творить, діє, впливає на світ. Отже, сума енергії минулої особи вливається у велике горнило простору, стає здобутком людства. Частково ви користуєтесь тим здобутком, але ще на низькому рівні. Через записи колишніх людей, через їх творення, картини, скульптури, машини, слово.
— А хіба можна інакше?
— Можна. Тільки тоді, коли людство стане, як одне ціле!
— Хіба це
— Безумовно. І на цьому не зупиниться хода еволюції. Розумні істоти оволодіють свідомістю загальнопланетною, потім всесонячною і так до Всебуття… Суть еволюції — це і є всеохоплення Буття. Ти зрозуміла мене?
— Навряд, — засміялася Марія. — Говориш то ти логічно, схема твоя досить розумна, але сприйняти це за істину?..
— Так, так, — лагідно посміхнувся Промінь. — Визнати такі ідеї — це значить, асимілювати їх, зробити їх своїми. Це значить, оволодіти свідомістю Всебуття… Ти тепер не сприймеш їх!
«Здорово обкручує він мене, — подумала Марія. — Щось не допомагає ключ прямоти…»
— А все ж таки поясни, — сказала вона. — А то таке мислення… як би висловитись…
— Не треба, — швидко озвався Промінь, і в його очах пробігла хмарка суму. — Я відчув твою думку. Ненормальне мислення, ти подумала. Не заперечуй. Ти ж сама говорила — будемо відкритими…
Марія опустила очі додолу. Хворий дав їй урок етики. Але в чому річ? Як він перехоплює думки? Телепатія? Цілком можливо. Тонка, вразлива натура…
— Я згоден з тобою, — помовчавши, сказав Промінь. — Моє мислення, справді, ненормальне. Що таке норма? Стандарт, звичне для певного рівня розвитку. Але всяка норма, стандарт старіють, коли розвиток іде далі. Вони відкидаються, замінюються іншими. У вашому світі стандарт, норма — необхідне зло.
— Зло? — з подивом перепитала Марія.
— Зло, — повторив Промінь. — Необхідне.Бо ви ще не можете без упину мінятися, розвиватися. Матерія вашого світу дуже інертна. Але там, де є матерія пластична, стандарт був би просто відсутністю творчості. Безупинний динамічний процес розвитку — ось мета розуму. Думка розумної істоти і втілення її в матерії в такому світі невідривні. Ви ще пливете в потоці еволюції, пливете, як інертні тіла за водою. А треба бути плавцями. Свідомими. А для цього треба оволодівати все вищим і вищим класом свідомості. Сонця, Галактики, Мегасвіту… І до Всебуття…
— Як це можливо? — зітхнула Марія. Вона вже забула, що розмовляє з хворим, і лише намагалася слідкувати за його думкою. — Як можливо оволодіти свідомістю системи? Це фантасмагорія!
— А як стало можливим, — підхопив Промінь весело, — що амеба «оволоділа» свідомістю людини? «Система» людини для амеби — це Метагалактика. Хіба не так? Уяви собі, що амеби мислять, сперечаються. І одна з них задає запитання: «Чи зможемо ми оволодіти свідомістю того космічного гіганта, що ходить по березі океану?»
— Я вже зрозуміла, — сказала Марія. — Дуже цікава думка. Дуже образна. Але все-таки…
— Що?
— Амеби і люди — спільний ланцюг біологічного розвитку. А люди — і небесні тіла…
— Я не казав про небесні тіла. Я казав про системи. В розумінні масштабів. Я казав про спільний розум тих систем. І про те, що всяка розумова істота неминуче вливає свій розум в загальний океан Всесвіту. І тоді вона стає безсмертною. І безсмертними в нійстають всі минулі покоління. Бо така істота воскрешає їх з єдиного поля Буття в своїй свідомості…
— Зачекай. Досить, — попросила Марія.
Вона підвелася з каменя, пройшла кілька кроків, зупинилася над берегом. Серце сильно і тривожно калатало в грудях. І знову, як тоді, горіли щоки, кололо в пальцях.
«Хто ж він? — стукотіло у її свідомості запитання. — Хто він? Хворий? Параноїк? Чи не занадто багато для хворого? Чи не занадто струнка і логічна схематика його світогляду? Так що ж тоді — допустити, що він говорить правду? Що він справді з «інших світів»? Ні, ні, це абсурд! Не можна навіть заїкатись про це нікому. Засміють! Єдиний вихід — іти далі, до кінця! Якщо це хвороба — свідомість його не витримає напруги безперервного фантазування. Треба довести його в перехресних запитаннях до межі неймовірного! Лише так можна спіймати його на непослідовності або на патологічності…»
Вона різко обернулася, поглянула на Променя. Він сидів непорушно, загорнувшись в свій синій халат, і розглядав квітку шипшини, як раніше. Відчувши погляд дівчини, підвів голову. І раптово запитав:
— Марія, для чого мене привели сюди?
Він вперше назвав її ім’я. Це було несподівано. Голос його був ніжним і сумним. А безодня очей вимагала правдивої відповіді.
— Це лікарня, — прямо сказала дівчина.
Він легко хитнув головою. Зітхнув.
— Я так і думав. Мене вважали хворим. Психічно неповноцінним. Я згадав свій досвід в нижчих світах. Мені зустрічались такі явища. І все ж таки дивно — наскільки люди в полоні інерції. Все, що не складається в їхній стандарт мислення, вважають патологічним, хворобливим. Це біда вашої планети…
«Що ж, багато де в чому він правий, — подумала Марія. — Але мені необхідно спіймати його». Раптом в її свідомості блиснула рятівна думка. Адже це коник більшості божевільних. Бог. Треба запитати в містичному аспекті. І вона несподівано і ніби непослідовно запитала:
— Послухай, Променю… Ти твердиш, що твоя країна — Всебуття. Отже, ти всюдисущий, всезнаючий, всемогутній? Цими атрибутами наділяли богів! Отже, ти бог?
Промінь вислухав запитання спокійно. І засміявся. Тихим, ніжним, як дзвіночок, сміхом. Він дивився на Марію так, ніби вона була дитиною. Потім він сказав:
— Яка ти наївна, Марія. Що таке «бог»? Історичне, еволюційне поняття. Боги виникають і зникають. Але є поняття вічне. Людина, чоловік, ману, мислитель. Майже всі мови вашої Землі зберегли суть поняття. А найкраще — ваша мова. Чоло-Вік. Вічний Розум. Я відчуваю, що ваша мова формувалася під впливом високих істот. Отже, людина творить богів і скидає їх. Вона проходить через Безмежність, посланець Єдиного Закону, дитя Великої Матері Природи, Єдиного Життя. Бог, боги, хоч і велика сила у ваших поняттях, але обмежена. Вони незмінні. А Людина — сила необмежена. Вона проходить сферу за сферою, коло за колом, і нема кінця її шляху. О Марія! Боги є фантастичні творчі сили, породжені думкою людини. Думка людини оформлює стихії простору в гігантів добра чи зла. А досягнувши наукового світогляду — руйнує їх! Але навіть зрозумівши це, зруйнувавши утвори своєї дитячої фантазії, людина все одно вигадує безліч проміжних сил, уже наукових богів. Та коли вона зрозуміє, що вона — єдина, тоді непотрібно буде легіонів богів. Людина буде все…