Хто ти?
Шрифт:
— Ти далеко зайшов, Променю, — сумно сказала Марія. — Твій світогляд стрункий, цікавий… але він для мене, наприклад, лише абстракція. Цікава, піднесена, романтична… але абстракція. Що дасть такий світогляд Землі? Чим допоможе людям? Як ти зв’яжеш воєдино вищі світи Всебуття і багатостраждальну Землю? Стан всерозуміння і наші мільйонноликі пошуки Істини?
— Я ждав цього запитання, — зрадів Промінь. — Сідай сюди, Маріє… Бачиш квітку?
— Бачу… Що ти хочеш сказати?
— Тобі подобається вона?
— Вона прекрасна…
— О, чуєш? Прекрасна. Ти
— Що означає? — розгубилась Марія. — Як тобі сказати… Ну, гарний, позитивний, приємний…
— Не повна відповідь, — сказав Промінь. — В самому слові є відповідь. Краса… красний… червоний… гарячий… активний… енергійний… такий, що найактивніше виявляє свою суть в завершенні…
— Найактивніше виявляє свою суть і негативне, огидне, — заперечила Марія.
— Ну то й що? — підхопив Промінь. — Але огидне негативне падає, розкладається. Воно не дає парості чи зерна для Безмежжя, воно засуджене на загибель, воно — не еволюційне! Отже, прекрасне — це те, що на своєму рівні повністю виявило свою еволюційну суть, завершило свої можливості. Це щодо істоти або рослини, речі. А щодо явищ, подій — то це стремління до еволюційного чи гармонійного поєднання, синтезу…
— Зажди, — знову озвалася Марія. — Ти забув моє запитання…
— Ні, не забув. Ти хотіла знати, як Земля чи планети, подібні до неї, можуть поєднатися з світом Всебуття? Ти не можеш уявити собі таку багатоликість форм воєдино?
— Так.
— Відповідь одна. Краса. Гармонія. Синтез. Ти знову хмуришся, Марія. Ти вважаєш, що це слова, за якими нема конкретного змісту. Це не так. Я поясню. Справа не в знищенні форм, о в зведенні всіх чинників Буття до єдності через красу, через гармонію. Чому люди відчувають нещастя, горе? Чому у вашому світі ллється кров і вмирають люди, чому я бачу гниття і розклад, стогін і сум? Тому, що у вашому світі не досягнута гармонія єдності. Речі, явища, тварини, люди протистоять одне одному, а не співпрацюють. А коли співпраця є — там зникає горе. Там панує радість. Там любов і краса. Але чи багато краси у вашому світі? Лише окремі оази, окремі джерела. І океан дисгармонії. Мелодія Світу розірвана на окремі ноти. Кожен звук окремо, кожна нота окремо не мають смислу. Тільки в гармонійному поєднанні вони створюють мелодію. Так і в житті. Ноти вашого буття, його елементи зібгані в дисгармонійних акордах. Лише деякі красиві — люди, музика, твори, будівлі, ідеї, пейзажі. Але весь світ загалом — конгломерат дисгармонійних поєднань. А треба прагнути до такого життя, де буде єдиний акорд, єдина мелодія, що об’єднає всі елементи світу…
— Я зрозуміла твою думку, — сказала Марія. — Вона стверджує те, що люди Землі давно висловили в поняттях — свобода, рівність, братерство…
— Чудові поняття, — сказав Промінь. — Але ви самі не знаєте, наскільки вони глибокі. Ти розумієш, що таке свобода? Чи може мати свободу істота, яка живе в світі форм? Яка залежить від погоди, від випадку, від настрою, від машин, від їжі, від близьких і далеких, від суспільства, від минулого і сучасного? Ні. Як же досягти свободи? Красою,
— Де ж воно, братерство? — запитала Марія. — Чому не виявляє себе?
— Даремно кажеш так, — сказав Промінь печально. — Воно виявляє себе без упину. У всій Безмежності. Космічна еволюція користується не лише імпульсом природи, а й могутньою силою розумних істот Всесвіту. Та щоб побачити це, треба піднятися до них. До їхнього рівня. Так пташеня в яйці не бачить навіть того, що його висиджує дорослий птах. Тільки вилупившись, воно збагне це. Яйце — великий символ. Суть еволюції — в яйці.
— Яйце, — задумливо промовила Марія. — Десь я читала про це. В древній космогонії…
— В древній? — перепитав Промінь. — Цікаво. Можливо, колись пришельці з інших світів передали цей символ людям Землі. І недаремно. В цьому — грандіозний зміст…
— Я розумію. З яйця — птах. З птаха — знову яйце. І так без упину. Це суть Безмежжя…
— Така Безмежність механічна, — сказав Промінь. — Я кажу про іншу…
— Про яку?..
— Якісну… Людина в чреві матері знаходиться в яйці. Вийшовши з нього, вона бачить новий неосяжний світ. Але цей світ стає новим яйцем для людини…
— Як? Ти хочеш сказати, що за цим світом…
— Якраз про це я й говорю з тобою так довго, — засміявся Промінь. — Наступний світ такий неосяжний, такий несказанний, що ваш світ, вся безконечність метагалактик порівняно з ним — темне яйце…
— Це страшно, — прошепотіла Марія, заплющивши очі.
— Це прекрасно, — заперечив Промінь.
— А далі?
— Далі те ж саме. Кінця нема. Це і є суть Буття. Безупинне оновлення. Народження з світу в світ. З яйця в яйце. Безупинне пробивання сфер Тайни променями Пізнання…
— Досить, Променю… Досить, — тихо сказала Марія.
Вона охопила долонями своє обличчя, мовчки завмерла. Промінь мовчав. Тихо плюскалась хвиля в берег озера, шуміли смереки. Десь у дворищі кричали божевільні. Вона підвела обличчя, ніжно і сумно глянула на хлопця.
— Я майже вірю тобі, — сказала вона. — Але моя свідомість не сприймає. Це незвично. Це дико. Я сама собі здаватимусь божевільною, якщо повірю…
— Пусті поняття, — втомлено відповів Промінь. — Косність думки, традиції. Тобі хочеться підтвердження. Тобі хочеться чуда? Чи не так?
— Так, — згодилася вона. — Не чуда, а явища надземного. Яке б переконало мене…
— Смішні люди, — сказав Промінь. — Чудо навколо вас. Ця квітка чудо. Сонце чудо. Ви самі чудо. Ваш шлях від мінералу, від амеби до розумної істоти — чудо. І нема чуда. Бо все закономірно. Просто є звичні і незвичні процеси. Тобі треба чогось такого, щоб вразило тебе?
Вона мовчки хитнула головою.
— Я покажу тобі таке явище. Якщо це переконає тебе. А потім я покину тебе. Повернуся назад…