Хто ти?
Шрифт:
Мелодія третя
ЯМА
ХИТКІ КРОКИ
Слухали Євгена уважно. Ніхто не втручався, не перебивав. Тільки в Романа на губах грала іронічна посмішка. Коли Євген закінчив читати, Роман жалібно наморщив лоб, зітхнув:
— Бідний пришелець з Всебуття! Нав’язав йому наш поет все, що самому близьке! Навіть етимологію. Адже захоплюєшся походженням, значенням слів?
— Ну то й що? — здивувався Євген. — Захоплююсь. Яке це має значення? А ти хочеш, щоб я пришельця малював
— Правильно, не про це, — гукнув Вася. — Тут він цілу схематику еволюції висуває. Треба подовбати його!
— Зажди, — знову встряв Роман. — Зажди. По його казочці смисл буття у якомусь там прагненні до якогось там злиття, до Всебуття! До ліквідації особи в ім’я якоїсь космічної свідомості. Це містифікація. Це неможливість! Абстракція найчистішої води! А наукове пізнання ґрунтується на конкретних фактах. Замість ясної і конкретної картини еволюції, просування вперед, ти напустив туману! Що — не так?
— Не так! — загорівся Євген, стріпнувши кучерями. — Не так! Хіба самовідданість — не факт? Хіба жертвенність — не факт? Хіба віддача геніями своїх сил на благо людства — не факт? Проведи цю лінію далі, в майбутнє, і ти збагнеш, про що я кажу!..
— При чому тут наукове пізнання світу, — обурився Роман, — і жертвенність? Фізика і етика?
— Якщо ти не розумієш єдності фізики і етики, то ти ще не доріс! — крикнув Євген. — Світ пізнається не лише синхрофазотронами, а й серцем!
— Ілюзія, — одрізав насмішкувато Роман, зиркнувши на Оксану.
Дівчина вже нічого не розуміла. В голові дзвеніло, все хиталося, перед очима пливли кольорові плями. Вона дивилася на похмурого Євгена, потім на іронічне обличчя Романа, на почервонілих гостей. Чому вони так сперечаються? Для чого? Чому Євген такий злий? На всіх нападає! І не любить свого брата. А брат приємний, ласкавий, веселий!..
— Це в тебе ілюзії, — гарячився Євген. — Ти всунув носа в свої фазотрони і вважаєш це чимось постійним. Ти вивчаєш лише плин ріки, яка вічно міняється. Чи думав ти про те, що все, що б не зробила людина, що б не створила, найпрекрасніше, найміцніше, і сама вона — ба навіть планета, зірки, галактики — все зникне. Все є лише вияв певного ритму, невидимого ритму існування. Це ясно показує, що матеріальна культура, і духовна, і їх краса — не самоціль. Тимчасове, плинне не може бути самоціллю. Мета не в явищі, не в речі, не в утворі. Мета — безмежна. А життя, досягнення — лише віхи нашої безмежної дороги. Коли людина збагне цю просту істину, тоді вона по-справжньому буде ставитися до речей, до матеріальної культури, до культурних пам’ятників. Цінність їхня — естафетна, як вогняний знак минулих мандрівників, які залишили нам, як ми залишимо майбутнім потомкам, вість про свої шукання, невдачі і знахідки!..
— Ціла лекція, — проскрипів Роман. — Ти приспиш гостей, Євгене! Прості речі ти робиш складними. Все просто. Речі нам потрібні. Вони нам приємні. Одні старіють, ми замінюємо їх іншими. Потім — ти шукаєш смислу буття поза буттям. І нагромаджуєш архікосмічні категорії. Але всі твої конструкції нежиттєві.
— А мені подобається, — замріяно сказала білява дівчина і зробила губи сердечком. — Яйце… Пробивання яйця. Ми ж весь час це робимо! Відкриття нового — це пробивання яйця! Хіба не так, друзі?
Дівчина сплеснула руками. Всі засміялися. Вася поправив окуляри, знову звично ткнув пальцем Євгену в груди.
— Ти лаєш машини, хоч і користуєшся ними. Ти кажеш про Всебуття, але як ти досягнеш його? Адже людина має дуже обмежені органи почуття!..
— Дуже дивно, — розвів руками Євген, — що все розвивається, а людині відмовлено в цьому. Вважається, що вона залишиться незмінною споконвіку.
— А техніка! — наполягав Вася. — Техніка допоможе людині, продовжить її зусилля в безмежність!
— От-от! Нещасна істота, оточена океаном машин. В шкаралупі з могутньої армії технічних виродків. Це — нееволюційно! Обмежена форма не може існувати вічно. Щоб щось вічно існувало, треба щоб воно вічно розвивалось! Отже, для людини лише дві дороги — або вічний розвиток до Всебуття, або смерть!
— А як ти мислиш собі вічний розвиток?
— Ти занадто багато хочеш! Це справа тисячоліть майбутнього розвитку пізнання!
— А ти не викручуйся, не викручуйся!..
Роман схилився до Оксани, зашепотів:
— Вам подобається суперечка?
— Я втомилася, — заплющила очі Оксана. — І нічого не розумію.
— Базікання, — згодився Роман довірливо. — Давайте я вас проведу додому, хай сперечаються…
Вони тихо вийшли в коридор, спустилися східцями на вулицю. Гамір вулиці, п’янке повітря липня прояснили трохи свідомість Оксани. Вона йшла по Володимирській поряд з Романом, мовчала, глибоко вдихала пахощі дерев. Перехожі оглядалися. Долинула фраза:
— Чудова пара!
— Так ви скрипачка? — запитав Роман.
— Угу.
— Я краєм вуха чув. Жаль, що не заграли сьогодні. А все через Женьку. З своїми химерами. У нас є скрипка. Дідівська.
Оксані було приємно, що Роман говорить про неї. А Євген не запитав нічого, не запропонував грати. Все про себе, про свої мрії, про свої вигадки. Егоїст!
— Ви коли-небудь заграєте… для мене?
Роман довірливо схилився до неї, заглянув у очі. Ніжно потиснув пальці. Дівчина не одняла руки. Прикрила вії. По щоці покотився рум’янець.
— Заграю, — просто сказала вона.
Вулиця хвилями котилася перед її очима, хиталися каштани, весело пливли люди, мов безмежна ріка. І розмови Євгена здавалися мудрствуванням, одірваним від реального. Як легко, як радісно! Хочеться летіти, хочеться грати, співати і бути щасливою!
А Роман знадливо шепотів:
— Я проти ускладнень. Проти філософствування. Життя чудове. Життя — насолода. Життя — квітка, яка одцвітає. Хапай її, нюхай. Милуйся. Життя — мелодія. Слухай її. Життя — як пінисте шампанське. Пий його, смакуй, доки воно грає! Невловима мить чарів кохання. Блискавиця відчуття. Ефемера, яку треба спіймати, бо через мить вона зникне!