Кладовище домашніх тварин
Шрифт:
– Нічого. Він не може нічого сказати, бо Норма не хоче його бачити.
– Що? Чому?
Джад подивився на Луїса: у світлі вогнів «універсала», який чекав на гостей, старий виглядав на диво беззахисним.
– Мабуть, варто було б обрати кращий час для того, щоб попросити про це, але, гадаю, в дружбі немає поняття «хорошого» і «поганого» часу. Чи не міг би ти її оглянути?
З кухні чулося завивання привидів і гиготіння Еллі – вона цілий тиждень вчилася сміятися як справжня відьма. Усе повнилося гелловінськими веселощами.
– Норму щось іще турбує? – запитав Луїс. – Вона чогось боїться?
– Її болить у грудях, – тихо відповів Джад. – І вона більше не хоче бачити доктора Вейбріджа. Я трохи хвилююся.
– А чи хвилюється вона сама?
Джад завагався, але все ж таки сказав:
– Гадаю, вона налякана. Мо’, то основна причина, чом вона не хоче йти до лікаря. Одна з її ліпших подруг, Бетті Кослоу, померла в лікарні минулого місяця. Рак. А вони з Нормою однолітки. Вона боїться.
– З радістю її огляну, – погодився Луїс. – Жодних проблем.
– Дякую, Луїсе, – вдячно відповів Джад. – Якщо ми разом схопимо її, то мо’…
Джад раптово змовк і запитально схилив голову набік. Його погляд перетнувся з Луїсовим.
Крід не пригадував, як одне почуття змінилося іншим. А від спроб розібратися в цих причиново-наслідкових зв’язках тільки паморочилося в голові. Певен він був тільки в одному: якоїсь миті цікавість змінив острах, що сталося щось лихе. Він знову перехопив той беззахисний погляд в очах Джада.
– Гуууууу-гууууу… – завивали привиди на кухні. – Гуууу…
І раптом цей звук переріс у перелякане:
– Аааааааааа!!!
Один із привидів закричав.
– Татку! – високий голос Еллі пульсував дикою тривогою. – Татку, місіс Крендал упала!
– О Боже! – простогнав Джад.
Еллі вибігла на ґанок, її чорна сукня тріпотіла на вітрі. В одній руці вона тримала свою мітлу. Її зелене обличчя, витягнувшись від хвилювання, нагадувало тепер перекошену гримасу п’яного карлика. Двоє маленьких привидів вийшли слідом за нею в сльозах.
Джад кинувся на кухню, на диво меткий як на свої вісімдесят з гаком. Та ні, не просто меткий – моторний. Він гукав дружину на ім’я.
Луїс нахилився до Еллі і поклав руки їй на плечі:
– Еллі, стій тут, на ґанку. Домовились?
– Татку, мені страшно, – прошепотіла вона.
Двоє маленьких привидів пролетіли повз них – вони торохкотіли сумками з цукерками і кликали своїх матусь.
Луїс побіг у кухню, хоч Еллі й кричала, щоб він повернувся.
Норма лежала на горбкуватому лінолеумі в оточенні розкиданих яблук і «Снікерсів». Мабуть, вона зачепила миску, коли падала, і перевернула її. Поруч валялась тарілка «Пайрекс». [74] Джад тримав дружину за зап’ясток і з надією дивився на Луїса.
74
Товарний знак посуду з термостійкого скла.
– Допоможи мені, Луїсе! Допоможи Нормі. Боюся, вона помирає.
– Суньтеся ближче до мене, – сказав Луїс, розчавивши коліном яблуко на підлозі. Сік просочився крізь його старі вельветові штани, і вся кухня враз сповнилася сидровим ароматом.
«Отак ти й нагадав про себе, Паскоу», – спало Луїсові на думку, та він щосили намагався виштовхнути нав’язливий образ зі своєї свідомості.
Він перевірив пульс Норми – дуже слабкий, млявий, уривчастий. То було навіть не серцебиття, а просто спазми. Гранична аритмія: так і до зупинки серця недалеко. «Усе як у Елвіса Преслі, Нормо», – подумав Луїс.
Він розстібнув її сукню і жовту шовкову сорочку. Повернув її голову набік і почав робити штучне дихання.
– Джаде, слухайте сюди, – Луїс поклав ліву долоню на чотири дюйми над мечоподібним відростком. Права рука притримувала ліве зап’ястя, посилюючи тиск. Тисни сильно, але не надміру: старі ребра можуть не витримати. Ще рано панікувати. І заради Бога, не роздави немолоді легені.
– Я тут, – відгукнувся Джад.
– Візьміть Еллі та відведіть її додому. Обережно, стежте, щоб вас не збила машина. Скажіть Рейчел, що сталося і що мені потрібен мій саквояж. Не той, що в кабінеті, а той, що у ванній, на верхній полиці, вона знає. А ще хай зателефонує в бенгорську лікарню і викличе «швидку».
– Але ж Бакспорт ближче, – зауважив Джад.
– А з Бенгора швидше приїдуть. Ідіть. І хай телефонує вона, а не ви. Мені потрібен саквояж.
Як тільки Рейчел дізнається, що тут трапилося, вона точно зрозуміє, що потрібно.
Джад вийшов. Луїс чув, як гримнули вхідні двері. Він лишився сам на сам з Нормою Крендал і ароматом яблук. З вітальні долинало мірне цокання годинника.
Раптом Норма глибоко вдихнула. Її повіки затремтіли. І тут Луїса пронизало страшне і невідворотне передчуття: ось зараз жінка розплющить очі… О Боже, вона розплющить очі і заговорить про «Кладвишче домажніх тварин»…
Та вона лише розгублено зиркнула на Луїса, навряд чи впізнаючи його, і знову заплющила очі. Луїсу стало соромно за напад цього дурного страху. В той же час він відчув полегшення. У Норминих очах був біль, але не смертельна агонія. Ні, вона ще побореться.
Луїс важко дихав і витирав піт. То лише парамедики з телевізора можуть без зусиль робити штучне дихання. Хороший непрямий масаж серця з’їдав багато калорій, тож завтра в нього болітимуть руки і плечі.
– Я можу чимось допомогти?
Він озирнувся. Жінка, вбрана в брюки та коричневий светр, нерішуче стояла в дверях, притиснувши руки до грудей. «Мама привидів», – здогадався Луїс.
– Ні, дякую, – відповів він, а потім додав: – Так. Намочіть, будь ласка, ганчірку, викрутіть її і покладіть Нормі на лоба.
Жінка пішла шукати ганчірку. Коли Луїс знову глянув на Норму, то побачив, що вона розплющила очі.
– Я впала, Луїсе, – сказала вона. – Мо’, зомліла.
– У вас було щось на кшталт серцевого нападу, – мовив Луїс. – Але нічого серйозного. Зараз відпочиньте трохи й менше говоріть, Нормо.