Кладовище домашніх тварин
Шрифт:
– Точно.
Джад бадьоро гукнув їм через плече:
– Майже прийшли… Тримаєшся, Луїсе?
«Боже мій! – подумав Луїс. – Старому за вісімдесят, а він же і не спітнів навіть!»
– Усе гаразд, – відказав Луїс трохи роздратовано. Гордість змушувала його відповідати саме так, навіть якби прямо зараз він упав з інфарктом. Він усміхнувся, підтягнув лямки рюкзака і рушив далі.
Вони піднялися на другий пагорб, і стежина заглибилася в чагарі у людський зріст заввишки. Вона звузилася, і Луїс побачив, як Джад і Еллі проходять під аркою, збитою зі старих, поточених зливами дощечок. На них ледь-ледь виднівся чорний напис:
Луїс і Рейчел обмінялися здивованими поглядами і пройшли під аркою. Вони підсвідомо взялися за руки, неначе прийшли сюди одружуватися.
І вдруге за цей ранок Луїс був безмежно
Тут не було килима з голок. Вони опинилися в ідеально рівному колі скошеної трави до сорока футів у діаметрі. З трьох боків його оточував густий підлісок, а з четвертого – бурелом. То була велика кучугура повалених дерев, моторошна й загрозлива водночас. «Той, хто наважиться продертися або перелізти через неї, мав би натягнути залізний суспензорій [19] », – спало Луїсові на думку. Галявина рясніла надгробками, зробленими, вочевидь, самими дітьми з усього, що вони могли десь роздобути, – дощок від ящиків, будівельного сміття, розплющених бляшанок. Посеред галявини, обрамленої непрохідними чагарниками, де кожне деревце вперто боролося за крихти сонячного світла, ці дрібні та незграбні витвори дитячих рук вражали неймовірною гармонійністю. Лісові декорації сповнилися сакральної глибини, та не християнської, а язичницької.
19
Спеціальна підтримувальна пов’язка для мошонки у вигляді мішечка. Застосовують при деяких захворюваннях мошонки, а також при спортивних вправах та верховій їзді.
– Тут мило, – мовила Рейчел не дуже щиро.
– Вау! – вигукнула Еллі.
Луїс опустив Ґейджа на землю і випустив його з рюкзака-кенгуру, щоб трохи поповзав навколо. Чоловік зітхнув з полегшенням.
Еллі бігала від одного пам’ятника до іншого, і кожен з них викликав у дівчинки захоплені вигуки. Луїс супроводжував її, доки Рейчел наглядала за малюком. Джад сів по-турецьки, обпершись спиною об кам’яну брилу, і запалив цигарку.
Луїс помітив, що це місце не просто здавалося впорядкованим: пам’ятники були встановлені нерівними концентричними колами.
На одній з дощечок повідомлялося: «КІТ ПОЛЯ». Почерк був дитячим, але старанним. «ВІН БУВ СЛУХНЯНЕМ». І нижче: 1971–1974. Трохи далі, в зовнішньому колі, вони натрапили на шматок сланцю. На ньому виднівся доволі вицвілий, але все ще розбірливий червоний напис: «БІФФЕР». А нижче – маленька спроба поетичної епітафії:
– Біффер – це кокер-спанієль Деслерів, – пояснив Джад. Кінчиком черевика він вирив у землі ямку і затоптав туди попіл від цигарки. – Збило сміттєвозом минулого року. Ото тамо ще є віршик?
– Є, – підтвердив Луїс.
Деякі могили були прикрашені квітами – подекуди свіжими, та частіше зів’ялими. Траплялося багато і зовсім розбитих. Написи, зроблені фарбами чи олівцями, в більшості випадків були малорозбірливими. На інших геть не було позначок, і Луїс здогадався, що там писали крейдою або вугіллям.
– Мамо! – гукнула Еллі. – Тут золота рибка! Іди подивися!
– Уже йду, – озвалась Рейчел.
Луїс глянув на дружину: вона самотньо стояла поза зовнішнім колом і виглядала розгубленою, як ніколи. «Їй сумно навіть тут», – подумав Луїс. Вона ніколи не вміла спокійно ставитися до проявів смерті (якщо взагалі хто-небудь вміє). Це, мабуть, через її сестру, яка померла дуже молодою. Ще на зорі подружнього життя Луїс навчився оминати цю тему, щоб не ятрити незагоєні рани. Сестру звали Зельда, і вона померла від менінгіту спинного мозку. Хвороба вбивала її пекельно довго; була болючою і бридкою. А Рейчел тоді була у віці, коли такі речі особливо вражають. От якби вона нарешті наважилася забути той жах.
Луїс підморгнув дружині, і та вдячно всміхнулась у відповідь.
Крід роззирнувся: вони стояли на залитій світлом галявині. «Мабуть, саме завдяки сонцю трава тут така розкішна», – подумав Луїс. Однак треба ж було ще постійно доглядати за нею, поливати. Тобто діти на своїх маленьких спинках притягували сюди банки з водою або ж навіть індіанські насоси, [20] куди важчі за Ґейджа. Він вкотре здивувався тому, як довго тутешні діти тримаються за це місце. Стосовно його власних дитячих захоплень, та й захоплень Еллі, то вони загоралися, як бенгальський вогник, – швидко спалахували, яскраво горіли… і миттєво згасали.
20
Фірмова назва ранцевого вогнегасника з ручним насосом.
Ближче до центру кладовища могили ставали все старішими; було дедалі складніше розшифровувати написи на надгробках, але ті, які ще вдавалося прочитати, все глибше занурювали в минуле. Тут лежала «ТРІКСІ. ВБИТА НА ТРАСІ 15 ВЕРИССНЯ 1968». Там же був уламок дошки, глибоко встромлений у землю. Постійні заморозки та відлиги дуже пошкодили його і скособочили, однак Луїс розібрав напис: «НА ПАМ’ЯТЬ ПРО МАРТУ, НАШУ КРОЛИЦЮ, ЯКА ПОМИРЛА 1 БЕРЕЗНЯ 1965». А в наступному ряду були «ПАТТОН (НАШ! НАЙКРАЩИЙ! ПЕС!) [21] », померлий 1958, та «ПОЛІНЕЗІЯ» (це, мабуть, папуга, якщо Луїс нічого не наплутав з лікарем Дулітлом [22] ), яка востаннє пропищала своє «Поллі хоче крекер» у 1953-му. В наступних двох рядах годі було щось розібрати, а далі, все ще далеко від центру кладовища, трапився піщаник, на якому було незграбно викарбувано: «ХАННА НАЙКРАЩА У СВІТІ СОБАКА 1929–1939». Через м’якість піщаника напис не був тривким і поступово втрачав обриси. Однак Луїсу навіть складно було уявити, скільки ж годин якась дитина провела тут, шкрябаючи ці сім слів на камені. Його приголомшила міра вираження любові та горя; та таке навіть дорослі не завжди роблять для своїх батьків чи дітей, якщо ті помирають молодими!
21
Пса було названо на честь Джорджа Сміта Паттона-молодшого (1885–1945), командувача Третьої армії США під час Другої світової війни. Його бойове прізвисько – Кров і Кишки. Німецький генерал-фельдмаршал Герд фон Рундштедт казав про нього: «Паттон. Він був вашим найкращим».
22
Головний персонаж серії дитячих книжок Г’ю Лофтінга. Відома книга Корнія Чуковського «Лікар Айболить», за словами самого автора, була багато в чому скопійована з повістей про лікаря Дулітла.
– Гляньте, як давно це було! – мовив Луїс до Джада, котрий підійшов до нього.
Джад кивнув:
– Ходи сюди, Луїсе! Я щось тобі покажу.
Вони зайшли в третій від центру ряд. Концентричний візерунок, який видавався непомітним у зовнішніх рядах, тут постав у всій своїй геометричній чіткості. Джад зупинився перед маленьким шматочком сланцю, який упав на землю. Старий обережно став на коліна і встановив його на місце.
– Колись тут були слова, – розповів Джад. – Я сам їх викарбував, однак сьогодні від них нічого не зосталося. Тут я поховав свого першого цуцика. Спота. Він помер від старості в 1914-му, якраз коли ото почалася Велика Війна.
Вражений думкою, що це кладовище для тварин може бути значно старшим за людські цвинтарі, Луїс дійшов до центру і взявся розглядати написи. Їх неможливо було прочитати, та й багато з них уже зникли під землею. Трава повністю вкрила одну могилу, і, коли чоловік спробував відгорнути зелений килим, з надр землі долинуло тихе шарудіння – невдоволення його втручанням. Сліпі жуки кинулися навтікача з розчищеної ділянки. Раптом Луїсові стало зимно від думки: «Це ж як Бут-Хілл, [23] тільки для тварин! Ой, не подобається мені це».
23
Загальна назва для будь-якого цвинтаря, притаманна Заходу США. У ХІХ столітті назва використовувалася для цвинтарів, де були поховані померлі насильницькою смертю.
– А коли все почалося?
– Ой Божечки, я то не знаю, – відповів Джад і сховав руки в кишені. – Коли Спот помер, це місце вже існувало. В ті часи в мене була купа друзів. Вони ж і помогли мені викопати могилу Спотові. А копати тут ой як тяжко – земелька кам’яниста, туга. Її складно гортати. Та я тоже їм помагав, – вів далі старий, показуючи вбік мозолистим пальцем: – Оно там, як не хиблю, лежить пес Піта Лавассера, а там – троє кошенят Елбіона Гроутлі, поховані в одному ряду. Старий Фрітчі тримав спортивних голубів. Коли одного з них піймав пес, Ел Гроутлі, Карл Хеннен та я поховали птаха тут. – Він змовк на хвильку і задумався: – Знаєте, а я останній лишився. Вони всі померли, мої кумпелі. Усі пішли за межу.