Чтение онлайн

на главную

Жанры

Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім
Шрифт:

— Роби, що кажу! — відрізала суворо Ярославна. — Я хутко переодягнуся! Зі мною поїде боярин Вовк, а ти, Володю, залишайся тут!

Володимир похитав головою, але перечити не посмів. Смикнув смерда за рукав і притьмом кинувся до дверей.

Виїхали опівночі. Ярославна — попереду, на возі, вимощеному перинами та подушками, застеленому килимом, щоб м’яко було недужому князеві повертатися додому, а позаду — боярин Вовк із сотнею гриднів. Поряд з ним скакав смерд Василько, — боярин теж не довіряв йому і на крок не відпускав від себе. На окремому возі їхав старий князівський знахар

і костоправ Гук.

Коротка літня ніч минула швидко. Та Ярославні здалася вона довгою-предовгою. Коли б могла, то летіла б чайкою, зозулею, бистрокрилою ластівкою до свого ладонька!

На світанку раптом пролунав веселий передзвін церковних дзвонів. Ніби на Великдень чи на Трійцю. Він линув і линув над полями, над лісами, над широкими просторами.

— Що це? — спитала княгиня.

— Це дзвонять у нас, це голос святого Михайла, — пояснив смерд Василько.

— А хіба сьогодні свято яке? Василько знизав плечима.

— Ні, сьогодні будень.

— То чому ж дзвонять?

Ніхто цього не знав. Не знав і Василько.

В’їхали в село. Хоча було ще зовсім рано, тут було гамірно. З далеких хуторів, з бічних завулків, з дворів виходили святково одягнені люди і, ведучи за руки дітей, прямували кудись вулицею.

Боярин Вовк запитав найближчих:

— Що за свято у вас сьогодні? Чому дзвонять? Люди вклонилися.

— Радість велика у нас — князь Ігор повернувся!..

— Сокіл прилетів з поля Половецького!

— Тепер і нас захистить, і воїв наших, синів наших визволить із неволі!

— А ми всі станемо за нього горою — насупроти ворога!..

У Ярославни заблищали сльози.

— Де ж він? Князь Ігор?

— На тому кутку... Ми всі туди йдемо!

Разом з народом під’їхала Ярославна до Василькового двору. Тут уже було півсела. Люди товпилися на вулиці, в дворі, поза тинами. Перед княгинею розступилися. А вона пташкою спурхнула з воза — і полетіла через подвір’я в садок.

Ігор сидів на невисокому ослоні відпочилий, умитий м’якою річковою водою, причесаний.

— Княже мій! Ладоньку! — скрикнула Ярославна, простягаючи до нього руки. — А де ж син наш, — князь Влодимир? [80]

Ігор зблід, подався вперед, — і вона ластовенятком упала йому на груди і залилася сльозами.

Він гладив її коси, цілував мокрі щоки, а в самого теж туманились очі.

— Як діти?

80

Князь Володимир Ігоревич, перебуваючи в полоні, одружився з Кончаківною, і в них народилася донька. Влітку 1188 року разом із сім’єю він повертається (треба гадати, не без згоди Кончака) в Новгород-Сіверський. Там при хрещенні на пам’ять про визволення називає Кончаківну Свободою.

— Всі живі, здорові.

— Слава Богу — все тут гаразд... Одно лихо — мій нерозумний похід...

Він не стримався і заридав.

Люди обступили Василькове обійстя — теж плакали, примовляючи:

— Мученик!

— Вирвався із неволі поганської!

— Проторив стежину й іншим... Тепер почнуть повертатися і наші

синочки — хто живий зостався!

— Викупить князь!

— Тому й тікав! Хоча міг накласти головою!

До Ігоря долітав цей гомін, і він тут, у цьому звичайному сіверянському селі, серед простих поселян-севрюків, зрозумів, усвідомив, що з вуст людських не злетіло жодного слова осуду, хоч він з тривогою чекав його, що люди ждуть від нього захисту від нових половецьких нападів і визволення сіверянських воїнів із неволі...

Його перенесли на воза, і чималий князівський поїзд рушив у зворотну путь.

А дзвони гучали святковим благовістом, що линув і линув довкіл усього шляху, по якому проїздив Ігор, наповнюючи людські серця надією, що лихо тепер відступить. Затихав благовіст в одному селі — відразу ж починав звучати в наступному. І люди виходили назустріч і вітали князя, бо вже Сіверська земля знала і про його рани, і про його муки, і про його мужність, і про незвичайну втечу, коли не один раз він міг загинути. Кожен розумів, що ця втеча рятувала від неволі не лише одного князя, а й наближала визволення всіх полонених руських воїнів. Бо хто ж потурбується про них більше, як не він? Ця втеча знімала з Сіверянської землі неймовірно важкий тягар — викуп за князя, бо дві тисячі гривень, що складали кількарічний прибуток Новгород-Сіверського князівства і які потрібно було сплатити половцям, тепер залишалися на батьківщині. Нарешті, всі сподівалися, що, будучи на свободі, Ігор зуміє подбати про оборону Сіверської землі, бо це ж найголовніша турбота князя...

Ігор під’їздив до Путивля.

Тут теж ясно гули дзвони, усміхалося чисте сонце, у синьому небі шугали білі голуби. Усі, хто міг ходити, висипали на вулиці та майдани, вітали князя з визволенням та поверненням додому, плакали від горя, що поселилося майже під кожною стріхою, майже в кожному сіверському серці.

Коли з’їхали на гору, звідки відкривався широкий краєвид на могутню фортецю на крутому шпилі, на голубий Сейм та сині бори, Ігор змахнув сльозу, що раптом защемила в оці, і, повернувшись до Ярославни, схвильовано прошепотів:

— Боже, я дома!.. Дома!.. А серце моє там, на Каялі, з моїми воями-соратниками, живими і загиблими. Поки житиму, пам’ятатиму про це!.. Загиблим — вічна пам’ять, а про живих подумати і подбати повинен я! Це мій найперший обов’язок!.. Як тільки зможу сісти на коня, відразу ж помчу до Чернігова та Києва — просити допомоги у князів. А своє віддам усе: золото і срібло, сережки та персні, оксамити та хутра, стада та отари. Залишуся голий і босий, а витязів своїх визволю з неволі половецької...

— Ладоньку мій! — пригорнулася до нього Ярославна. — Ладоньку! А як же інакше!

Зустрічати Ігоря з Путивля вийшли всі, хто залишився живий. Попереду стояв Володимир Ярославич з малолітніми сестринцями, за ними — челядь та вся путивльська залога. Багато хто плакав, але то були сльози радості.

— Таточку! — кинулися до Ігоря діти, коли підвода зупинилася. — Таточку! Татусю!

Володимир Ярославич згріб їх на оберемок — посадив на воза. Ігор притягнув дітей до себе, а по його змарнілому обличчю текли сльози. І теж радісні, щасливі.

Поделиться:
Популярные книги

Метаморфозы Катрин

Ром Полина
Фантастика:
фэнтези
8.26
рейтинг книги
Метаморфозы Катрин

Вечная Война. Книга V

Винокуров Юрий
5. Вечная Война
Фантастика:
юмористическая фантастика
космическая фантастика
7.29
рейтинг книги
Вечная Война. Книга V

Генерал Скала и сиротка

Суббота Светлана
1. Генерал Скала и Лидия
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
6.40
рейтинг книги
Генерал Скала и сиротка

Сумеречный Стрелок 3

Карелин Сергей Витальевич
3. Сумеречный стрелок
Фантастика:
городское фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Сумеречный Стрелок 3

Студент

Гуров Валерий Александрович
1. Студент
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
5.00
рейтинг книги
Студент

Наизнанку

Юнина Наталья
Любовные романы:
современные любовные романы
5.00
рейтинг книги
Наизнанку

Кодекс Охотника. Книга XVII

Винокуров Юрий
17. Кодекс Охотника
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Кодекс Охотника. Книга XVII

Кукловод

Злобин Михаил
2. О чем молчат могилы
Фантастика:
боевая фантастика
8.50
рейтинг книги
Кукловод

Наследник с Меткой Охотника

Тарс Элиан
1. Десять Принцев Российской Империи
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
аниме
5.00
рейтинг книги
Наследник с Меткой Охотника

Восход. Солнцев. Книга IV

Скабер Артемий
4. Голос Бога
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Восход. Солнцев. Книга IV

Я снова граф. Книга XI

Дрейк Сириус
11. Дорогой барон!
Фантастика:
боевая фантастика
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Я снова граф. Книга XI

Егерь

Астахов Евгений Евгеньевич
1. Сопряжение
Фантастика:
боевая фантастика
попаданцы
рпг
7.00
рейтинг книги
Егерь

Кодекс Охотника. Книга ХХ

Винокуров Юрий
20. Кодекс Охотника
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
аниме
5.00
рейтинг книги
Кодекс Охотника. Книга ХХ

Возвышение Меркурия. Книга 16

Кронос Александр
16. Меркурий
Фантастика:
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Возвышение Меркурия. Книга 16