Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім
Шрифт:
Обняв і шурина, що нахилився до нього.
— Дякую, Володимире! Дякую, брате мій, що врятував їх, зберіг! Не дозволив хижому Кзі познущатися з них! Ярославна все вже розповіла мені...
— Слава Богу, Ігорю, що живий повернувся додому! Я радий цьому! За тиждень-другий нога загоїться — і помчиш до Новгорода, до свого золотого стола!
— Ні, Володимире, не через тиждень-другий, а завтра! Хворіти ніколи — треба збирати
— Тоді я залишуся тут!
— Ні, тут залишиться воєвода Вовк... Він досвідчений воїн!.. Та ти сам знаєш... А ти мені потрібен у Новгороді!
Ігор привітався з людьми, що оточили підводу, з воїнами путивльської залоги — і віз в’їхав на перекидний міст, що вів до обкованої залізом городської брами...
7
Кончак та Кза повернулися перед вечором. Були стомлені, злі. Передусім завернули до юрти полонеників. З очей схудлого, потемнілого на виду Кзи струмувала лють.
— Це ви, паршивці, підмовили князя тікати? Смерть вам! — і схопився за шаблю.
Кончак притримав його руку.
— Чекай, Кза! Дай поговорити з урусами! — і ткнув у груди Рагуїла пальцем. — Ось ти, старий, знав про втечу князя?
Рагуїл заперечливо похитав головою.
— Не знав, хане! Коли б я знав, то і я втік би разом з ним! Дивуюся, що князь не поділився з нами своїм задумом!
— А ви, молодці? — повернувся до Яня та Ждана.
— Ми спали, мов убиті, — відповів Янь, — і нічого не чули і не бачили. Вранці прокинулися — нема князя. Ще подумав: не спиться йому — пішов купатися на річку... А виходить...
— Я дізнався про втечу тільки тоді, коли сторожа підняла шум... А до того і в гадці не мав такого! — додав Ждан. — Ви ж самі, хане, дозволили нам вільно ходити по стійбищу...
— Ну, от бачиш, Кза, — повернувся Кончак до хана Кзи. — Вони нічого не знають!
— Не вірю! — скипів той. — Знали вони! Смерть їм! Хани почали сперечатися, аж поки Кончак не спалахнув.
— Годі, Кза! Розберемося! Якщо винні — покараємо! Не винні — викуп заплатять! Врешті, полонені мої!
Коли хани вийшли, Янь глянув на батька.
— Що робитимемо, отче? Невідомо, як Кончак розбиратиметься. Настю допитуватиме чи нас підшкварить на вогні?
Рагуїл задумався.
— Все може бути... Треба тікати!
— Коли і кудою? У Чорний ліс, як князь
— Треба все обдумати, обмізкувати! В усякім разі не в Чорний ліс, — там зараз нишпорить погоня за князем. Князь чи потрапить їм у лапи, а ми можемо запросто потрапити. Треба придумати щось інше...
Вони думали весь день, а опівночі втекли. Прорізали задню стінку юрти, поповзом поплазували до річки, перебралися на той бік і в темряві ночі швидко пішли на захід. Вирішили йти степом до річки Угол [81] , а від неї повернути до Ворскли.
81
У г о л — тепер р. Орель.
У першу ж ніч натрапили на добре відоме їм бойовище на Каялі. Ще здалеку почули легку трупну задуху, що дедалі збільшувалась, посилювалась. Янь затиснув носа пальцями.
— Може, обійдемо стороною?
— Ні, — заперечив Рагуїл. — Я навмисне повів вас сюди. Дивись, знайдемо захалявного ножа, лука чи списа. В бур’яні половці не все могли помітити... А зброя нам потрібна!
Сумна це була подорож. Ніч була темна, безмісячна. Молода трава вже прикрила обглемедані звіриною та птахами людські кістяки, і вони хрустіли під ногами втікачів. Ось так, навпомацки, наступивши спочатку ногами, вони знайшли два луки, сагайдак зі стрілами, ніж та половецьку пращу.
До світанку подолали щонайменше сорок верстов, бо йшли швидко, а як почало підніматися на сході небо, завернули до заростей навколо степового озера, забралися в самі нетрі і, намостивши з гілок та трави кубла, поснули в них... Голодні, але відпочилі, як тільки стемніло, знову пустилися в путь.
Так ішли ще дві ночі, аж поки нестерпний голод позбавив їх сил і сну.
— Далі, якщо нічого не вполюємо, йти не зможемо, — сказав Рагуїл. — А вполювати щось можна лише вдень. Що будемо робити?
Вони лежали в густих заростях на березі якоїсь річки і тихцем вели свою невеселу розмову. Заснути не могли: голод просто рвав нутрощі.
— Я піду на полювання, — сказав Ждан. — З кущів не висовуватимусь. Думаю, десь же знайду стежку, якою звірі ходять на водопій. Зроблю там засідку, — дивись, на ловця і звір прибіжить...