Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми
Шрифт:
І він кивнув на будинок знаменитого лікаря.
— Чиїсь справи, як і ім’я, нікого не обходять, — відповів я, виснувавши про себе, що переді мною один з тих лікарів, які ганьблять нашу професію, безсоромно ганяючись за пацієнтами заради наживи. — Проте я вам відповім. Я теж лікар, хоча ще й не надто досвідчений. Я шукаю місце у якого-небудь відомого лікаря, щоб допомагати в його практиці, заодно поповнюючи свої знання та заробляючи на прожиття.
— Он як? У такому разі, сеньйоре, ви там нічого не здобрієте, — і він знову кивнув на будинок лікаря. — Такі, як він, беруть учнів тільки за хорошу винагороду: такі звичаї нашого міста.
— Значить, мені доведеться заробляти на життя якось інакше або в іншому місті.
— Навіщо квапитись? Може, спочатку подивимося, як ви розбираєтеся в медицині і, що набагато важливіше, у людській природі, бо на медицині взагалі ніхто як слід не розуміється, але той, хто пізнав людську
І без зайвої балаканини він узявся розпитувати мене, та так уміло й до діла, що я лише дивувався з його проникливості. Деякі питання стосувалися медицини, переважно особливостей жіночого організму, інші, загальніші, більше торкалися жіночої вдачі. Нарешті він усміхнувся:
— Непогано, юначе! Ви хлопець зі знаннями і здібностями, хоча вам бракує досвіду, враховуючи ваш вік. У вас є розум, сеньйоре, але також і серце, і це дуже добре, бо навіть промахи людини із добрим серцем — це краще, аніж успіхи безсердечного спритника. Окрім того, у вас є воля і ви вмієте володіти собою.
Я вклонився, прагнучи не виказати, наскільки мені приємне сказане.
— Проте, — продовжував він, — ви мені підходите зовсім з іншого боку. Ви самі навряд чи розумієте, що ви дуже вродливий, сеньйоре, і врода ваша незвичайна і рідкісна, і гадаю, це належним чином поцінують севільські дами.
— Вельми втішно чути, — озвався я. — Але що означають усі ці компліменти? Коротше, що ви мені пропонуєте?
— Коротше? Гаразд. Мені потрібен помічник, що володіє всіма якостями, які у вас є, але, окрім того, ще однією, найціннішою, яка, здається, теж у вас є, — скромністю. Такий помічник не потерпатиме від нестачі грошей, я надам в його розпорядження цей будинок, і він отримає таку можливість вивчати людей, про яку багато хто може, тільки мріяти. Що ви на це скажете?
— А те, сеньйоре, що спочатку хотів би дізнатися, які будуть мої обов’язки. Ваша пропозиція звучить дуже принадно, але раптом за всі ці блага мені доведеться поступитися честю.
— Прекрасно, але, на щастя, припущення хибне! Слухайте: вам, напевно, говорили, що той лікар, до якого ви оце навідалися, а також оці, — тут він назвав чотири-п’ять імен, — це найвідоміші лікарі в Севільї? Ну так от — це неправда! Найзнаменитіший і, до речі, найбагатший лікар, у якого удвічі більше клієнтів, — це я. Хочете знати, скільки я заробив за сьогоднішній день? Я вам скажу: двадцять п’ять золотих песо [72] , більше, ніж мої колеги заразом! Ви хочете знати, у який спосіб я заробляю так багато? Вас, напевно, також цікавить, чому при таких доходах я не хочу відпочити від своєї роботи? Добре, я вам поясню. Я заробляю такі гроші, потураючи пихатості жінок і допомагаючи їм позбутися наслідків їхньої глупоти. Коли у якої-небудь пані тяжко на серці, вона йде до мене за втіхою і порадою. Коли у неї прищі на обличчі, вона біжить до мене, і я її лікую. Коли у неї таємний роман, я приховую плоди її легковажності. Для неї я заглядаю в майбутнє, для неї я воскрешаю минуле, я зціляю її від уявних недуг, а частенько і від справжніх хвороб. Я тримаю в своїх руках половину таємниць Севільї, і якби я заговорив, криваві сутички зруйнували б чимало знатних сімей. Але я вмію тримати язика за зубами: мені платять за мовчанку, і навіть тоді, коли мені не платять, я все одно мовчу, щоб не підірвати свою репутацію. Сотні жінок вважають мене своїм рятівником, а я їх вважаю дурепами. Проте зважте — я ніколи не заходжу надто далеко. Я можу продати любовний еліксир — підфарбовану воду, але отруєну троянду — ніколи! За цим ідіть до когось іншого! Отже, я по-своєму чесний. Я сприймаю людей такими, які вони є, от і все. Якщо жінкам подобається бути дурними, я користуюся їхньою дурістю. На цій дурості я й розбагатів. Так, так, тепер я розбагатів, але вже не можу спинитися! Я полюбляю грошики, адже це влада, але ще більше я люблю життя! Що там теревенять про романи і балади? Хіба може якийсь роман зрівнятися з тим, що відбувається у мене перед очима? У кожній такій події я граю свою роль, одну з перших ролей, хоча я й не пишаюся і не деру горлянки на сцені.
72
Двадцять п’ять золотих іспанських песо дорівнювали приблизно шістдесяти трьом фунтам стерлінгів. — Прим. авт.
— Припустімо, але чому ви звертаєтеся до зовсім незнайомої людини? — підозріло запитав я.
— Відразу видно, що у вас немає досвіду! — захихотів старий. — Невже ви гадаєте, що я вибрав би якогось іспанця, який буцімто має в цьому місті якісь невідомі мені зв’язки? Що ж до моєї непоінформованості, юначе, то я навчився розпізнавати людей з першого погляду. Я знаю вас, можливо, краще, ніж ви самі. До речі, те, що ви до нестями закохані у цю свою дівчину там, в Англії, для мене вже достатня рекомендація, бо інакше ви б наробили дурниць, які могли б поставити в скрутне становище і вас, і мене. Ага! Угадав!
— Звідки ви знаєте?.. — почав я і осікся.
— Звідки? Та дуже просто! Ваші чоботи зшиті в Англії. Я бачив такі, коли був у вашій країні. Ваша вимова теж має хоча й слабкий, але англійський акцент, і ви двічі вставляли англійські слова, коли не могли підшукати іспанських. Що ж до дівчини, то хіба на вашому пальці не жіноча обручка? Крім того, коли я розповідав про наших дам, це вас не дуже зацікавило, а якби ваше серце було вільне, ви при своєму віці поставилися б до моїх слів інакше. Ця дівчина, напевне, висока і світловолоса? Я так і думав! Я давно помітив, що чоловіки і жінки тягнуться до своєї протилежності: брюнети — до блондинок і навпаки. Зрозуміло, це правило не без винятків, але зараз я вгадав!
— Ви дуже проникливі, сеньйоре.
— О ні, справа тут у практиці, і ви в цьому переконаєтеся, коли пробудете зі мною хоча б рік. Утім, схоже, ви не маєте наміру так довго затримуватися в Севільї. Очевидно, ви прибули сюди з якоюсь метою і хочете корисно провести час, поки її не досягнете. Отже, ви пристаєте на мою пропозицію?
— Я хотів би цього.
— Чудово. Але перш ніж ми домовимося про умови, маю вам дещо сказати. Я не хочу, щоб ви грали при мені роль аптекарського учня: для всіх ви будете моїм племінником, котрий прибув з-за кордону для вивчення медицини. Звичайно, ви мені допомагатимете, але це не все. Ви маєте влитися в життя Севільї, спостерігати за потрібними мені людьми і крапля за краплею, там — словом, там — натяком і сотнями інших способів, які я вам підкажу, лити воду на мого, а заразом і на свого млина. Ви маєте бути блискучим і дотепним або, навпаки, суворим і поважним, як я скажу; вам доведеться пустити в хід усі ваші особисті якості і здібності, бо інакше з моїми клієнтами діло не піде. З ідальго ви повинні говорити про поєдинки, з дамами про любов, але боронь боже вас вплутатися самому в ці тенета — тоді вам не уникнути халепи. І найголовніше, — при цих словах обличчя старого змінилося, стало суворим, майже жорстоким, — найголовніше, юначе, не здумайте обдурити моє довір’я або довір’я моїх клієнтів. Ви можете мені не вірити в усьому іншому, діло ваше, але я прошу вас заради вашого ж власного блага повірити мені на слово: якщо ви зрадите мене, ви помрете, навіть не від моєї руки. Така моя умова, можете пристати на неї або відкинути її. Але навіть якщо ви відмовитеся, а потім де-небудь розбовкаєте про те, що тут почули, навіть тоді вас рано чи пізно спіткає неждана кара. Ви мене зрозуміли?
— Зрозумів. Я мовчатиму заради власного блага.
— Юний сеньйоре, ви мені подобаєтеся дедалі більше і більше! Якби ви сказали, що мовчатимете, бо я вам довірився, я б вам не повірив, адже ви б подумали нишком, що секрети, які довіряють з такою легкістю, не варто берегти. Але якщо ви зрозуміли, що за розголошування таємниці вас спіткає раптова і жорстока смерть, — це вже інша справа! Отже, ви згодні?
— Згоден.
— Чудово. Ваші речі в готелі? Зараз я пошлю носильників; вони оплатять ваш рахунок і все принесуть сюди. Вам самим іти туди немає чого, племіннику. Давайте краще посидимо і вип’ємо ще по скляночці! Що швидше ми заприязнимося, племіннику, то краще.
Отак я познайомився з моїм добродійником, сеньйором Андресом де Фонсекою, найдивнішою людиною, яку я будь-коли бачив.
Може, читач подумає, що я втрапив у сильце спритного шахрая, який заради своїх темних оборудок залучив мене, зеленця, в злочинні і згубні справи. Але насправді все вийшло зовсім не так, і це, мабуть, найдивніше у всій цій неймовірній історії. Кожне слово Андреса де Фонсеки виявилося істинною правдою.
Він був джентльменом із неабиякими здібностями, проте дивак: якесь горе, що уразило його багато років тому, наклало на нього свій відбиток. Я не знаю, хто навчав його медицини, якщо він узагалі хоч колись її вивчав, але він був блискучим знавцем людської душі, особливо жіночої. Він багато подорожував, чимало бачив на своєму віку і мав чудову пам’ять. У якомусь сенсі він був просто знахарем, але його знахарство ніколи не оберталося безглуздим шарлатанством. Правда, він стриг дурнів і навіть займався астрологією, заробляючи гроші на забобонах, але одночасно Андрес де Фонсека зробив чимало добрих справ без жодної винагороди. Він міг узяти з багатої пані десять золотих песо за фарбу для волосся і водночас абсолютно безкоштовно няньчитися з якою-небудь бідною дівчиною, що вскочила в халепу. Мало того: після одужання він сам підшукував їй пристойне місце! Він знав усі таємниці Севільї, але ніколи не намагався ними торгувати, вважаючи, що це не окупається. Андрес де Фонсека вважав себе неабияким пройдисвітом, а насправді був людиною найчеснішої душі.