Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми
Шрифт:
Що ж до мене, то я почувався поруч із ним вільним і щасливим, наскільки це було можливо в моєму стані. Незабаром я ввійшов у свою роль і виконував її чудово. Мене представляли як племінника старого Фонсеки, який практикувався під керівництвом свого дядька, багатого лікаря, щоб згодом посісти його місце. Це в поєднанні з моєю зовнішністю і манерами відкрило мені доступ до найбагатших родин Севільї. Грошей у мене було вдосталь, і я міг жити розкошуючи; утім, незабаром з’ясувалося, що в справах я розбираюся не гірше, ніж у насолодах. Дедалі частіше і частіше серед веселого балу або під час карнавалу до мене наближалася то одна, то інша дама і нишком питала, чи не погодиться
Точнісінько так само мене частенько брав під руку який-не-будь чепурун і просив сприяння у найрізноманітніших справах — у любовних, фінансових, а то і в справі честі. Тоді я вів його простісінько до нашого старовинного будинку, де сидів і писав, одягнений в оксамитову мантію, дон Андрес, схожий на якогось нічного павука, що розкидав свою павутину, бо значну частину наших справ ми вершили вночі. Тут же будь-яке питання вирішувалося на обопільне задоволення із чималою вигодою для мого господаря!
Поступово я набув репутації молодика, який, попри свою молодість, вирізняється неабиякою розсудливістю, ніколи не говорить про те, що почув, не ловиться на сварки, не п’є, не захоплюється азартними іграми і нікому не видає ні своїх, ні чужих секретів; жодна із близько знайомих мені чарівних дам не могла похвалитися, що стала повірницею моїх таємниць. Так само стало відомо, що я й сам — досить умілий лікар, і знатні жінки Севільї подейкували, що ніхто не може зрівнятися з племінником старого Фонсеки в мистецтві видалення плям зі шкіри або фарбування волосся, а, як відомо, лише це вже варте цілого багатства. Не дивно, що клієнтки почали дедалі частіше і частіше звертатися саме до мене. Отож справи наші йшли так добре, що за півроку своєї служби я збільшив майже на третину доходи від нашої і без того досить широкої практики, водночас перебравши на свої плечі чимало клопотів.
Це було дивне життя, і якби я описав усе, що мені довелося взнати і почути, вийшла б добірка неймовірних історій, але до моєї оповіді вона не має ніякого відношення.
Розділ VIII
ДРУГА ЗУСТРІЧ
Хтось може подумати, що. за такого життя я зовсім забув про мету свого приїзду до Севільї. Але це не так. Щойно влаштувавшись у будинку Андреса де Фонсеки, я почав якомога обережніше розпитувати про де Гарсіа, проте без щонайменших результатів. Отож я переконався, що у мене досить слабкі шанси відшукати де Гарсіа в Севільї. Правда, він говорив у Ярмуті, що буцімто збирався саме сюди, проте його корабель не з’являвся ні в Кадісі, ні на Гвадалквівірі, та й узагалі людина, що вчинила вбивство в Англії, навряд чи стане розповідати про те, куди вона дійсно прямує. Проте я уперто продовжував пошуки.
Колишній будинок моєї матері і бабусі давно згорів, жили вони самотньо, і через двадцять з гаком років у Севільї про них усі забули. Мені пощастило знайти лише одну убогу стареньку, яка колись була служницею моєї бабусі і знала мою матір. У той час, коли моя мати втекла до Англії, стара була десь в іншому місці, проте я все ж таки отримав від неї певні відомості. Про те, що я онук її колишньої пані, я їй, зрозуміло, не сказав.
Як мені вдалося з’ясувати, після втечі моїх батьків до Англії де Гарсіа почав переслідувати мою бабусю, а свою тітку, усілякими позовами та іншими способами. Цей негідник довів її до повного розорення і після цього кинув помирати з голоду. Про убогість, в якій вона доживала свої дні, можна судити хоча б із того, що її поховали в могилі для бідняків. Стара служниця ще повідала мені, нібито де Гарсіа невдовзі вчинив якийсь злочин і змушений був переховуватися, але що це за злочин, вона не пам’ятала, оскільки відтоді спливло років п’ятнадцять.
Про все це я дізнався на четвертий місяць перебування в Севільї. Розповідь старої мене, звичайно, зацікавила, але пошукам моїм анітрохи не допомогла.
Днів через п’ять після цієї розмови, повертаючись уночі до себе додому, я розминувся на порозі патіо з молодою стрункою жінкою під густою вуаллю. В очі кинулося, що вона ридала так нестримно, що аж тіло здригалося. Подібні сцени для мене вже були звичні, бо більшість наших клієнток мали всі підстави гірко плакати, отож я пройшов повз неї мовчки. Але коли я увійшов до кімнати, то розповів старому про свою зустріч і запитав, хто ця пані.
— Ох, племіннику! — похитав головою Фонсека, який завжди називав мене так, а останнім часом взагалі ставитися до мене так, немов я і справді був його родичем. — Скажу тобі, це важкий випадок! Але ти її не знаєш, — вона не із грошовитих. Бідолашна із знатної сім’ї, пішла в черниці, аж тут з’являється жевжик, таємно зустрічається з нею в монастирі, обіцяє одружитися, якщо вона погодиться з ним утекти, влаштовує якусь комедію вінчання, як вона розказує, і все таке інше. Тепер він накивав п’ятами, а вона чекає дитину. Але найстрашніше те, що коли вона потрапить у лапи до інквізиції, її чекає страхітлива, повільна смерть — нещасну замурують у монастирську стіну. Вона прийшла порадитися і принесла замість платні свої срібні дрібнички.
— І ви їх узяли?
— Атож. Я завжди беру платню. Але я відшкодував їх вагу золотом. А потім я підказав їй, де вона зможе сховатися від попів і перечекати, поки не скінчиться полювання на неї. Єдине, чого я не зробив, так це не сказав, що її коханець — найостанніший із мерзотників, що будь-коли з’являлися на вулицях Севільї. Але який сенс? Вона однаково його більше не побачить. Тс-с-с! Здається, прийшла герцогиня. Це астрологічний варіант. Де гороскопи і жезл? Ага. А кришталева куля? Спасибі. Тепер прикрути лампу, дай мені он ту книгу і щезни!
Я підкорився і ледь не зіткнувся з опасистою донною, яка у супроводі дуеньї боязко пробиралася темним коридором, щоб дізнатися про майбутнє із зірок і заплатити за це чимало золотих песо. Її вигляд так мене насмішив, що я на якийсь час забув про ту черницю і її прикрощі.
Днів зо два потому я йшов опівночі околицею міста. З’являтися тут в такий час вельми небезпечно, проте у мене було термінове доручення від мого господаря. До того ж я був озброєний: при мені була та сама шпага, що я її відняв у де Гарсіа і якою була вбита моя бідолашна мати. На той час я вже добре володів цією зброєю, бо брав уроки фехтування.
Отож я йшов неквапно, розмірковуючи про своє дивне життя, таке несхоже на те, що минало в долині Уейвні, і про багато інших речей. Я думав про Лілі, про те, що її переслідує мій братик Джефрі, примушуючи вийти за нього заміж, і про те, чи зуміє вона встояти перед його нахабством і волею свого батька.
Ніч була чудова — я пам’ятаю її досі. Ті, хто знають Севілью, можуть підтвердити, що немає нічого чарівнішого від такої серпневої ночі, коли над старовинним містом сяє місяць, відбиваючись у широких водах Гвадалквівіру.