Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми
Шрифт:
Поки я отак милувався місяцем коло парапету, знизу по сходинках піднявся якийсь чоловік і зник у темряві вулиці. Спочатку я не звернув на це уваги, але коли до мене долинули голоси, то озирнувся і побачив, що чоловік розмовляє з жінкою. Очевидно, це було любовне побачення. Подібні речі завжди цікаві, особливо для молодих, тому я мимоволі став спостерігати.
Невдовзі я переконався, що коханці не виявляли одне до одного ніякої ніжності, особливо чоловік. Він увесь час відсторонявся і відступав назад, немов поспішав до човна, на якому, мабуть, приплив. Мене це здивувало, бо навіть на відстані
Поступово вони наблизилися настільки, що я розчув окремі слова. Кавалер все так само задкував, а жінка ступала за ним і благала:
— Ні, не вірю, ти не покинеш мене! Ти ж одружився, присягався, обіцяв… Невже у тебе стане совісті кинути мене після цього? Я відмовилася заради тебе від усього! Мені загрожує небезпека. Адже я…
Тут вона перейшла на шепіт, і я не розчув останніх слів.
— Мила моя! — заговорив чоловік. — Я обожнюю тебе, але ми маємо на якийсь час розлучитися. Не нарікай, Ізабелло, ти й так мені багато чим зобов’язана. Я витягнув тебе із кам’яниці, я навчив тебе жити і любити. З твоїми чеснотами і красою ти, звичайно, зумієш отримати користь з цієї науки. Я не можу тобі дати грошей, бо у мене немає зайвих, але я дав тобі досвід, який вартує більше, аніж гроші. Серце мені крається з розпуки, бо нам доведеться на якийсь час розлучитися. Але, як то кажуть:
Там, де сонце яскравіше, поцілунки найпалкіші!..
— А я, поки…
Але тут чоловік знову стишив голос, і більше я нічого не зміг розібрати.
Коли він заговорив, мене охопив трем з голови до ніг. Ця сцена сама по собі була досить драматичною, але не це схвилювало мене, а голос, цей голос! Він нагадав мені… ні, я, мабуть, збожеволів!
— О, не будь таким жорстоким! — вигукнула жінка. — Невже ти полишиш мене саму, знаючи, в якому я стані і яка небезпека мені загрожує? Благаю, візьми мене з собою, Хуане!
З цими словами вона ухопила його за руку і пригорнулася до нього. Чоловік досить грубо відштовхнув її, але тут ширококрисий капелюх упав на землю, і місяць висвітлив його обличчя. Це був Хуан де Гарсіа власною персоною!
Помилитися я не міг. Те ж саме жорстоке, порізане зморшками обличчя, шрам на високому лобі, тонкогубий лукавий рот, гостра борідка. Доля знову звела нас, і тепер або я його уб’ю, або він уб’є мене.
Виступивши наперед, я оголив шпагу і зупинився просто перед ним.
— Що таке? — аж сахнувся він. — Схоже, у тебе, голубко, є охоронець? Що треба вам, сеньйоре?
— Хуан де Гарсіа, я з’явився, щоб помститися за вбиту жінку. Може, ви пам’ятаєте берег річки, далеко звідси, в Англії, де ви зустріли одну знайому вам пані і залишили її мертвою? Якщо ви забули, то пригадайте хоча б цю шпагу, якою я вас уб’ю!
І з цими словами я змахнув над головою шпагою, що колись належала йому.
— Господи! Той самий англійський юнак…
— Так, я Томас Вінґфілд, який оддухопелив вас і зв’язав. Тепер я хочу довершити те, що почав тоді. Захищайтеся, Хуане де Гарсіа, інакше я заколю вас на місці!
Коли де Гарсіа це почув, він одразу став схожий на зацькованого вовка. Я бачив, що він не хоче битися, і не з боягузтва, треба віддати йому належне, а із забобону. Як я дізнався згодом, він боявся зі мною битися, бо вважав, що йому судилося померти від моєї руки. Саме тому він і намагався убити мене, коли зустрівся зі мною вперше.
— Дуель має свої закони, сеньйоре, — галантно вклонився де Гарсіа. — Битися без секундантів, та ще й у присутності жінки? Якщо ви вважаєте, що я вас чимось образив, хоч я насправді не розумію, про що йдеться, і не знаю вашого імені, я зустрінуся з вами десь-інде.
Отак відтягуючи час, він озирався, намагаючись знайти шлях до відступу. Але я увірвав його слова:
— Я волію зустрітися з вами зараз. Захищайтеся, або я вас заколю!
Тоді він оголив свою шпагу, і ми зійшлися.
Сутичка була відчайдушною. Брязкіт сталі наповнив тиху вулицю. Іскри так і сипалися від клинків. Спочатку перевага була на стороні де Гарсіа, бо лють засліплювала мене, але поступово я опанував себе і почав битися упевненіше. Я прагнув його убити, і я знав, що уб’ю його, якщо нам ніщо не перешкодить. Він був більш майстерним фехтувальником, ніж я. Але на моєму боці були справедливість і молодість.
Поволі, крок за кроком, я тіснив його, і що упевненіші і небезпечніші ставали мої випади, то безладніше він захищався. Я вже двічі поранив його, один раз в обличчя, і притиснув спиною до проходу, що спускався до річки. Він більше не нападав, тільки захищався. І цієї миті, коли перемога була вже в моїх руках, сталася прикра несподіванка. Жінка, яка досі зі страхом спостерігала за нами, побачила, що її зрадливому коханцю загрожує смертельна небезпека, і вчепилася в мене ззаду, як кішка, відчайдушно благаючи про допомогу!
І тут де Гарсіа встиг скористатися своєю перевагою: зробивши підлий випад, він майже проткнув моє праве плече. Тепер мені довелося захищати своє життя.
Крики жінки привернули увагу стражників, вони несподівано з’явилися з-за рогу, свистками закликаючи підмогу. Побачивши їх, де Гарсіа швидко побіг до річки. Жінка теж кудись зникла, і я залишився сам — один.
Варта наближалася. Капітан із ліхтарем уже намірився схопити мене. Руків’ям шпаги я ударив по ліхтарю, він упав на бруківку, розбився і запалав, як багаття.
Але я кинувся бігти, бо мені зовсім не кортіло опинитися перед міським судом за нічну бійку. Але рятуючись від варти, я зовсім забув, що і ворог мій теж утік!
Троє стражників погналися було за мною, проте вони були надто огрядні і невдовзі підупали на силі: пробігши з півмилі, я від них звільнився. Зупинившись, щоб перевести подих, я тільки тут згадав про де Гарсіа. Де його тепер шукати?
Гірко було думати, що помста була така близька, і я знову схибив.
Діставшись, нарешті, до будинку, я вирішив звіритися моєму господарю дону Андресу. Дотепер я йому про цю справу не розповідав, бо вважав, що краще діяти на власний розсуд, і він нічого не знав про моє минуле. Але зараз я пішов просто до нього. Виявилося, що Фонсека ліг спати і просив його не турбувати, бо нездужав… Отож я сяк-так перев’язав рану і теж улігся, вельми невдоволений собою і своїм невезінням.