Крізь час. Темна Вежа II
Шрифт:
— Заберіть його геть, — сказав Макдональд, і Дір, що досі тримав Едді за штани ззаду, виштовхав його з літака на трап, де його взяли попід руки митники.
— Ви що? — обурено закричав Едді. — Віддайте мені сумку! І піджак!
— Та ми й самі хочемо, щоб всі твої манатки були при тобі, — відповів один із офіцерів, дихаючи в обличчя Едді смородом «Маалоксу» і відрижки шлункового соку. — Нас твої манатки дуже цікавлять. А тепер ходімо, приятелю.
Едді все переконував їх не брати близько до серця, заспокоїтися, він і сам може йти, але пізніше у роздумах збагнув, що на. проміжку між люком «Боїнга-727» і виходом з терміналу його черевики торкалися підлоги трапа лише три чи чотири рази. А на виході їх уже чекали ще троє митників і півдюжини копів — охоронців аеропорту. Митники чекали на Едді, а копи стримували невеличкий натовп, що з нездоровою, жадібною цікавістю спостерігав за тим, як його ведуть.
Розділ 4
Вежа
1
Едді Дін сидів на стільці. Стілець цей стояв у маленькій білій кімнаті. Це був єдиний стілець у маленькій білій кімнаті. В маленькій білій кімнаті було повно люду. В маленькій білій кімнаті стояв дим, хоч сокиру вішай. Едді був у трусах. Едді хотілося курити. Інші шестеро — ні, семеро — чоловіків у маленькій білій кімнаті були одягнені. Ці інші чоловіки стояли навколо нього, оточили його щільним кільцем. Троє — ні, четверо — курили сигарети.
Едді хотілося чесатися і смикатися. Едді хотілося стрибати і плигати.
Едді сидів спокійно, розслабившись, й дивився на чоловіків, що його оточували, з зачудуванням і цікавістю, так, наче його не доводило до сказу бажання прийняти дозу, наче він не шаленів від звичайнісінької клаустрофобії.
Причиною був інший,що перебував у його свідомості. Спочатку іншийстрашенно його лякав. Тепер він дякував Богові за те, що іншийз ним.
Можливо, іншийхворий, навіть на межі смерті, але в його хребті досить незламності, щоби ще й позичити цьому переляканому двадцятиоднорічному наркоманові.
— На ваших грудях дуже цікава червона мітка, — сказав один із митників. З кутика його рота звисала сигарета. В кишені його сорочки стирчала пачка. Едді думав, що якби йому вдалося взяти з цієї пачки сигарет п'ять, засунути їх усі до рота, вишикувавши в лінію, що тягнеться від кутика до кутика, усі їх запалити, глибоко затягнутися, то йому б полегшало на душі. — Вона схожа на смугу. Схоже, на її місці щось було приклеєне скотчем, Едді, а потім ти вирішив відірвати його і позбутися того, що він закріплював.
— На Багамах до мене причепилася алергія, — відповів Едді. — Я вам це вже казав. Тобто вже вкотре це повторюю. Я намагаюся зберегти почуття гумору, але з кожним разом це вдається мені все важче й важче.
— Пішов ти зі своїм сраним гумором, — сердито відказав йому митник. Цей тон Едді впізнав одразу. Так само звучав його власний голос, коли Едді півночі чекав на холоді продавця, а продавець не приходив. Бо ці типи теж були наркоманами. Тільки їхнім марафетом були такі, як він та Генрі.
— А дірка у тебе в пузі? Звідки вона, Едді? З публічного дому? — Третій митник показував на місце, де Едді поранився. Кров нарешті перестала сочитися, але натомість утворилася темно-пурпурова булька, що от-от лопне.
Едді показав на червону смугу від стрічки.
— Чешеться, — сказав він. І то була чистісінька правда. — На літаку я заснув — якщо не вірите мені, спитайте у стюардеси…
— А чому б це ми мали тобі не вірити, Едді?
— Не знаю. Вам часто доводиться стикатися з контрабандистами, які сплять, везучи наркотики? — Він замовк, даючи їм час обміркувати це, а потім простягнув руки вперед. Декілька нігтів були обламані. Інші — обгризені. Якось Едді зробив відкриття, що коли настає підхідняк, нігті стають улюбленою перекускою. — Мені якось вдавалося тримати себе в руках і не чесатися, але, мабуть, уві сні я добряче розпанахався.
— Або під кайфом. Може, це слід від голки? — Едді бачив, що вони кривлять душею. Варто лише один раз вколотися так близько до сонячного сплетіння — а це контрольна панель для нервової системи, — і ти вже не колотимешся більше ніколи.
— Дайте мені відпочити, — сказав Едді. — Ви так близько нахилялися до мого обличчя, коли роздивлялися зіниці, що я думав, ви збираєтеся поцілувати мене по-французькому. І ви знаєте, що я не був під кайфом.
На обличчі третього митника з'явився вираз огиди.
— А ти непогано знаєшся на ширеві як для невинного ягняти, Едді.
— Чого не було в «Пороках Маямі», те я вичитав у «Друзі читача». А тепер скажіть мені правду — скільки ще разів мені доведеться повторювати одне й те саме?
Четвертий агент підняв маленький поліетиленовий пакет, всередині якого було кілька ниток.
— Це волокна. Ми чекаємо на підтвердження лабораторії, але й без того зрозуміло, що це таке. Це волокна клейкої стрічки.
— Перед тим, як поїхати з готелю, я не прийняв душ, — вчетверте сказав Едді. — Я засмагав біля басейну. Хотів позбутися висипки. Алергічної висипки. І заснув. Мені взагалі в біса пощастило, що я встиг на літак. Я біг мов навіжений. Дув вітер. Що там поналипало мені на шкіру, це вже я не знаю.
Інший митник простягнув руку і провів пальцем по шкірі з внутрішнього боку руки Едді, на три дюйми вище згину ліктя.
— Еге ж, а це не сліди від голки.
Едді відштовхнув руку.
— Москіти покусали. Я вам казав. Майже зажило. Боже праведний, ви ж самі бачите!
Вони бачили. Ця оборудка готувалася не вчора ввечері, а загодя. Едді перестав колотися у вену місяць тому. Генрі б так не зміг, і це була одна з причин, чому на завдання відправили Едді. Це мусив бути Едді. Коли йому неодмінно потрібно було вколотися, він коловся у ліве стегно, дуже високо, там, де ліве яєчко прилягало до шкіри ноги… як зробив це минулого вечора, коли бліда поганка приніс йому нормальний товар. Загалом він просто нюхав. А от Генрі це вже перестало вставляти. Едді не міг точно назвати почуття, які роїлися в ньому через це… то була якась суміш гордощів і сорому. Якби вони зазирнули туди, якби тільки відсунули яєчко вбік, він точно мав би великі проблеми. Ще серйознішою проблемою міг би стати аналіз крові, але вони не могли наважитися на такий крок, не маючи жодних доказів, — а саме доказів їм і бракувало. Вони знали все, а довести не могли нічого. Ось і вся різниця між «хотіти» і «мати», як сказала б його люба матуся.
— Москіти покусали.
— Так.
— А червона відмітана — це алергія.
— Так. Вона з'явилася в мене на Багамах. Тільки там усе було ще не так погано.
— Там вона у нього і з'явилася, — сказав один митник іншому.
— Еге ж, — відповів другий. — Ти йому віриш?
— Аякже.
— Ти віриш у Санта-Клауса?
— Авжеж. Коли я був малим, то навіть один раз із ним сфотографувався. — Він зиркнув на Едді. — А у тебе є фотка знаменитої червоної мітки з того часу, коли ти ще не вирушив у свою маленьку подорож, Едді?