Крізь час. Темна Вежа II
Шрифт:
Але за мить до того, як цей фокус вдався, Едді вхопив її, а Роланд привалив до обох коліс по великому каменю.
— Я трохи ослаблю пута, коли ти заспокоїшся, — сказав їй стрілець.
— Висмокчи гівно з мого ґузна, мудак!
— Не розумію, ти згодна чи ні.
Вона подивилася на нього з підозрою, звузивши очі, чи, бува, за спокоєм його голосу не приховується гострий шип сатири (Едді теж над цим замислився, але не міг розібрати, так воно чи ні), і через мить понуро відповіла:
— Буду сидіти тихо. Надто, блін, голодна, аби шебуршати. Видасте мені якоїсь нормальної хавки чи голодом моритимете? Це такий ваш план? Задушити боїтеся, пересрали, а отруту вашу я не їстиму нізащо. То ви придумали таке. Щоб я від голоду здохла. Ну, побачимо. Побачимо. Аякже ж.
Вона знову нагородила їх моторошною подобою усмішки у формі серпа.
І невдовзі заснула.
Едді торкнувся рукою Роландової щоки. Той тільки глянув на нього, але не відсахнувся од дотику.
— Я в порядку.
— Ага, ти просто красава. Ось що я тобі скажу, красеню: так ми сьогодні далеко не заїдемо.
— Я знаю. — Була ще проблема із ужитим останнім патроном, але без цього знання Едді міг спокійно обійтися. Принаймні сьогодні. Едді не був хворий, але давалося взнаки виснаження. Він був надто змучений, щоби почути ще трохи поганих новин.
Ні, він не хворий, принаймні поки що, але якщо й далі йтиме без відпочинку, втомиться до краю, то точно захворіє.
У певному сенсі Едді вже занедужав. Вони обидва були хворі. У кутиках рота молодого чоловіка з'явилися болячки від застуди, а на шкірі — плями, що лущилися. У стрільця вже хиталися зуби, а між пальцями ніг і залишками пальців рук почала тріскатися та кровоточити шкіра. Вони харчувалися, але день у день одним і тим самим. Так можна було протриматися деякий час, але врешті-решт вони загинуть — просто помруть від голоду.
«У нас хвороба моряків, хоч ми й на суші, — думав Роланд. — Все дуже просто. Як кумедно. Нам потрібні фрукти. І зелень».
Кивком голови Едді показав у напрямку Дами.
— З нею нам і далі буде непереливки.
— Якщо не повернеться її інше «я».
— Добре було б, але розраховувати на це не варто, — відповів Едді. Взявши обгорілу клешню, він почав виводити нею на піску незрозумілі візерунки. — До наступних дверей далеко, не знаєш?
Роланд заперечно похитав головою.
— Питаю, бо якщо відстань між Номером Два і Номером Три така сама, як між Номером Раз і Номером Два, то ми в глибокій дупі.
— Ми вже й так у глибокій дупі.
— По самісіньку шию, — похмуро погодився Едді. — Мені просто цікаво, як довго я зможу протриматися на плаву.
Роланд ляснув його по плечу. Такий прояв приязні був настільки рідкісним, що Едді аж заблимав очима від несподіванки.
— Є одна штука, про яку наша Дама не здогадується, — сказав йому стрілець.
— Та невже? І що ж це таке?
— Ми, Біломазі Мудаки, можемо триматися на плаву дуже довго.
Едді розреготався, та так сильно, що довелося прикрити рота рукою, аби не розбудити Детту. Нині він був ситий нею по горло і більше б не витримав.
Стрілець, посміхаючись, подивився на нього.
— Я зараз засну, — сказав він. — Будь…
— …пильний. Еге ж. Буду.
13
Далі були крики.
Едді заснув, щойно його голова торкнулася згорнутої і зіжмаканої сорочки. Минуло хвилин п'ять, не більше, і Детта закричала.
Він миттю прокинувся, готовий до будь-чого, до того, що з морських глибин, палаючи жагою помститися за своїх убитих дітей, піднявся Цар Омар чи з пагорбів спустилося чудовисько. Йому тільки здалося, що він одразу ж прокинувся, але стрілець уже був на ногах, тримаючи в лівій руці револьвер.
Побачивши, що обоє підірвалися, Детта швиденько вгамувалася.
— Ну тре ж було мені взнати, чи ви, хлопці, пильнуєте, — сказала вона. — А раптом ті падли підкрадуться? Тут наче для них поле неоране. Хотіла перевірити, чи зможу вчасно вас розбудити, якщо котресь падло підповзе сюди.
Але в її очах не було страху — навпаки, вони світилися від лихого задоволення.
— Господи, — очамріло промовив Едді. Місяць зійшов, але невисоко. Вони проспали менше двох годин.
Стрілець сховав револьвер назад у кобуру.
— Не роби так більше, — сказав він Дамі в інвалідному візку.
— А то що буде? Трахнете мене?
— Якби ми збиралися тебе трахнути, то зараз ти була б вже затрахана донесхочу, — спокійно відповів стрілець. — Не роби так більше.
Він знову ліг, натягнувши на себе ковдру.
«Господи Боже ж ти мій, — подумав Едді, — ну й лажа, яка ж фігня собача…» 1 не встиг він додумати речення до кінця, як знову відплив у змучений сон. 1 тут повітря знову розрізали дикі крики. Вона верещала пронизливо, наче пожежна сирена. Едді знову підірвався, стиснувши кулаки й відчуваючи, що тіло палає від адреналіну. А Детта хрипко, деренчливо розреготалася.
Поглянувши вгору, Едді побачив, що відтоді, як вона розбудила їх уперше, місяць пройшов небом не більш ніж десять градусів.
«Вона й далі збирається нас мучити, — втомлено подумав він. — Збирається не спати і спостерігати за нами. А коли впевниться, що ми поринули в глибокий сон, під час якого набираєшся сил, то знову розтулить пельку і почне вити. І витиме доти, поки не зірве собі голос».
Раптом сміх обірвався. До Детти наближався Роланд — темна фігура на тлі місячного сяйва.
— Ану не лізь до мене, біломазий, — сказала Детта, але в її голосі вчувалося нервове тремтіння. — Ні хріна ти мені не зробиш.
Роланд став перед нею, і на мить у Едді з'явилася впевненість, абсолютна впевненість у тому, що стрільцеві урвався терпець і зараз він її розчавить, наче муху. Але на диво сталося геть інше: він опустився перед нею на коліно, наче залицяльник, що збирається освідчитися.
— Послухай, — сказав він, і Едді власним вухам не повірив: так м'яко звучав Роландів голос. На Деттиному обличчі читався той самий вираз надзвичайного здивування, тільки з домішкою страху. — Послухай мене, Одетто.