Крізь час. Темна Вежа II
Шрифт:
Але вона закрила циліндр, почала зводити курок… але знову зупинилася. Спинилася, аби почекати, поки тихе клацання зіллється з виттям вітру.
«Ось така друга, — подумав він. — Господи, вона зла й безнога, але це не заважає їй так само бути стрільцем, як і Едді».
Він чекав разом із нею.
На узбережжі шаленів вітер.
Вона повністю звела курок та майже впритул піднесла дуло до скроні Едді. І, вишкіривши зуби в усмішці вурдалака, натиснула на гачок.
Клац.
Роланд чекав.
Знову натиснула. І ще раз. І ще.
Клац-клац-клац.
— МУДАК! —
Роланд весь підібрався, але не стрибнув. Дитині невтямки, що таке молоток, поки вона не розтрощить ним собі пальця, забиваючи гвіздка.
Якщо вона вб'є його, то вб'є й тебе.
«Це не має значення», — відгукнувся невблаганний Кортів голос.
Едді ворухнувся. Рефлекси у нього були непогані. Саме це його і врятувало: він рухався досить швидко, аби уникнути удару, який відправив би його в безпам'ятство або навіть позбавив життя. І замість того, щоб опуститися на беззахисну скроню, важка рукоятка револьвера ковзнула по щоці і вдарила в щелепу.
— Що… Господи!
— МУДАК! БІЛОМАЗИЙ МУДАК! — верещала Детта, і Роланд побачив, що вона вдруге заносить револьвер над головою Едді-1 хоч вона була безногою, а Едді відкочувався вбік, чекати далі він не міг. Якщо Едді й зараз не засвоїть урок, то не засвоїть його більше ніколи. Наступного разу, коли стрілець накаже йому пильнувати, Едді послухається. Крім того, те стерво було метке. Нерозумно бодай на мить довше покладатися на те, що Едді моторний чи Дама знову схибить.
Він стрибнув, пролетів над Едді й повалив її на спину, опинившись зверху.
— Що, свербить, мудак? — закричала вона на нього, водночас притискаючись лоном до його паху і заносячи руку з револьвером над його головою. — Хочеш мене? То я тобі зараз дам, ох дам!
— Едді! — знову закричав він, цього разу командним тоном. Деякий час Едді, не ймучи віри, широко розплющивши очі, просто зойкав. Зі щелепи, що вже почала розбухати, юшила кров. «Давай, чого ж ти застиг? — подумав Роланд. — Чи просто не хочеш мене рятувати?» — Сили стрімко покидали його, і наступного разу, коли вона опустить важкий револьвер, то зламає йому руку… себто, якщо він встигне вчасно її підняти для захисту. А коли не встигне, то вона проломить йому голову.
Але Едді почав рухатися. Він упіймав револьвер, коли той стрімко опускався вниз, і жінка, повертаючись до нього, заверещала. Вона кусалася, наче вампір, і поливала його вуличною лайкою, настільки безнадійно південною, що навіть Едді не тямив ані слова. Для Роланда ж це звучало так, наче Детта зненацька заговорила іноземною. Але Едді спромігся забрати у неї револьвер. І тепер, коли нависла загроза удару була усунута, Роланд зміг прикувати її до землі.
Навіть тоді вона не облишила своїх спроб: продовжувала пручатися, вириватися й проклинати їх. Все обличчя було залите потом. Едді тільки й робив, що витріщався, розкриваючи й закриваючи рота, наче риба, викинута на пісок. Він обережно торкнувся своєї щелепи, скривився й оглянув пальці, замарані кров'ю.
Жінка кричала, що замочить їх обох, що вони можуть спробувати зґвалтувати її, але вона їх загризе своєю діркою, кругом неї там гострі зубиська, і якщо вони захочуть спробувати, то дізнаються.
— Що це нах… — тупо почав Едді.
— Мій патронташ, — важко дихаючи, різко наказав йому стрілець. — Принеси його. Я перекочуся на спину, щоб вона була зверху, а ти схопиш її за руки і зв'яжеш їх за спиною.
— ХУЙ вам! — заверещала Детта, і її безноге тіло забилося з такою силою, що мало не скинуло з себе Роланда. Він відчув, як вона намагається культею свого правого стегна вмазати йому по яйцях.
— Я… Я… вона…
— Ворушися, будь прокляте обличчя твого батька! — прогримів Роланд, і Едді нарешті зрушив з місця.
4
Зв'язуючи Одетті руки, вони двічі мало не втратили над нею контроль. Але нарешті Едді вдалося зав'язати Роландів патронташ на ковзкий вузол довкола її зап'ясть, коли стрілець — з усіх сил — нарешті завів їх їй за спину (змушений весь час ухилятися від неї, наче мангуст — від змії; укусів він уник, але, поки Едді закінчив зв'язувати їй руки, стрілець був весь заляпаний слиною). А потім Едді потяг її по піску, тримаючи за короткий повідок саморобного лассо. Він не хотів робити боляче цій верескливій істоті, що борюкалася й бризкала прокльонами. Вона була далеко гидкішою за омароподібних потвориськ — через інтелект, який надавав їй інформацію. Але Едді знав, що вона може бути прекрасною. І не хотів завдавати шкоди іншій особі, яку таїла в собі ця посудина, наче живу голубку — в одному з потаємних відділень чарівної коробки фокусника.
Десь у глибинах цієї верескливої потвори була Одетта Голмс.
5
Попри те, що його останній їздовий кінь — власне, мул — здох ще в незапам'ятні часи, Роланд зберіг шматок мотузки, яким його прив'язував (котра, в свою чергу, колись слугувала стрільцеві незамінним арканом). Нею вони й прив'язали Одетту до візка, втіливши в реальність її вигадки (чи то пак фальшиві спогади, що врешті-решт виявляється одним і тим самим, чи не так?). Після цього вони відійшли.
Якби біля моря не вешталися повзучі створіння, Едді б залюбки спустився до води й помив руки.
— Здається, я зараз буду ригати, — повідомив він голосом, що зривався то на бас, то на фальцет, як у хлопчика-підлітка.
— Ану давайте, позжирайте один одному ХУЇ! — верескнула істота, прив'язана до візка. — Коли вже ви перед діркою чорної так пересрали, то давайте! Ну, я чекаю! Вперед! Відсмокчіть один одному! Зробіть це, поки можна, бо Детта Волкер вибереться з цієї колимаги, повідрізає ваші худі білі хери й згодує їх тим ходячим бензопилам!
— Ось у якій жінці я був. Тепер ти мені віриш?
— Я й раніше тобі вірив, — заперечив Едді. — Я ж казав.
— Ти повірив, що ти віриш. Поверхово повірив. Тепер віриш оглибно? До самого дна?
Едді подивився на створіння, що верещало та торсалося у візку, і відвів очі, блідий, мов примара. Тільки рана на щоці виділялася на білому — з неї досі капала кров. Та сторона його обличчя помалу починала нагадувати повітряну кульку.
— Так, — сказав він. — Боже мій, так.
— Ця жінка — чудовисько.