Квентін Дорвард
Шрифт:
Окинувши все це блискавичним поглядом і здогадавшись про причину метушні в залі, король звернувся до герцога Орлеанського:
— Ви тут, мій любий кузене? — і, обернувшись до Квентіна, додав суворо — Хіба тобі не було наказано?
— Пробачте цьому юнакові, сір, — утрутився герцог, — він не нехтував своїм обов'язком, але я довідався, що принцеса в цій залі…
— І ви, окрилені любов'ю, напевно подолали всі перешкоди, — зауважив король, який з огидним лицемірством намагався довести, що герцог поділяє пристрасть, яку відчуває до нього нещасна королівська дочка. — І навіть розбещуєте вартових з моєї гвардії, молодче? Але чого тільки не можна вибачити закоханому, що живе лише своїм коханням!
Герцог Орлеанський підвів голову, немовби хотів заперечити небажано враження короля, але звичайна повага чи, скоріше, страх до Людовіка, в якому він був вихований
— А Жанна погано себе почувала? — спитав король. — Але не сумуйте, Луї, це швидко пройде. Подайте їй руку і проведіть до покою, а я проведу цих чужоземних дам.
Ці слова були вимовлені тоном наказу, і герцог Орлеанський, підкоряючись їм, пішов з принцесою в один кінець галереї, а король, знявши рукавицю з правої руки і чемно подавши графині Ізабеллі руку, провів обох дам до їхніх покоїв в другому кінці галереї. Він глибоко поклонився, коли вони входили до кімнат, постояв на порозі ще з хвилину, поки вони зникли, а тоді спокійно зачинив двері, повернув у замку великий ключ і, вийнявши його, повісив на поясі. Цієї миті він що більше скидався на старого скнару, який тільки тоді повен себе, коли носить з собою ключ від комори, де зберігаються його скарби.
Повільною ходою, задумливо потупивши очі, Людовік підходив до Квентіна Дорварда, який, знаючи, що прогнівив короля, занепокоєно чекав його наближення.
— Ти зробив помилку, — сказав король, втупивши очі в Квентіна. — Ти зробив непробачну помилку і заслуговуєш на смерть. Мовчи! Ні слова у виправдання! Що тобі за діло до герцогів або принцес? Ти повинен знати тільки мої накази.
— З дозволу вашої величності, — сказав молодий воїн, — що ж мені було робити?
— Що ти мусиш робити, коли хтось намагається пройти без дозволу до помешкання, яке ти охороняєш? — зневажливо відповів король. — Навіщо ж тобі дали зброю? Ти повинен був націлити аркебуз на чванливого неслухнянця ї, коли б він не одійшов, покласти його на місці! Іди до тих покоїв! У першому ти знайдеш широкі сходи, які ведуть до внутрішніх надвірних будов, і там побачиш Олів'є Дена. Пошли його до мене, а сам забирайся в казарму. І якщо дорожиш життям, то не будь таким кволим на язик, як був сьогодні кволий на руку.
Дужо задоволений, що так легко відбувся, хоч душа його обурювалася проти тієї холодної жорстокості, з якою король, як здавалося, вимагав від нього виконання службового обов'язку, Дорвард швидко збіг униз сходами і переказав королівську волю Олів'є, який чекай надворі внизу. Хитрий цирульник поклонився, зітхнув, усміхнувся і голосом, ще лагіднішим, ніж звичайно, побажав юнакові доброго вечора. Після цього вони розійшлися в різні боки: Квентін до казарми, а Олів'є до короля.
В цьому місці спогади, якими ми користувалися для викладу цієї правдивої історії, перериваються, бо вони записані переважно зі слів самого Квентіна, який, звичайно, не міг знати розмови, що в його відсутність відбулася між королем і його таємним радником. На щастя, в бібліотеці Оль'є [125] було знайдено рукописний примірник «Скандальної хроніки» Жана де Труа [126] , значно докладніший, ніж її друковане видання. До неї додано деякі цікаві зауваження, написані, як ми гадаємо, самим Олів'є після смерті його пана і до того, як цей радник удостоївся зашморгу, так давно ним заслуженого. З цих зауважень ми й довідалися про діалог, що тоді відбувся між Людовіком та його негідником-фаворитом. Цей діалог кидає таке світло на політику цього государя, яке ми марно шукали б десь в іншому місці.
125
Оль’є — тут вигадана назва французького міста.
126
Жан де Труа — хоч такий історик справді існував, цей рукописний примірник є вигадкою Вальтера Скотта.
Увійшовши до Роландової галереї, улюблений слуга знайшов короля в задумі: він сидів у кріслі, яке дочка його залишила кілька хвилин тому. Добре знаючи вдачу свого володаря, Олів'є безшумно прошмигнув, намагаючись потрапити на очі Людовікові, і, коли впевнився, що той його побачив, скромно відійшов назад і став чокати, коли його покличуть щось розповісти або вислухати. Перші слова, з якими звернувся до нього монарх, були неприємні:
— Отже, Олів'є, ваші чудові плани
— Дуже прикро, але я чув, що не все гаразд, сір, — відповів Олів'є.
— Не все гаразд? — вигукнув Людовік, схопившись ї швидко походжаючи вздовж галереї. — Кепські справи, чоловіче, такі погані, що гірше й бути не може. І все через твої нерозсудливі романтичні поради, нібито тільки я мушу стати заступником ображених графинь! Бургундія озброюється й готова укласти спілку з Англією. А Едуард, якому тепер немає чого робити вдома, поведе на нас своє багатотисячне військо через ці прокляті ворота Кале. Кожного нарізно я ще, може, зумів би приборкати лестощами або й подолати, але коли вони з'єднаються, коли з'єднаються… А тут ще зрада цього підлого Сен-Поля!.. А все через тебе, Олів'є. Це ж ти порадив мені дати притулок цим жінкам і скористатися з послуг того проклятого цигана, щоб відіслати листи до їхніх васалів.
— Володарю, — сказав Олів'є, — ви знаєте мої міркування. Володіння графині лежать поміж кордонами Бургундії й Фландрії, Її замок майже неприступний, її права на сусідні землі, коли їх підтримувати силою зброї, можуть завдати чимало неприємностей Бургундії. Треба тільки, щоб ця дама одружилася з кимсь, хто був би другом Франції.
— Це так, це спокуслива принада, — сказав король, — і коли б пощастило приховати її перебування в нас, то ми б влаштували шлюб для цієї багатої спадкоємиці, вигідний тільки для Франції. Але цей проклятий циган. Ну як ти міг довірити таку важливу справу цьому невірному псу й поганцю?
— Будьте ласкаві, — сказав Олів'є, — пригадайте, що ваша милість звірилася на нього далеко більш, ніж я радив. Він, мабуть, сумлінно викопав би доручення цих дам, передавши листа родичеві графині, до вона просила обороняти її замок і обіцяла незабаром подати допомогу. Але ви, ваша величність, забажали випробувати його пророчий дар, і таким чином він дізнався про таємниці, які були варті того, щоб виказати їх герцогові Карлу.
— Мені соромно, мені соромно, — промовив Людовік. — Однак, Олів'є, кажуть, що це поганське плем'я походить від мудрих халдейці [127] , які на рівнинах Сенаару [128] опанували мистецтво вичитувати майбутнє з зірок.
127
Халдейці — стара назва мешканців південної Месопотамії, країни по берегах великих рік Тігру і Євфрату, інакше вавілоняни.
128
Сенаар, або Сеннаар, — стара назва країни між ріками Тігр та Євфрат на півдні Месопотамії (у теперішньому Іраку).
Добре знаючи, що король, незважаючи на всю свою гостроту розуму й проникливість, дуже вірив різним ворожбитам, астрологам, віщунам і всіляким представникам окультної [129] науки, в якій вважав знавцем і себе самого, Олів'є не насмілився сперечатися з ним. Він тільки зауважив, що той циган був поганий пророк для самого себе, бо інакше він не повернувся б до Тура, знаючи, що його там чекає шибениця.
— Часто буває, що люди, обдаровані пророчим знанням, — відповів Людовік дуже серйозно, — неспроможні передбачити події, які стосуються їх самих.
129
Окультна наука — тобто таємна лженаука, магія, чаклунство, дуже поширені за середньовіччя.
— З дозволу вашої величності, — заперечив його радник, — це однаково, що людина з свічкою в руці бачить навколишні предмети, а своєї власної руки не може розгледіти.
— Але він не може бачити свого власного обличчя при світлі, хоч бачить обличчя інших, — відказав Людовік. — Цей приклад найкраще пояснює все. Та не про це зараз іде мова. Циган дістав по заслузі, і земля йому пухом. А от ці дами… Їхня присутність може викликати війну не тільки з Бургундією, бо ми дали їм притулок, але й порушити мої наміри щодо власної родини. Мій простодушний кузен Орлеанський уже встиг помітити цю красуню, і я передбачаю, що це зробить його менш поступливим у питанні про одруження з Жанною.