Квентін Дорвард
Шрифт:
— Граф надто розумний, а його володар надто упереджений, щоб повірити цьому.
— Мати божа! — вигукнув Людовік, — Таке недовір'я негідне християнина! Вони змушені будуть повірити нам. Ми так поводитимемось з нашим любим кузеном, герцогом Карлом, виявимо до нього стільки довір'я, що коли він не повірить нашій щирості, то буде гірший від усякого невірного. Скажу» тобі, я певен, що можу примусити Карла Бургундського думати про мене все, що тільки мені захочеться, і якби було конче потрібно заспокоїти його сумніви, я поїхав би до нього в табір верхи беззбройний, без будь-якої охорони, крім твоєї скромної особи, друже Олів'є.
— А я, — сказав Олів'є, — хоч і не можу похвалитися тим, що вмію володіти іншою зброєю, крім бритви, волів би краще витримати атаку батальйону швейцарських пікінерів, ніж супроводити вашу величність під час дружнього візиту до Карла Бургундського: надто багато в нього підстав вважати вас за ворога, ваша величність.
— Ти дурень, Олів'є, — сказав король, — усупереч усім твоїм претензіям на мудрість, і не розумієш, що тонка політика часто може ховатися під машкарою найщирішої простоти, так само як мужність іноді криється за скромною зовнішністю. Запевняю тебе, якби треба було, я не вагаючись зробив би те, що сказав, аби тільки святі благословили наші наміри і сполучення зірок на небі сприяло цьому.
В цих словах король Людовік XI уперше натякнув на свій незвичайний намір і згодом таки здійснив його: хотів обдурити могутнього суперника, але при цьому ледве сам не загинув.
Він відіслав свого радника і пішов до покоїв графинь де Круа. Йому недовго довелося переконувати їх, досить було одного натяку, що тут, при французькому дворі, він не зможе захистити їх від герцога Бургундського. Але не так легко було умовити їх обрати для свого притулку Льєж. Вони благали й вимагали, щоб їх відвезли до Бретані або до Кале, де під рукою герцога Бретонського або короля англійського вони могли б перебувати в безпеці до того часу, поки герцог Бургундський не перестане наполягати на своєму намірі щодо них. Але жодне з цих безпечних місць не влаштовувало Людовіка, і, нарешті, йому пощастило умовити їх обрати таке місце, яке було найзручніше для виконання його планів.
Заступництво епіскопа Льєжського було надійне: з одного боку, його духовний сан давав змогу захищати утікачів від усіх християнських королів, з другого — світське військо епіскопа, хоч і невелике, все ж було достатнє для того, щоб оборонити від усякого несподіваного насильства як його власну особу, так і всіх, хто був під його рукою. Важко тільки було безпечно добратися до єпіскопського двору. Але Людовік обіцяв подбати про це — розповсюдити чутки, нібито графині де Круа втекли з Тура вночі, боячись, що їх передадуть бургундському послові, і прямують тепер до Бретані. Він також обіцяв їм невелику, але надійну охорону і листи до комендантів усіх тих міст і фортець, через які вони проїжджатимуть, з наказом всіляко допомагати їм у їхній подорожі.
Графині де Круа, хоч і обурилися тим, що Людовік неблагородно і нелюб'язно позбавляв їх обіцяного притулку при своєму дворі, але не відмовлялися од поспішного від'їзду, запропонованого їм, і навіть благали, щоб їм дозволили вирушити цієї самої ночі. Пані Амеліні вже набридло самотнє життя без бенкетів і поклонників серед придворних. А графиня Ізабелла, придивившись ближче до французького короля, дійшла висновку, що, якби: спокуса була трохи сильнішою, Людовік XI не тільки вислав би їх із Франції, а не вагаючись видав би розгніваному герцогові Бургундському, їхньому володареві. Нарешті і сам Людовік охоче погодився, щоб дами прискорили свій від'їзд, бо дуже хотів зберегти мир із герцогом Бургундським; до того ж він боявся, щоб присутність вродливої Ізабелли не стала на перешкоді його улюбленого плану — одружити свою дочку Жанну з герцогом Орлеанським.
Розділ XIII
ПОДОРОЖ
Навіщо тут з царями порівняння?
Я сам мудрець! Стихіями керую:
Така принаймні чутка є про мене
І через це — моя безмежна влада.
Події та пригоди ринули на молодого шотландця, мов весняна повінь. Не встиг він прийти в казарму, як його спішно покликали до лорда. Крофорда, де він, на свій подив, знову побачив короля. Вже перші слона про честь і довір'я, виявлені йому, дужо збентежили Квентіна, який подумав, ніби йому знову запропонують щось подібне до підстерігання графа де Кревкера або ще й гірше. Він не тільки заспокоївся, але й зрадів, довідавшися, що його посилають командиром невеликого — з трьох солдатів і провідника — загону, який має супроводити графинь де Круа до двору їхнього родича, епіскопа Льєжського. Він повинен був подбати, щоб протягом усієї подорожі благородні дами перебували в цілковитій безпеці й мали всі можливі вигоди, а до того ж, щоб усе це відбулося цілком таємно. Потім йому дали писані інструкції, якими він мусив керуватися, обираючи зупинки для відпочинку переважно по глухих сільцях, відлюдних монастирях та інших місцях і вживаючи заходів обережності, особливо поблизу бургундського кордону. Добре напутали його і щодо того, як він має поводитися, що говорити й робити, щоб зійти за дворецького двох знатних англійських дам, які їздили на прощу до святого Мартіна Турського, а тепер прямують до міста Кельна, щоб поклонитися мощам мудрих царів Сходу [134] , котрі прийшли до Віфлієма вшанувати народженого спасителя. Під таким приводом графині де Круа вирядилися в подорож.
134
Царі Сходу, або Волхви, — за євангельським оповіданням, Гаспар, Мельхіор і Валтасар перші прийшли вшанувати народженого у Віфліємі Христа. Їх нібито було поховано в місті Кельні на Рейні. До Кельна виряджалися прочани з різних країн Європи.
Не розуміючи причини свого піднесеного настрою, Квентін відчував, як сильно забилося його серце на думку про те, що він буде так близько до красуні з маленької башти і в такому становищі, яке дає право на її довір'я, бо її безпека великою. мірою залежатиме від його поводження й сміливості. Дорвард не мав ніякого сумніву, що, незважаючи на всі небезпеки подорожі, він щасливо доставить її до місця призначення. Молодість рідко замислюється над небезпеками, а Квентін, вихований у вільному дусі, безстрашний, впевнений у собі, тим більше прагнув небезпек, щоб подолати їх. Він хотів якнайшвидше позбутися обтяжливої присутності короля і лишитися одному, щоб цілком віддатися нестримній радості, виявляти яку в такому товаристві було дуже недоречно.
Але Людовік що не закінчив справи. Цей обережний монарх хотів порадитися що з однією особою, зовсім не схожою на Олів'є Диявола, котра, як гадали, черпала знання з вищого зоряного джерела, тим часом як цирульникові Олів'є їх навіював сам диявол. Про це принаймні свідчили наслідки його порад.
Отже, король у супроводі Квентіна, який знемагав від нетерпіння, пішов до тієї башти замку Плессі, де жив з усіма можливими вигодами й розкішшю знаменитий астролог, поет і філософ Галеотті Марті, або Марціус, або Мартівалле, уродженець міста Нармі в Італії, автор славетного трактату «De vulgo Incognitis» [135] , що викликав захоплення всіх його сучасників і похвали Павла Йовія [136] . Він довгий час перебував при дворі славнозвісного Матвія Корвіна [137] , короля Угорщини, звідки його переманив до себе Людовік, який заздрив угорському королеві, що той користується товариством і порадами мудреця, котрий умів читати веління неба.
135
«Про речі, незрозумілі для звичайного люду» (лат.).
136
Павло Йовій, або Паоло Джовьйо, — сучасний Людовікові XI італійський історик.
137
Матвій Корвін — король Угорщини (1458–1490), видатний державний діяч, який намагався створити міцну централізовану державу. Він успішно воював проти турків, які під час його королювання загрожували Центральній та Східній Європі.
Мартівалле не був одним з тих аскетичних, виснажених, блідих подвижників таємничої науки того часу, які псували собі зір, сидячи вночі коло горна, і вбивали свою плоть, спостерігаючи сузір'я Великої Ведмедиці. Він не цурався двірських утіх і, поки не погладшав, був серед перших у всіх військових розвагах, гімнастичних вправах і навіть у турнірах, причому мав такий успіх, що Янус Панноніус [138] написав латинською мовою епіграму про змагання між Галеотті та славнозвісним майстром турнірів.
138
Янус Панноніус — «угорський поет», за приміткою Вальтера Скотта.
Покої цього придворного й войовничого мудреця були обставлені далеко розкішніше, ніж усі ті, які Квентін досі бачив у палаці. Гарні різьблені шафи багатої бібліотеки й чудові мальовничі килими свідчили про витончений смак ученого італійця. З кабінету одні двері вели до опочивальні, а другі — до башти, яка правила йому за обсерваторію. Посередині кімнати стояв великий дубовий стіл, застелений розкішним турецьким килимом-трофеєм, узятим з намету одного паші після великого бою при Яйці [139] , де астролог бився поруч з відважним захисником християнства Матвієм Корвіном. На столі розставлено різні математичні й астрологічні прилади, майстерно зроблені з найкоштовніших матеріалів. Тут же лежали срібна астролябія [140] — подарунок германського імператора — і крейцштаб [141] з чорного дерева з золотими закріпками — знак пошани самого римського папи.
139
Яйце — місто в Югославії, колишня столиця Боснії. При ньому угорський король Матвій Корвін у 1464 році завдав поразки туркам.
140
Астролябія — інструмент для вимірювання кутів. До XVIII ст. астролябією користувались для астрономічних спостережень.
141
Крейцштаб, або грундшток, або якобсштаб— інший прилад для вимірювання кутів, широко вживаний у XV–XVIII ст. для визначення широти й довготи.