Квентін Дорвард
Шрифт:
— Для того, хто посилав експедицію, — сказав астролог, хвилину помовчавши, — таке положення. зірок справді обіцяє успіх, але мені здається, що кривава окраска Сатурна загрожує небезпекою й нещастям тим, кого посилають. Отже, звідси я роблю висновок, що ця мандрівка може бути не тільки небезпечною, але й згубною. Мені здається, що в цім несприятливім розташуванні зірок криються насильство й полон.
— Насильство й полон для тих, кого посилають, — відказав король, — але успіх, здійснення бажань для того, хто посилає. Хіба не це можна прочитати тут, мій учений отче?
— Саме так, — підтвердив астролог.
Король замовк, і в знаки не подаючи, наскільки це завбачення (правильність якого, певно, й пояснюється тим, що астролог
Потім король вийняв з кишені якийсь папірець і, перш ніж передати його Мартівалле, промовив голосом, в якому можна було почути бажання виправдатися.
— Мудрий Галеотті, не дивуйся, що, вважаючи тебе за чудо пророчого мистецтва, що перевершує всіх своїх учених сучасників, не виключаючи і самого великого Нострадама [155] , я так часто використовую твоє вміння, щоб розв'язати деякі мої сумніви й труднощі, які досаждають кожному государеві, якому доводиться боротися і проти заколотників у своїй країні, і проти зовнішніх могутніх та непримиренних ворогів.
155
Нострадам, або Нострадамус, або Мішель де Нотр-Дам (1503–1566), — відомий французький лікар і астролог, який прославився своїми віршованими пророкуваннями. Тут автор допускає хронологічну неточність: Людовік XI не міг знати про Нострадама.
— Коли ви вшанували мене, сір, вашим запрошенням, — сказав філософ, — і я покинув двір у Будапешті для двора в Плессі, то поклав собі віддати до рук мого королівського покровителя все своє мистецтво та знання, що можуть бути йому корисні.
— Досить, любий Галеотті. Прошу тебе уважно вислухати, що тут написано, — він почав читати папірець у своїй руці:— «Одна особа, яка веде суперечку про дуже важливу справу, що може бути розв'язана судом або зброєю, бажає порозумітися із своїм супротивником і помиритися з ним через особисте побачення. Особа ця хоче знати, який день буде сприятливий для здійснення її наміру. Крім того, чи будуть переговори успішні і як супротивник відповість на таке довір'я — лагідно і вдячно, чи захоче скористатися з переваги, яку дасть йому ця зустріч?».
— Це дуже важливе питання, — сказав Галеотті, коли король прочитав папірець. — Щоб відповісти на нього, треба дослідити усі можливі комбінації світил і тоді вже зробити висновок.
— Хай буде так, мій добрий отче в науці, постарайся, і ти знатимеш, що значить зробити послугу королю Франції. Ми вирішили, коли цього не заборонять сузір'я, — а наші обмежені знання показують, що вони сприяють нам, — піддати небезпеці навіть нашу власну особу, щоб припинити ці антихристиянські війни.
— Нехай святі угодники сприяють здійсненню побожного наміру вашої величності, — промовив астролог, — і боронять вашу священну особу.
— Дякую, вчений отче! Візьми цю дещицю, яка поповнить твою цінну бібліотеку.
І король поклав під один з томів маленький гаманець з золотом. Скупий навіть тоді, коли зачіпали його забобонність, Людовік думав, що астрологові досить за послуги тієї платні, яку він йому призначив, і вважав, що має право користуватися з порад ученого за помірне винагородження навіть у дуже важливих випадках.
Людовік, передавши гонорар своєму адвокатові (висловлюючись юридичною мовою), зверну вен до Дорварда:
— За мною, мій бравий шотландцю, обраний долею та монархом, щоб здійснити сміливий подвиг. Дивись же, щоб усе було готове,
Сказавши це, король у супроводі свого молодого охоронця покинув приміщення. Тільки вони вийшли, як астролог висловив зовсім інші почуття, ніж ті, якими він був охоплений у присутності короля.
— Скупий раб! — сказав він, зважуючи гаманець у руці, бо, не відмовляючи собі ні в чому, завжди потребував грошей. — Підлий, брудний мерзотник! Жінка перевізника більше дала б, щоб довідатися, чи її чоловік щасливо перепливе море. І він ще гадає, ніби розбирається в нашому високому мистецтві! Скоріше лисиця, що бреше, і вовк, що виє, прославляться як музиканти… Чи ба, він читає великі письмена неба! Хіба можуть бути рисячі очі в сліпого крота! Post tot promissa [156] —після стількох його обіцянок, якими він мене засипав, щоб переманити до себе з двору уславленого Матвія, де угорець і турок, християнин і язичник, навіть московський цар і татарський хан навперебій обдаровували мене! Чи не гадає він, що я буду вічно жити в цьому старому замку, як снігур у клітці, щоб співати, коли йому заманеться, і все це за кілька зерен та краплину води? Ні, не буде цього! Aut inveniam viam ant faciam [157] , я щось придумаю. Кардинал де ля Балю — чоловік спритний і щедрий… Я все йому розповім, і тоді його преосвященство, буде сам винен, коли зорі не показуватимуть так, як йому хотілося б. Він знову взяв гаманець і зважив його на долоні.
156
Після всіх обітниць (лат.).
157
Я знайду вихід або щось зроблю (лат.).
— Може, в цьому поганенькому футлярі лежить діамант або перлина великої вартості. Я чув, що король буває щедрий до марнотратства, коли вбачає в цьому власну вигоду, — сказав астролог.
Галеотті випорожнив гаманець — у ньому було всього-на-всього десять золотих монет. Обурення його не мало меж.
— Чи не думає він, що за таку низьку плату користатиметься з плодів небесної науки, яку я вивчав у відлюдника-вірменина Кіркора, що не бачив сонячного світла протягом сорока років, у грека Дубравія, котрий, кажуть, воскрешав мертвих, і навіть у шейха Ібн-Халі, якого я відвідав в його печері у пустинях Фіваіди? Ні, присягаюся небом! Той, хто так зневажає науку, повинен загинути через своє неуцтво. Десять золотих! Та я б посоромився запропонувати стільки моїй покоївці Туанетті, щоб вона купила собі нове намисто.
Кажучи так, обурений мудрець усе ж таки висипав десять золотих у великий, підвішений до пояса капшук, який Туанетта та інші співучасники його марнотратства звичайно примудрялися спорожняти швидше, ніж філософ із усією своєю наукою встигав наповняти його.
Розділ XIV ПОДОРОЖ
Я бачу, Франціє, тебе, країно див
Природи та мистецтв: ти знов передо мною!
Твої сини, що їм утіхою є праця,
І щедро дякує за пильний труд земля;
Дочки-смугляночки, що сміх у них в очах,
Волосся чорне їх, мов воронові крила!
Проте, о Франціє, ти знаєш стільки лиха
Як за старих часів, так і за наших днів…