Ліна Костенко. Поезія

Костенко Ліна

* * *

Лев спить, поклавши голову на лапи.

Лев міцно спить і журиться вві сні.

І сняться леву океанські трапи,

і трюми сняться, темні і тісні.

Немає гірш, як трапити в облогу,

у клітці левом леву працювать.

Левиця-мама навіть

на дорогу

не встигла левеня поцілувать.

5.11.1994

«Мадонна перехресть», 2011

ЛЕЙТМОТИВ ЩАСТЯ

Мені страшно признатися: я щаслива.

Минають роки, а ти мені люб.

Шаліє любові тропічна злива –

землі і неба шалений шлюб.

Вколисана в ніч, тобою омита,

хитає мене серед білого дня.

Ковшами самотності сплачене мито

за всі незнання і за всі навмання.

Нещасть моїх золоті обжинки.

Душа моя, аж тепер сп’янись.

Ох, я не Фауст. Я тільки жінка.

Я не скажу: “Хвилино, спинись!”

Хвилино, будь!

Лише не хвилиною,

а цілим життям — хвилюй і тривож!

Аж поки мене понесуть із калиною

туди… ну звідки… Тоді вже що ж…

"Дукля", кн. 6, жовтень 1967, Пряшів

"Лежать сніги. Я виглядаю весну"

* * *

Лежать сніги. Я виглядаю весну.

Вона десь там, де змерзли солов’ї.

Вона іде... І я тоді воскресну.

Я жду її. А може, не її.

Я жду себе. Не знаю, чи діждуся,

бо це ж не я в ці тоскні вечори!

Соснові плечі вивірка обтрусить,

стрічати весну вийдуть явори.

Вона іде — півнеба над плечима.

І я іду — проз мертвий живопліт.

У вікон призьби тануть під очима.

Сидить на призьбі гофманівський кіт

ЛЕТЮЧІ КАТРЕНИ

*

Стеля

і стеля

А де ж висота?

Що за поет

як піввіку лякався?

Звикли до правди мої вуста

Нащо їм чорне вино лукавства?

*

Ми — атомні заложники прогресу

Вже в нас нема ні лісу

ні небес

Так і живем

од стресу і до стресу

Абетку смерті маємо —

АЕС

*

Куди йдемо?

Який лишаем слід?

Хто пам'ять змив як дощик акварельку?

Все менше рук

що вміють сіять хліб

Все більше рук

що тягнуть все у пельку

*

Життя серед людей —

це та ж кімната сміху

Між тисячі дзеркал жахаєшся —

невже?!

Хто так спотворив нас?

Хто мав з того втіху —

приписувати нам зображення чуже?!

*

Якщо всерйоз

якщо без антраша

Якщо прозріти страшно і раптово —

Поети

чи зґвалтована душа

спроможна вільно вимовити слово?

*

Буває час орлів

а нині різне птаство

З державної руки сипнули їм пшона

Не треба правду говорить цвітасто

Вона сьогодні проста і страшна

*

Переступи межу оторопіння

Чи є у тебе час на манівці?

На обрії вселюдського терпіння

вже сходить сонце

у терновому вінці

*

Душа — єдина на землі держава

де є свобода чиста як озон

Кордон душі проходить над світами

а там нема демаркаційних зон

*

Простору

простору

простору

і щоб ніяких травм

і чогось такого простого

як проростання трав

і чогось такого дивного

як музика

без блазенств

І слова

хоча б єдиного

що мав безсмертний сенс

<