Ліна Костенко. Поезія
Шрифт:
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір"я.
У кого — з вірності у коханні.
У кого —
У кого — з щирості до роботи.
У кого — з щедрості на турботи.
У кого — з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!
Див. "Чайка на крижині"
"Крилатий грім, вуздечка блискавиці"
* * *
Крилатий грім, вуздечка блискавиці.
Ліси пригнули голови д’землі.
Ущухли води і примовкли птиці,
Поснули в травах квіти й мотилі.
Ворона сіла на старенький бовдур,
Сидить, крилом обмахуючи одур.
У річці важко ходиться лящу.
Лепече листя, хочеться дощу.
"Криши, ламай, трощи стереотипи"
* * *
Криши, ламай, трощи стереотипи!
Вони кричать, пручаються, — ламай!
Хоч давня звичка з профiлем Ксантиппи
благає, плаче, просить: «Не займай!»
Вiдкинь її в м’яку дрiмоту спалень.
Вона тобi нелюба. Ти болиш.
Гори. Щезай в пожежах самоспалень,
в гiрких руїнах власних попелищ!
Обвуглюйся. З дияволом грай в тенiс.
Згори на попiл в думах i лiтах.
Хай вилiтає не той самий фенiкс,
а зовсiм iнший, неймовiрний птах!
КРІЗЬ ВІДСТАНІ
Крізь відстані
і здичавілі пущі,
крізь непробудні кам’яні пласти,
крізь болота й пустелі загребущі
ідуть машини, коні й поїзди.
Лопата йде у загадки первісні.
Ракета зорі дальні перейма...
З душі у душу —
найкоротша відстань.
Чому ж так часто транспорту нема!
"Прапор", кн. 4, квітень 1962
"Ластівки тікають із Європи..."
* * *
Ластівки
Що поробиш? Скрегіт, регіт, рев.
Чад, бензин, вібрації, галопи, —
птиці мертві падають з дерев.
Може, десь є лотоси і гінкго,
тихі ріки і рожева даль —
у краю неляканих фламінго,
де росте неламаний мигдаль.
Може, там є птицям привілеї...
А гніздо ліпити, ластівки, —
все одно вам із якого глею, —
з Рейну, з Нілу чи з Угрюм — ріки?
Ну, а потім, — я люблю вас змалку.
А іще — спасибі вам за все.
Тільки хто ж це королеві Марку
золотинку в дзьобі принесе?!
"Латаю парус грубим полотном"
* * *
Латаю парус грубим полотном.
Ладнаю весла до бортів смолистих
і, грузнучи у вогкому піску,
штовхаю човен ближче до води.
А діти, що збирають черепашки,
великі золотисті черепашки,
підходять ближче, ніби неумисно,
щоб спідлоба лукавими очима
мене й мою роботу оцінить.
Хороші судді, ви несправедливі.
Вважайте: човен, що стоїть на суші,
то ще не яхта.
Навіть з парусами.
Його не легко зрушувати з місця.
Тут не поможе ні попутний вітер,
ні ваші заохочувальні крики...
Тяжка напруга на моїх руках
малює дельту синім і багровим.
Морською сіллю просякнулись м’язи,
і руки, огрубілі од вітрів,
промінням прогартовані,зробились
немов морський просмолений канат...
Латаю парус грубим полотном.
Ладнаю весла до бортів смолистих.
Щаслива я, що маю сильні руки.
«Проміння землі», 1957 р.
"Лев дивиться на осiнь. Вона жовта"
* * *
Лев дивиться на осiнь. Вона жовта.
Вона — як вiн, i жовта, i руда.
Лев сердиться, у нього ходять жовна, —
чого вона у клiтку загляда?
Не пощастило леву молодому.
Який там сон, який там апетит?
Вiн, може, хоче в Африку додому,
а тут ця осiнь листям шелестить.
"Лев спить, поклавши голову на лапи"