Лариса Денисенко - Забавки з плоті та крові
Шрифт:
учителькою, а можливо, з продавщицею в нашому гастрономі. Мама відрізнялася вмінням сваритися з
незнайомими людьми, близьких вона просто знищувала. У неї був безжалісний та невгамовний язик. Я хочу
сказати, що вона завжди мала на прикметі особу, з якою не завадить трохи полаятися з користю для
маминого здоров'я.
Варто наголосити, що мама пробачила б мені, якби я забув про день народження бабусі або навіть про її
день народження, але ще з отакенького я мав чітко знати
Ернест. Я й зараз це пречудове пам'ятаю, а от таблицю множення порівняно з датою народження Хема я
пам'ятаю ледь-ледь. Єдине, що залишилося в пам'яті щодо таблиці множення, — це ті приклади, які
помістилися в пісеньку «Дважды два четыре, дважды два четыре, это всем известно в целом мире». Пісні я
хапаю на льоту. Більшість людей після цієї моєї заяви кажуть: «Краще б ти запам'ятовував на льоту щось
інше». Зазвичай я вдаю, що недочуваю або не зовсім розумію, про що вони. Про що це ви, га?
Отже, дещо про Ернеста. Було б нечемно стільки теревенити про нього й забути повідомити його
біографічні дані. Ернест народився 21 липня 1899 року в Оак Парку, штат Іллінойс, США. Всі мамині
знайомі милувалися, коли такий трирічний янгол, як я, хитаючись навшпиньках у центрі килима, виразно
розповідав біографію Старигана Хема. У дорослих такі дивні забавки. Що в моєму виступі було кумедного?
Нудота. Як на мене, самісінька нудота. Як взагалі можна милуватися тим, що якесь мале патякало у деталях
вантажить тебе, дорослу, зморену працею людину, біографією нікому не потрібного американського
письменника? Важко зрозуміти логіку дорослих.
Судячи з дати народження Ернеста, він був Раком. Моя мама народилась 21 червня, за місяць до народження
Ернеста, тобто відповідно до класичних астрологічних карт вона була Близнюком. Та що там, моя мама була
типовим Близнюком, у неї настрій змінювався сто разів на день, але вона вважала себе Раком. Це й
зрозуміло, це поєднувало її із Стариганом Хемом. Я ніколи не говорив з мамою про її приналежність до
табору Близнюків, тому завдяки своєму вмінню тримати язика за зубами цілком спокійно дожив до своїх
двадцяти дев'яти років. За чим поки що не шкодую.
Якби Ерні не був Раком, то я зробив би із нього Рака, коли б моя воля. Маю на увазі, що зробив би зі
Старигана Хема Рака в суто астрологічному сенсі. Мені здається, що Рак — найкращий знак не лише для
Ернеста, але й для всіх носіїв англійської мови. Ненавиджу цей знак, мені здається, що всі Раки легко
пасталакають англійською, всі вони тюхтії, схильні до розпачу, сліз та каяття. Це ж ким треба бути, щоб усе
це спокійно терпіти? Особливо оте каяття. Треба бути іконою. А мене ніколи не приваблювала роль
Бо вона мовчазна, велична і терпляча. Тому я спілкуюся переважно з представниками більш нахабних, але
менш схильних до скиглення знаків Зодіаку. Як на мене, то краще ототожнювати себе зі стіною ліфта, на
якій надряпано простого, як стусан, матюка, ніж відчувати себе святою іконою, яка чула стільки фальшивих
покаянь, що остаточно зневірилась у людстві. Якщо ти подряпана стіна ліфта, то нічого доброго від людства
й не чекаєш, тобі не загрожує зневіра.
Коли мама схилялася до мене, щоб побажати доброї ночі, вона шепотіла: «На сон грядущий, малеча», — і
лагідно посміхалася в очікуванні. Я так само мав їй посміхнутися і «вгадати» (тут я поставив лапки, бо, як
на мене, вгадати чи не вгадати можна лише тоді, коли чуєш загадку вперше, а з кожним повторенням ця гра
у вгадування перетворюється на ритуальний фарс), що «На сон грядущий» — це назва якогось геніального
творіння Старигана Хема. От спритний усе ж таки стариган, писав лише геніальні речі. Втім, я любив
мамині загадки, тому що вони стали звичаєм, традицією. Бо саме звичаї, навіть якщо вони дикі, брутальні, смішні чи незрозумілі для більшості сторонніх, роблять зі спільноти чужих людей те, що я називаю
родиною.
Зараз я згадав про білих слонів. Білі слоники. Вся наша квартира була заставлена ними. Мені ці табуни
слонів здавалися дивними, тому що моя мати терпіти не могла міщанства, а так само і його символів.
Слоники були однозначним символом міщанства. «Сім слоників, поставте на буфеті — і у вашій домівці
запанує родинне щастя», — так казали люди, котрі любили усілякі забобони. Мама ненавиділа забобони, ненавиділа людей, що переймаються забобонами. Та й родинне щастя, якщо вже бути відвертим, не було їй
до вподоби. Вона ненавиділа родинне щастя, бо ніколи його не мала. Важко любити те, чого не маєш, набагато простіше це ненавидіти. Відверто кажучи, важко любити і те, що маєш. У будь-якому випадку
ненавидіти взагалі простіше.
«В Ернеста є геніальне (!) маленьке оповідання про білих слонів, — замріяно казала мати, поліруючи
тонкою шовковою хусткою чергове маленьке слоненя з порцеляни.—Тому в нас удома стоять ці слоненята, вони чудові, еге ж, мій друже?» Я тоді сказав мамі, що, як на мене, то це оповідання, власне, не про слонів, а
про аборт. Про такий собі пересічний, можна сказати, побутовий аборт, а не про пагорби, схожі на білих
слонів. «Яка ти зіпсована дитина», — сказала мама. «Ернесте, звідки у мене взялася ця дитина? Навіщо й за
що ці муки?» — зверталася мама до стелі, ніби Стариган Хем ось так чув її краще.