Шрифт:
Лариса ДЕНИСЕНКО
Забавки з плоті та крові
Новела з десяти частин
Втілити у життя свої п`яні обіцянки на тверезу голову. Це навчить вас тримати язика за зубами
Ернест Гемінґвей
Усі дати, назви, імена та обставини вважати виключно вигадками Авторки , які не мають нічого спільного з
реальністю.
Частина перша
Забавки
Ерік
Я з дитинства ненавиджу англійців. Тобто не зовсім ненавиджу, просто мені здається, що вони завжди щось
до
виховання, не подобається, як саме я вживаю їхній традиційний чай, вони обурюються з того, що я не
витримую навіть запаху вівсяної каші, а про те, що її треба їсти, я й думати не можу. Інакше зіпсую собі весь
ранковий настрій. Я не опанував мистецтво верхової їзди. Я не вмію носити циліндра. Часто не маю в
кишені носовика. Та що там, я взагалі ніколи не маю в кишені носовика. Така поведінка, як на англійців, нікого до добра не доведе. Це сором: не мати при собі носовика. «Зараз пошматую на англійський стяг», —
ось що мені постійно кортить їм сказати. Я їх дратую, тому вони дратують мене. Можливо, в такому
протистоянні за схемою: «я версус англійців, англійці версус мене», — винна моя мати. Це вже я трохи
кокетую. Насправді, я впевнений, що саме вона, моя свята матінка, в цьому винна, ну ще, може, Стариган
Хем, то такий, але про нього трохи згодом.
Моя мама, заслужена вчителька англійської мови, котра у своєму професійному англійському світі славетна
тим, що винайшла нову хитру методику, яка має допомогти дітям (бідні діти, в наш час їх постійно
змушують вчити іноземні мови) краще опанувати англійську граматику; скільки я її пам'ятаю (звісно, що
маму, а не граматику, граматику я не те, що не пам'ятаю, я її ніколи й не знав), завжди була й залишається
прихильницею постаті та творчості Старигана Хема. Це такий видатний американський письменник. Якщо
ви є культурною людиною, яка народилася у вік технічного прогресу і яку не минули одна чи дві культурні
революції, то ви не можете не знати про Ернеста Гемінґвея. Саме так звати Старигана Хема. Такий собі
Ернест Гемінґвей. От уже ті американці. Понавигадують бозна-яких імен. Але якщо ви цього не знаєте, то, як на мене, це невелика біда; як на мене, це навіть не вада, це характеризує вас як оригінальну та щасливу
людину, людину не без шарму.
Стариган Хем був маминим Богом. Напевне, для мами він був навіть більше ніж Бог. Я роблю такий
висновок з того, що Бога вона згадувала набагато рідше. Стариган Хем у такий спосіб допомагав моїй матері
дотримуватися заповіді «Не згадуй ім'я Господа нашого всує». Цікаве слово «всує», на мій погляд, погляд
сучасного, вільного від комплексів чоловіка, у слові «всує» прихований сексуальний підтекст. Тут багато
чого залежить
подальше життя переконує мене в цьому.
Але повернімося до моєї мами. Мама назвала мене Ернестом. Не треба натякати на честь кого? Вона ніколи
не скорочувала моє ім'я, наприклад, до Еріка, хоча всі її/мої знайомі робили саме так. Мені подобається ім'я
Ерік. Є в ньому щось привабливе, щось таке, що дуже мені пасує. «Ернесте», — гуркотіла моя мати, відверто смакуючи оте саме «р». «Ерррнесте». Мама примушувала мене вчити англійську мову, любити
яйця, зварені «у мішечку» (це, напевне, тому, що більше нічого вона готувати не вміла і не мала ніякого
бажання). «Еррнесте, припини викаблучуватися перед дзеркалом. Ти вивчив паст перфект, мій друже? А
презент контініус? Ти зробив вправи, ти вивчив неправильні дієслова, сину?»
А я дуже любив викаблучуватися перед дзеркалом на відміну від сумлінного виконання англійських вправ.
Я викаблучувався голим, я викаблучувався у яких-небудь чудернацьких лахах, вигадував собі ролі та
знаходив підходяще вбрання. Я відпрацьовував ідіотський вираз обличчя, примоцовував на голові, наприклад, кудлатого капелюха. Мама зривала капелюха, заламувала свої смагляві руки, зривала срібні
перстені з величезними каменями. Під час цього різкого руху, коли перстені з гуркотом летіли на підлогу, мені здавалося, що моя тендітна мама от-от перетвориться на боксера середньої ваги і саме зараз, без зайвих
слів, завдасть мені якогось знаного боксерського болісного вдару.
Я відмовлявся вчити англійську, бо ненавидів цю мову, до того ж я ненавидів англійців, американців, усіх
носіїв англійської мови, у тому числі й найвидатнішого письменника 20 сторіччя Ернеста Гемінґвея, на
честь якого мене назвали. Можливо, я був роздовбаєм. Цілком можливо, але я не буду з піною у роті
відстоювати версію щодо свого роздовбайства. Думайте, як хочте. Якщо вам взагалі кортить про мене
думати.
Однак, якщо замислитися над тим, що я вже встиг повідомити, можна дійти висновку, начебто я закидав
Ернеста гнилими томатами чи навіть тухлими яйцями. Тепер треба віддати Ернестові трохи належного. Не
дуже багато, але дещо треба віддати. Інколи Ернест допомагав мені зрозуміти, який у мами настрій. Коли
вона залітала в кімнату, викрикуючи: «Свято, яке завжди з тобою!», я розумів, що день у неї складається
вдало, тому, можливо, вона не буде чіплятися до мене: зробив я уроки чи ні. А ще, ймовірно, візьме мене в
суботу до театру, а в неділю до бабусі. Коли ж мама волала: «Прощавай, зброє», так, що літера «з»
каменюкою відлітала від її зубів, то я здогадувався, що мама полаялася із завучем чи директором, чи якоюсь