Лялька

Прус Болеслав

— Бачиш, як нас приймають, — шепнув я по-німецьки Стахові.

Замість відповіді він кивнув головою і випнув нижню губу..

В маленькій вітальні мати пані Ставської, як звичайно, плела панчоху. Побачивши нас, вона підвелася з крісла і здивовано подивилась на Вокульського.

З другої кімнати виглянула Гелюня.

— Мамо, — стала вона шепотіти так голосно, що її чути було, мабуть, і в дворі, — прийшов пан Жецький і ще якийсь пан.

Зараз же до нас вийшла сама пані Ставська.

Я звернувся до обох дам:

— Наш господар пан Вокульський прийшов засвідчити вам своє

шанування й повідомити…

— Про Людвіка? — підхопила пані Місевичова, — Він живий?..

Пані Ставська зблідла, а потім так само швидко почервоніла. В цю хвилину вона була така прекрасна, що навіть Вокульський подивився на неї якщо не з захватом, то, в усякому разі, привітно. Я певний, що він одразу закохався б у неї, якби не той поганий дух вареної капусти, що плинув з кухні.

Ми сіли. Вокульський запитав дам, чи задоволені вони квартирою, а потім повідомив, що Людвік Ставський два роки тому проживав у Нью-Йорку, а потім переїхав у Лондон під прибраним прізвищем. Він обережно натякнув, що Ставський був тоді хворий і що тижнів через два можна сподіватись цілком точних відомостей про нього.

Слухаючи все це, пані Місевичова разів кілька виймала носову хустинку… Пані Ставська була спокійніша, лише кілька сльозинок скотилося по її лицях. Щоб приховати хвилювання, вона з усмішкою звернулась до доньки і тихо сказала:

— Подякуй, Гелюню, панові за те, що приніс нам звістку про татка.

У неї знов заблищали на очах сльози, але вона опанувала себе.

Тим часом Геленка зробила перед Вокульським реверанс, потім, подивившись на нього великими очима, раптом схопила його за шию і поцілувала в самі губи.

Не скоро я забуду, як змінилось обличчя Вокульського від цієї несподіваної ласки. Наскільки мені відомо, його ще не цілувала в житті жодна дитина, тому він в першу мить аж подався назад, потім обняв Гелюню, схвильовано подивився иа неї й поцілував у голівку. Я готовий був заприсягтися, що він зараз же встане і скаже пані Ставській: «Дозвольте мені замінити батька цій чудовій дитині…»

Але Стах не сказав цього; він похилив голову і поринув у свою звичайну задуму. Я дав би половину моєї річної плати аби довідатись, про що він тоді думав. Може, про панну Ленцьку?.. А, знову старість дається взнаки… Що там Ленцька? Вона не годна пані Ставській і в слід вступити!

Трохи помовчавши, Вокульський спитав:

— Ви, пані, задоволені своїми сусідами?

— Та як якими, — озвалася пані Місевичова.

— Та ні, цілком задоволені, — поспішила сказати пані Ставська. При цьому вона подивилась на Вокульського й почервоніла.

— А пані Кшешовська також приємна сусідка? — спитав Вокульський.

— Ой господи!.. — вигукнула пані Місевичова, підносячи пальця вгору.

— Баронеса нещасна жінка, — перебила пані Ставська, — вона втратила дочку…

Говорячи це, вона бгала в руках кінчик хустинки і з-під своїх чудових повік намагалась подивитися… не на мене, звичайно. Але повіки їй, видно, обважніли і вона тільки більше червоніла та ставала серйознішою, наче котрийсь із нас чимось образив її.

— А що за людина пан Марушевич? — питав далі Вокульський, ніби не помічаючи обох дам.

— Вітрогон, гульвіса… — швидко

відповіла пані Місевичова.

— Але ж, мамо, він тільки оригінал, — поправила дочка. В цю мить вона так широко розкрила очі і зіниці у неї стали такі великі, яких я раніш ніколи не бачив.

— А студенти, здається, дуже розбещені хлопці, — сказав Вокульський, дивлячись на рояль.

— Звичайно, молодь, — сказала пані Місевичова й гучно висякала носа.

— Бач, Гелюню, у тебе знову розв’язався бантик, — сказала пані Ставська, нахиляючись до доньки, може, для того, щоб приховати своє збентеження при згадці про розбещеність студентів.

Вокульський почав уже мене дратувати своєю розмовою. Справді, треба бути тупаком або невихованою людиною, щоб розпитувати таку прекрасну жінку про сусідів!

Я перестав його слухати й машинально почав дивитись на подвір]д.

І ось що я побачив… В одному з вікон Марушевича трохи відсунулась штора і крізь шпарину збоку можна було побачити, що хтось дивиться в наш бік. «Шановний пан Марушевич шпигує за нами!» — подумав я. Переводжу очі на третій поверх головного будинку.

Теж сюрприз!.. В крайній кімнаті баронеси Кшешовської обидві кватирки відчинені, а в глибині кімнати видно… як вона навела театральний бінокль на квартиру пані Ставської. «І як господь бог не покарає цієї відьми?..» — подумав я, певний, що з цього підглядання неодмінно постане якийсь скандал.

Молився я недаремно. Кара господня вже висіла над головою інтриганки в вигляді оселедця, що висувався з кватирки в вікні на четвертому поверсі. Оселедця того тримала якась таємнича рука в синьому рукаві з срібним галуном, а з-за руки раз у раз виглядало чиєсь худорляве обличчя з зловтішним усміхом.

Навіть без моєї проникливості можна було догадатись, що то був один із студентів, які не платили за квартиру; він тільки дожидав, коли в кватирці з’явиться голова баронеси, щоб упустити на неї оселедця.

Але баронеса була обережна, і худорлявий студент нудився. Він перекладав знаряддя гніву господнього з руки в руку і, мабуть, щоб розважитись, робив дівчатам з «паризької» пральні дуже непристойні гримаси.

Саме коли я думав, що замах студента з оселедцем на баронесу скінчиться нічим, Вокульський устав і почав прощатись з дамами.

— Ви вже так скоро йдете? — шепнула пані Ставська і страшенно зніяковіла.

— Будь ласка, заходьте до нас частіше… — додала пані Місевичова.

Але цей телепень замість попросити дозволу бувати щоденно або навіть харчуватися у них (що я неодмінно сказав би, бувши на його місці), цей… чудило тільки запитав, чи не потребує квартира якого ремонту?

— О, все, що було потрібно, вже зробив шановний пан Жецький! — відповіла пані Місевичова, обернувшись до мене з ласкавою усмішкою. (Правду кажучи, я не люблю таких усмішок у осіб певного віку).

В кухні Стах на хвилину затримався, видно, роздратований запахом капусти, і сказав:

— Треба б тут поставити якийсь вентилятор абощо…

На сходах я вже не міг витримати і сердито сказав:

— Якби ти приходив сюди частіше, то сам знав би, якого ремонту потребує будинок. Але що тебе обходить цей будинок або навіть така чудова жінка!