Імена твої, Україно

Корсак Иван Феодосеевич

розлучатися зі своєю прекрасною дитячою мрією. Я закликав читачів увійти в цю

мрію, побачити справжню веселку та зрозуміти, що ми не лунатики».

[113] http://www.suite101.com/article.cfm/esperanto/57396

«The Russian Revolution, which began on October 4th 1917, had serious consequences

for Vasyl Eroshenko, as it did for everyone of Russian nationality. Eroshenko was no longer

able to receive the regular income his parents had provided during his travels. And to add to

his problems, he was expelled from Calcutta by British government officials who regarded

any Russian with great suspicion. It didn’t matter that Eroshenko was as unpolitical an

individual as you could find anywhere: the fact that he was Russian constituted sufficient

grounds for his expulsion and he was obliged to leave India altogether. He made his way

back to Japan and reached Tokyo in July 1919.

Ironically enough, after his return to Japan, Eroshenko did become associated with

the socialist movement. He met and made friends with Takatu Seido (1893-1974) who,

soon after, helped to found the Communist Party of Japan. Takatu introduced Eroshenko

to other young Japanese socialists, one of whom, Kamitika Itiko (1888–1980) helped the

young Russian a great deal. Itiko was a journalist who later became an influential member

of the Japanese Socialist party, and, although neither of them knew it at the time, she laid

the foundation for Eroshenko’s later friendship with the Chinese novelist, Lusin.

Although Eroshenko was able to earn some money by teaching Esperanto and working

as a masseur he needed more. (He does not seem to have been able to derive any income

from his musical talents, which I find rather strange.) And so, helped by Kamitika Itiko,

(and by other Japanese friends too), Eroshenko began to write stories, which he called

292292

«fables» in the Japanese language and to sell them to various journals. These stories had

a certain quality which really appealed to Japanese readers. I’m not sure exactly what it

was, but they certainly also had a lyrical quality to them and that resulted in Eroshenko

being known as the «Blind Poet». In fact, with one exception, Eroshenko does not seem to

have written any poems in any language during his time in Japan. The only poem which

is known is «Antaudiro de la Ciganino» (The Gypsy’s Prophecy), which he recited at

the Japanese Esperanto Conference in 1920. On that occasion, his dramatist friend Akita

Uzyaku translated the poem into Japanese and read out that version to the audience.

But it was as a writer of prose that Eroshenko became known as in Japan and in 1920

his portrait was painted by a short-lived but well-known painter of the modern school,

Nakamura Tune (1888–1924). And as we will see, later his stories also had a strong appeal

to the Chinese temperament».

David Poulson

[113]

«Російська революція, що почалась 4 жовтня 1917 року, мала серйозні

наслідки для Василя Єрошенка, як і для будь-кого, хто був за національністю

росіянином. Єрошенко вже не міг отримувати постійний прибуток, який під час

подорожі йому надавали батьки. До того ж британський уряд, який із великою

підозрою ставився до будь-якого росіянина, вигнав його із Калькутти. Не мало

значення те, що Єрошенко був не причетним до політики та індивідуумом, якого

можна знайти будь-де: той факт, що він був росіянином, надавав повні підстави для

вигнання і разом з тим він був змушений покинути Індію. Єрошенко повернувся до

Японії та приїхав до Токіо в липні 1919 року.

За іронією долі, після повернення до Японії його почали асоціювати із рухом

соціалістів. Він познайомився та здружився із Такату Сейдо (1893–1974), який згодом

допоміг заснувати Комуністичну партію Японії. Такату познайомив Єрошенка з іншими

молодими японськими соціалістами, одна з яких, Камітіка Ітіко (1888–1980) ду же

допомогла молодому росіянинові. Ітіко була журналісткою, яка пізніше стала впливовим

членом Японської Соціалістичної партії, і, хоча про це в той час ніхто не знав, вона

заклала підґрунтя пізнішої дружби Єрошенка та китайського письменника Лу Сіна.

Єрошенко міг заробляти викладанням есперанто та працюючи масажистом,

однак йому потрібно було більше грошей. (Він, на мій подив, здавалося, не заробляв

на власних музичних талантах). Отож, з допомогою Камітіки Ітіко (а також інших

японських друзів) Єрошенко почав писати японською мовою історії, які називав

«байками», та продавати їх у різні журнали. Цим історіям була притаманна певна

якість, яка дуже подобалася японським читачам. Я не впевнений, що саме це було,

але вони мали певні ліричні якості, в результаті чого Єрошенка знали як «сліпого

поета». Насправді, за одним винятком, під час перебування в Японії Єрошенко,

здавалося б, не написав жодного вірша жодною мовою. Єдиний вірш відомий

під назвою «Antaudiro de la Ciganino» («Пророцтво циган»), який він декламував