Мисливці за орхідеями
Шрифт:
Досвідчений дядечко Франтішек ще в Лондоні передбачив, що під час майбутньої подорожі йому знадобиться для обміну сила різних дрібничок, і запасся разками намиста, стрічками, сережками, скляними прикрасами й іншим товаром, який користується тут попитом. Тому, коли він запропонував дівчині на додачу до книжки ще й цих недорогих прикрас, вона наодріз відмовилася від такого багатства; на її думку, цей дарунок коштував у десять раз дорожче, ніж її хустка.
Залишившись на самоті, дядечко Франтішек заходився розглядати вишивану хустину молодої індіанки.
«Такі гарні мереживні накидки носять на голові іспанські жінки,
Єнік купив Терезці панаму; він сподівався, що лондонська модистка надасть капелюхові елегантного вигляду, прикрасивши його пером і квітами. Дядечко Франтішек, усміхаючись, схвалив його покупку.
Чотирнадцять днів промайнули непомітно. Тому, коли дядечко звелів експедиції лаштуватися в дорогу, всі дуже засмутилися — й гості, й гостинний господар, котрий рішуче відмовився взяти від них будь-яку плату. Тож дядечкові Франтішку довелося розраховуватися з господинею: він змусив її взяти подарунки майже силоміць. Наступного дня караван вирушив із гостинного сільця.
Єнік і Дієго крокували на чолі загону. Попереду, кроків за п'ятнадцять, як головний дозорець, бігла Лготка, а за нею тяглася ватага голих дітлахів. Вони галасували, кричали, змагалися з бігу й стрибків. Веселий то був похід.
До озера караван дійшов лише пізно ввечері. В дорозі всі страшенно стомилися й нічого не помічали навколо себе. Тож біля багаття, де вони поставили й в'ючаків, наші мандрівники миттю заснули міцним сном стомлених людей, які досягли мети своєї подорожі.
Сторожко спала лише Лготка. Коли з озера долинув дзвін, вона повільно підняла голову й жалібно завила. Ті звуки собака чула вперше в. житті. Так, з озера долинав дзвін; там миготіли якісь вогні, і їхні відблиски довгими світлими смугами сягали кудись у таємничу глибінь. Але все це залишилося прихованим од стомлених мандрівників: солодкий сон міцно тримав їх у своїх обіймах…
XV
У ПЕТЕНСЬНІЙ УЛОГОВИНІ
— Ми тут днів зо два відпочинемо, — сказав уранці дядечко Франтішек. — Оглянемо озеро та його околиці. Після такого напруження не завадить нам трохи розважитися, та й дечого повчитися тут.
— Повчитися? Тут? — перепитав Вацлав, позіхаючи, бо ще не встиг як слід прочуматися.
— Так, повчитися, — мовив дядечко Франтішек. — Я прочитав свої записи про Петен і довідався з них, що на озері безліч острівців. На найбільшому з них стоїть містечко, яке називається Флорес; туди ми сьогодні й подамося.
— Ура, місто в пустелі! — радісно закричав Єнік. — Я вже й не пам'ятаю, коли востаннє бачив міські майдани, будинки, церкви, готелі й крамниці.
— Може статися, що це місто тебе розчарує, — замислено сказав дядечко Франтішек. — Боюся, що Флорес не відзначається розкішшю. Але, зрештою, й у селі Лготці в Чехії теж тільки один майдан.
— Зрозуміло, але ж Лготка — навіть не містечко, а просто село, — не поступався Єнік.
— Ну й що з цього? Тут і село,
Вони йшли узбережжям вже цілу годину, та ніде не побачили ні човна, ні порому; тільки великі зграї птахів злітали з високої трави та очерету.
Часто, щоб обминути болото, мандрівникам доводилося значно віддалятися від берега. Терпець їм, здавалося, от-от увірветься, як раптом неподалік берега вони побачили купку дерев і поряд — хатину. На водянім плесі темніла якась річ, оповита ранковим туманом.
— Нарешті пристань і острів! — вигукнув Вацлав. — Ще трохи — і ми досягнемо мети!
І справді: в хатині мешкав поромник, а на воді погойдувався широкий пором з довгими жердками й веслами по боках. Не встигли наші друзі роздивитися навколо, як поромник вийшов їм назустріч.
— Хіба цей чоловічок зможе нас перевезти? — засумнівався Єнік. — Він на зріст не більший за мене!
— А ми йому допоможемо, — озвався дядечко Франтішек. — Втім, ось і другий поромник, дужчий. Спочатку переправимося лише ми втрьох, решта зостанеться тут. Вони, коли матимуть бажання, поїдуть пізніше, як ми вже повернемося.
Дядечко Франтішек швидко домовився з перевізниками, а тоді, звелівши розвантажити в'ючаків та гарненько стерегти їх і вантажі, разом з Вацлавом та Єніком зійшов на пором.
Раптом — гоп! Лготка одним стрибком опинилася поруч з ними. Хоч її ніхто й не кликав на екскурсію до містечка, вона без запрошення подалася слідом за господарями. Правда, шерсть на її хребті трохи настовбурчилася: собака злякалася, побачивши навколо себе стільки води.
Поромники були майстрами своєї справи. Спочатку вони дуже спритно орудували довгими жердками, й лише згодом узялися за весла. Вацлав хотів був їм допомогти, та вони чемно попросили його не турбуватися, бо він тільки заважав би їм. Вацлав погодився з ними й сів скраю на поромі.
Острів повільно виринав з туману. Туман поступово розвіювався; коли він щез остаточно, наші друзі раптом побачили купу дерев, а під ними — дахи будинків і хатини, які стояли в хаотичному безладді.
Дядечко Франтішек належав до тих передбачливих мандрівників, котрі перш ніж вирушити в дорогу, читають різну літературу про природу та людей країв, які вони мають намір відвідати, його цікавило, що варто побачити в тій чи іншій країні й що там має якусь історичну цінність. Часто траплялося, що дядечко Франтішек вражав місцевих жителів — не лише далеких тропічних, але і деяких європейських країн — тим, що знав про їхню батьківщину більше, ніж вони самі.
Стоячи тепер на поромі, дядечко Франтішек розповідав Єніку й Вацлавові, що на озері Петен є безліч островів, на яких збереглися рештки водних споруд індіанського племені майя.
Причаливши до берега, всі троє розчаровано побачили, що містечко Флорес навіть менше, ніж вони собі уявляли: десятків зо три будиночків, розкиданих серед тропічних дерев, — оце й усе місто. Головну вулицю, тобто широку утрамбовану дорогу, утворювали ряд будиночків і пальмова алея.
Непоказна, збудована з круглих колод споруда з вежею, на якій висів дзвін, правила тут за храм. До цього храму привітні тубільці завжди водили заїжджих іноземців.