Музиканти сміються
Шрифт:
Карузо купив будинок і запросив робітників його відремонтувати, Якось, коли він репетирував, увійшов підрядник.
— Я на хвилинку… Ви хочете, щоб ремонт якнайшвидше закінчився?
— Звичайно, — відповів Карузо.
— Тоді, будь ласка, не виспівуйте вдома, бо штукатури не можуть працювати. Вони тільки те й роблять, що слухають ваші пісеньки…
На виставі «Паяців», де був присутній «вищий світ» Італії, несподівано захворій тенор, що виконував партію Арлекіна.
Карузо, що перебував у залі, не довго думаючи, зайняв місце за сценою (як і належить по ходу дії) і блискуче виконав серенаду Арлекіна. Кожна поява Карузо на сцені супроводжувалась бурхливими оплесками, але цього разу публіка в залі наче вимерла. Після спектаклю Карузо з гіркою посмішкою сказав Тітта Руффо, який виконував партію Тоніо:
— Ось бачиш, що таке освічена публіка. Вона цінує лише ті імена, які читає чорним по білому на афішах…
Після виступів Карузо у віденській опері до нього підійшов один з його шанувальників.
Розбещений похвалами, Карузо почав детально розповідати про свої успіхи, високі гонорари, про любовні перемоги, про свої звички, славу, яку він має за кордоном, про плани й надії на майбутнє тощо.
— Але, милий друже, — закінчив співак, — що ж це ми весь час говоримо про мене, розкажіть і ви що-небудь про себе… Ну, наприклад, як вам сподобався мій вчорашній виступ?
Карузо розповідає у своїх спогадах, що він частенько забував під час виступу слова арії, яку виконував. Так трапилось і на сцені міланського театру «Ла Скала». Замість потрібних слів солістові довелося співати: тра-ля-ля, тра-ля-ля…
Після виступу задуманий Карузо сидів за лаштунками. Побачивши режисера, який кипів від злості, Карузо поблажливо поплескав його по плечу й сказав:
— Ваше щастя, що я, крім усього, ще й гарний поет і мені вдалося так добре підібрати риму до тра-ля-ля…
Карузо приїхав на декілька спектаклів до Парижа. Після першого виступу співак застудився і не зміг співати. Директор опери почав обурюватися:
— Ну, що мені робити? Не розумію, як ви могли застудитись.
— Не розумієте? Я поясню, — відрубав співак.
— По-перше, зала була розігріта ентузіазмом публіки, потім почалась буря овацій, і, нарешті, холодний прийом у критиків! Хіба цього не досить?
—
Якось машина його поламалась, і він був змушений зупинитися в одного фермера. Коли співак назвав себе, фермер зірвався з місця, потис Карузо руку й схвильовано промовив:
— Чи міг я коли-небудь подумати, що побачу на своїй маленькій кухні великого мандрівника Робінзона Карузо!
Відомий радянський музикознавець Б. Яворський розповідав про цікавий епізод, який засвідчує феноменальну пам'ять С. Рахманінова.
Якось до Танєєва прийшов Глазунов. Глазунову продемонстрували досягнення московських музикантів, а потім попросили, щоб він виконав щось із свого. Глазунов відповів, що з поваги до Сергія Івановича він спробує зіграти що-небудь новеньке і запропонував ось тільки написану ним першу частину Шостої симфонії, якої він ще нікому не показував…
Сергій Іванович вийшов, замкнув усі двері, потім повернувся і попросив Глазунова розпочинати. Глазунов виконав першу частину, після цього почались розмови, о6говорення.
Минув деякий час. І раптом Сергій Іванович сказав:
— Ох, я ж позачиняв усі двері,— а може хтось прийшов.
Він вийшов і через хвильку повернувся з Рахманіновим.
— Дозвольте познайомити вас з моїм учнем.
Відрекомендувавши Рахманінова, він сказав, що це дуже талановитий композитор і також нещодавно створив симфонію.
Рахманінов сів до рояля і заграв… першу частину Шостої симфонії Глазунова. Здивований Глазунов запитав:
— Де ви з нею познайомилися? Я ж її нікому не показував!
Танєєв посміхнувся:
— У моїй спальні. Я його там замкнув.
Одному з розпорядників студентського концерту доручили запросити відомого артиста Мамонт Дальського. Toй дав згоду. Другого дня студент одяг сурдут, найняв величезну карету й під’їхав до готелю, де жив знаменитий трагік.
Але той сидів напівроздягнений, похмурий.
— Не поїду, — сказав він захриплим голосом.
Студент засмутився. Дальський заспокоїв:
— Та ви не журіться, юначе, замість себе приятеля пошлю. Чудовий співак. Бас. Та де ж він? Федько!
Увійшов чудній, довготелесий хлопець.
— Федько! Одягайся хутчій! На студентський концерт поїдеш. Заспіваєш там що-небудь.
Співець відмовлявся, та Дальський гримнув на нього. Федько мовчки вийшов, сів у карету. Їхав теж мовчки. Тільки на концерті студент запитав співака:
— А ви хто будете?
— Федір Шаляпін. А з ким я маю честь?
— Василь Качалов.