Музиканти сміються
Шрифт:
Стоковський вийшов з ресторану розчулений та раптом помітив у вікні рекламку: «Щоденні сніданки, обіди й вечері у товаристві великого Стоковського».
У 1917 році Стравинський відвідав Рим і Неаполь. Під час цієї поїздки він познайомився з художником Пабло Пікассо. Коли Стравинський повертався до Швейцарії, його затримали, перевірили речі композитора і виявили химерний документ.
— Що за малюнок? — запитали Стравинського.
— Мій
— Не може бути! Це план!
— Так! План… мого обличчя і нічого більше! Митник все ж таки конфіскував малюнок: вирішив, що це замаскований план якоїсь стратегічно важливої споруди…
Якось одна дама запитала Стравинського:
— Маестро, про що ви думаєте, коли створюєте музику?
— Пробачте, мадам, ні про що інше. Пишу музику.
Ось що трапилось із Стравинським у Барселоні, куди він прибув, щоб диригувати трьома концертами під час фестивалю, йому ж таки присвяченого.
«Коли я приїхав до цього міста, — розповідає композитор, — на мене чекала приємна несподіванка, якої я ніколи не забуду. Серед людей, що мене зустрічали на вокзалі, був маленький пресимпатичний журналіст. Коли він мене інтерв'ював, йому захотілося будь-що мені підлестити і він сказав: «Барселона чекає вас з нетерпінням. Ох, коли б ви знали, як тут люблять вашу «Шехеразаду» і ваші танці з «Князя Ігоря!» «У мене ж не вистачило мужності його розчарувати».
На прийомі, влаштованому в Стокгольмі на честь І. Стравинського, композитора запитали, що він думає про джаз.
— Те саме, що й 20 років тому, — відповів він.
— А як ви ставились до джазу 20 років тому?
— Цього я не пам’ятаю.
Один аристократ — знайомий польського композитора Кароля Шимановського — якось запитав музиканта:
— Маестро, чи не здається вам диявольськи нудним життя, коли нічого не треба робити, а тільки писати музику?
— Так, Трішки нуднувато, — погодився композитор, — але ще нудніше все життя нічого не робити й слухати те, що я пишу.
Коли почалася війна 1914 року, київські театри опиналися в скрутному становищі: багато артистів було Мобілізовано. Доводилося шукати виконавців серед тих, хто служив у київських військових частинах. Відомий український співак Михайло Іванович Донець від час війни працював у військовому госпіталі фельдшером. Увечері виступав в опері. Якось комендант Києва полковник Медер завітав сюди за лаштунки, побачив у вбиральні військовий одяг. Дізнавшись. що він належить Донцеві, Медер заборонив йому виступати в театрі. Через кілька
Український композитор Кирило Григорович Стеценко замолоду був над звичайно життєрадісний, веселий, любив дружнє товариство, дотепи, зокрема, охоче розповідав про своє раннє дитинство. Хлопчиком він не раз допомагав батькові-маляру, а коли підріс, навчився фарбувати і сам лазив на риштованнях, заробляючи на прожиття, Одного разу він упав досить звисока і, забивши ногу, закричав:
— Ой, здається, я ногу собі зламав!
— Щоб ти не зламав, все одно відрахую, — «заспокоїв» його підрядчик.
Відомого диригента Вільгельма Фуртвснглера попросили якось послухати одного скрипаля і висловити свою думку про його гру.
— Я просто вражений, — перегодом розповідав диригент. — Це не скрипаль, а небачений феномен. Уперше чую, щоб такі легенькі музичні твори виконувалися з такими надмірними труднощами.
Моріс Шевальє, відомий французький кіноактор і співак, одного разу загубив у готелі кредитний квиток на 500 франків. Невдовзі в його номер постукав розсильний і повернув артистові пропажу. Хоч Шевальє зрадів, що гроші знайшлися, але все ж не втримався, щоб не зробити зауваження:
— Але ж я загубив одну купюру, а не 10 по 50 франків!
— Ви маєте рацію, — відповів розсильний, — але коли я перед цим повертав одному з наших гостей загублену ним банкноту, то виявилось, що в нього немає дрібних.
Один досить популярний і улюблений на початку нашою століття петербурзький співак під час своїх концертів завжди співав «У Францію два гренадери»…
Постійним відвідувачам його концертів це добре таки набридло. І ось одного разу хтось із них не витримав і уїдливо гукнув: «Знову два гренадери». Співак по розгуби вся і заспівав: «У Францію три гренадери…» Овації в залі довго не вщухали.
Знаменитий свого часу англійський тенор затримався якось у буфеті невеличкої залізничної станції і запізнився на поїзд. Співак прогулювався по перону, очікуючи наступного поїзда, як раптом до нього підійшов службовець-залізничник і запитав:
— Скажіть, маестро, ви справді заробляєте багато грошей?
— Так, справді,— відповів співак,
— І скільки ж вам платять?
— Одна нота, ось наприклад така, — співак узяв один з високих звуків, які принесли йому славу, — коштує 15 фунтів стерлінгів.