Музиканти сміються
Шрифт:
В одному містечкові після першого концепту відомої польської піаністки Барбари Хессе-Буковської до неї підійшов репортер місцевої газети.
— Які твори ви найбільше любите і найчастіше виконуєте? — запитав вій.
— Мазурки, полонези та вальси Шопена, відповіла піаністка.
Переглядаючи наступного дня газету, вола побачила заголовок великими літерами:
«Хесса Буковська найбільш полюбляв танцювальну музику».
Якось
— Я щасливий з вами познайомитись, — пане Кіпура, — ввічливо промовив співбесідник співака. Артистові це сподобалось, і він почав розповідати про США, звідки нещодавно повернувся.
— Уявіть собі: в досить таки пристойному товаристві мене запитують: «Хто ви?» Я відповідаю: «Кіпура!» Ви не повірите, жоден з присутніх не знав, хто я такий.
— Яка темнота! Цікаво, як ви після цього повелися?
— Я обурився і пішов!
Незнайомець довго співчував Кіпурі, а тоді сказав:
— Тільки подумати, в наш час не знати такого славетного… піаніста!
В 1918 роді, бурхливому, грозовому, сповненому всіляких несподіванок, важко було когось чимось здивувати. І все ж таки глядачі, присутні на одній з вистав «Аїди» Д. Верді в Київському оперному театрі, були неабияк вражені…
Ось запальний молодий Радамес збирається в далеку дорогу, І жрець благословляє його на ратні подвиги. Спадає завіса, тягнеться страшенно довгий — понад годину — антракт (Радамес блукає в пустелі?). І от, нарешті, починається 3-тя дія, з’являється Радамес, але що це? Невже він так змарнів і постарів за час свого походу? Замість колишнього красеня юнака перед слухачами постав старенький врівноважений мудрець. Замість ніжного ліричного лунає драматичній тенор. Ось тут і розгадка: артист Петро Райчев втомився на важкій для його голосу партії Радамсса і відмовився співати далі. Довелося терміново шукати іншого співака й умовляти його виручити виставу.
Все це не завадило жерцям замурувати нещасних закоханих Аїду і Радамеса!
Український радянський композитор Герман Жуковський з ніжністю, хвилюванням і водночас з легкою посмішкою згадує далекі роки, коли він почав учитись музиці, Бо справді ж, крім трагічних подій, нестатків, важких днів, скільки траплялося й веселих, комічних ситуацій! Ось одна з таких історій.
…Молодого хлопця, що виявив музичні здібності, відрядили з військової частини на навчання до Київської консерваторії — і він з'явився перед педагогами у всій своїй бойовій красі: в довгій не по зросту, шинелі, в будьонівці, з величезною хвацькою кобурою маузера. Оскільки інші вакансії були зайняті, хлопцю дісталась віолончель. Бувши людиною дисциплінованою, він не сперечався. Перші теоретичні ази юнак засвоїв досить легко, важче було навчитися грати. Якось на одному з занять старенький викладач, слухаючи старанні вправи віолончеліста по видобуванню ноти «ля», сердито буркнув: «нижчє!». Той ковзнув пальцем вниз аж до п’іставки, «Вище!» — зарепетував дідок. Учень ковзнув вгору. «Нижче!» — почулося знову. Тоді хлопець кинув Інструмент, схопився з місця і знервованo крикнув: «Вище, нижче, вище, нижче… Скільки ж можна? А це у мене що?» — і багатозначно поплескав по кобурі…
Відома в довоєнні роки українська співачка Лідія Колодуб розповідала:
— Якось на одному з академічних концертів я виконувала романс С. Рахманінова «Кабы знала я».
Я страшенно розхвилювалася і забула всі слова, крім первого рядка. Довелося співати романс, незліченно повторюючи одне й те ж: «Кабы знала я, кабы ведала, кабы знала я, кабы ведала…» І справді, коли б я у той час знала слова, романс виглядав би трохи інакше!
Під час весняних студент О. Гаук (згодом відомий радянський диригент) вирішив пожартувати.
Він написав фугу, в якій використовував, де треба й не треба заборонені педагогікою паралельні квінти, посилаючись на те, що вони часто зустрічаються у фугах Баха.
Наслідок був плачевний: Гаук одержав двійку та ще й на горіхи дісталося від Глазунова, який все ж дозволив складати іспит восени.
Влітку Гаук багато працював, написав більше 25 фуг, досконало вивчив «Мистецтво фуги» Й. С. Баха і зробив фугу за всіма необхідними правилами, відверто знущаючись з консерваторських канонів. Гаук дістав п'ятірку, але професор Соколов після іспиту сказав:
— Я зробив би навпаки: весною поставив би вам відмінно, бо тоді в вашій фузі була хоч музика, а зараз — одиницю.
Професор, очевидно, зрозумів студента.
Одним з перших уже професійних концертних виступів Сергія Яковича Лемешева була участь у бригаді по обслуговуванню кримських курортів. Саме тоді в Криму перебував В. Маяковський… Поет взагалі не любив ходити на концерти.
— Та якось, — пригадує С. Лемешев, — вийшовши на естраду, я побачив його величезну постать. Маяковський прихилився до дверей і наготувався уважно слухати. Знаючи його прямий характер і невизнання збірних концертів, я не лише страшенно збентежився, а просто отетерів і не одразу зважився заспівати.
Який же я був радий, коли другого дня Маяковський сам підійшов до мене, похвалив учорашнє виконання і запросив мене зіграти з ним партію на більярді!
Наслухавшись про його більярдні рекорди, я попередив, що буду поганим і нудним партнером: який, справді, інтерес розгромити супротивника з одного маху. Володимир Володимирович відповів:
— Нічого, я дам наперед вам чотири кулі.
І ми пішли. Він зі страшною силою розбив піраміду, попередивши, що той, хто програє, полізе під більярд і щось там заспіває. Мені нічого не лишалося, як прийняти цю умову. Потім Маяковський зняв чотири кулі, що висіли над лузами й поклав їх до мене. Далі, па моє цілковите здивування, партія склалася для нього невдало. Сталося так, що майже після кожного удару він підставляв мені чергову кулю, яку я без труднощів забивав. В результаті я виграв і не встиг отямитися, як Володимир Володимирович поліз під більярд і заспівав басом «Пісню індійського гостя»!
Відпочиваючи влітку 1938 року в Криму, якось під час прогулянки С. Лемешез розповів славетному акторові Б. В. Щукіну про свою мрію — проспівати всього Чайковського — і запитав, чи не видається це занадто сміливим? Щукін гаряче підтримав його ідею, але поцікавився, що саме бентежить співака.
— Та як же, — відповів Лемешев, — скажімо, романс «Благословляю вас, ліси» написаний автором для басу, а в мене легкий, ліричний голос!