Наталка Полтавка
Шрифт:
Хочеш мене, старенького, да покинути.
Ой не кидай мене, моя голубочко,
Куплю тобi хатку, i ще сiна жатку,
I ставок, i млинок, i вишневий садок".
"Ой не хочу хатки, анi сiна жатки,
Нi ставка, нi млинка, нi вишневого садка.
Ой ти, старий дiдура, i зогнувся, як дуга,
А я, молоденька, гуляти раденька".
В о з н ы й. Коли другiї облизня поймають, то i ми остерегаємся. Наталка многим женихам пiднесла печеного кабака; глядя на сiє, i я собi на умi.
В ы б о р н ы й. А вам що до Наталки? Будто всi дiвки на неї похожi? Не тiлько свiта, що в вiкнi; сього дива повно на свiтi! Та до такого пана, як ви, у iншої аж жижка задрижить!
В о з н ы й (в сторону). Признаюсь йому в моєй любвi к Наталцi. Послухай, пане виборний! Нiгде - теє-то як його - правди дiвати, я люблю Наталку всею душею, всею мислiю i всiм серцем моїм, не могу без неї жити, так її образ - теє-то як його - за мною i слiдить. Як ти думаєш? Як совiтуєш в таковом моєм припадцi?
В ы б о р н ы й. А що тут довго думати? Старостiв посилати за рушниками, та й кiнець. Стара Терпилиха не зсунулась iще з глузду, щоб вам одказати.
В о з н ы й. Ох, ох, ох!.. Стара не страшна, так молода кирпу гне! Я уже їй говорив, як то кажуть, надогад бурякiв - теє-то як його - так де! Нi приступу!
В ы б о р н ы й. Що ж вона говорить, чим одговорюється i що каже?
В о з н ы й. Она iзлагаєть нерезоннiї - теє-то як його - причини; она приводить в довод знакомство вола з волом, коня з конем; нарицаєть себе сиротою, а мене паном; себе бiдною, а мене багатим; себе простою - теє-то як його - а мене возним; i рiшительний приговор учинила - що я їй, а она мнi не рiвня - теє-то як його.
В ы б о р н ы й. А ви ж їй що?
В о з н ы й. Я їй пояснил, що любов все равняєть.
В ы б о р н ы й. А вона ж вам що?
В о з н ы й. Що для мене благопристойнiє панночка, нiж простая селянка.
В ы б о р н ы й. А ви ж їй що?
В о з н ы й. Що она - теє-то як його - одна моя госпожа.
В ы б о р н ы й. А вона ж вам що?
В о з н ы й. Що она не вiрить, щоб так дуже - теє-то як його - можна полюбити.
В ы б о р н ы й. А ви ж їй що?
В о з н ы й. Що я її давно люблю.
В ы б о р н ы й. А вона ж вам що?
В о з н ы й. Щоб я одв'язався од неї.
В ы б о р н ы й. А ви ж їй що?
В о з н ы й (с жаром). Що? Нiчого!.. Тебе чорт принiс - теє-то як його - Наталка утекла, а я з тобою остався.
В ы б о р н ы й.Ой ви, письменнi! Вгору деретеся, а пiд носом нiчого не бачите: Наталка обманьовала вас, коли говорила, що ви їй не рiвня. У неї не те на серцi…
В о з н ы й. Не те? А що ж би такеє?
В ы б о р н ы й. Уже не що, другого любить; ви, може, чували, що як вони ще жили в Полтавi i покiйний Терпило жив був, то прийняв було до себе якогось сироту Петра за годованця. Хлопець вирiс славний, гарний, добрий, проворний i роботящий; вiн од Наталки старший був годiв три або чотири; з нею вигодовавсь i зрiс вкупi. Терпило i Терпилиха любили годованця свого, як рiдного сина, та було й за що! Наталка любилась з Петром, як брат з сестрою. Но Терпило, понадiявшись на своє багатство, зачав знакомитись не з рiвнею: зачав, бач, заводити бенкети з повитчиками, з канцеляристами, купцями i цехмистрами - пив, гуляв i шахровав грошi; покинув свiй промисел i мало-помалу розточив своє добро, розпився, зачав гримати за Наталку на доброго Петра i вигнав його iз свого дому; послi, як не стало i послiднього сього робiтника, Терпило зовсiм iзвiвся; в бiдностi умер i без куска хлiба оставив жiнку i дочку.
В о з н ы й. Яким же побитом - теє-то як його - Терпилиха з дочкою опинилися в нашем селi?
В ы б о р н ы й. У Терпила в городi на Мазурiвцi був двiр - гарний, з рубленою хатою, коморою, льохом i садком. Терпилиха по смертi свого старого все те продала, перейшла в наше село, купила собi хатку i тепер живе, як ви знаєте.
В о з н ы й. А вишереченний Петро де - теє-то як його - обрiтається?
В ы б о р н ы й. Бог же його зна. Як пiшов з двора, то мов в воду упав, i чутки нема. Наталка без душi його любить, через його всiм женихам одказує, та й Терпилиха без сльоз Петра не згадує.
В о з н ы й. Наталка неблагорозумна: любить такого чоловiка, которго - теє-то як його - можеть бить, i кiстки погнили. Лучче синиця в жменi, як журавель в небi.
В ы б о р н ы й. Або, як той грек мовляв: "Лучче живий хорунжий, як мертвий сотник"… А я все-таки думаю, коли б чоловiк добрий найшовся, то б Наталка вийшла замуж, бо убожество їх таке велике, що невмоготу становиться.
В о з н ы й. Сердечний приятелю! Вiзьмися у Наталки i матерi хожденiе iмiти по моєму сердечному дiлу. Єжелi виiграєш - теє-то як його - любов ко мнi Наталки i убiдиш її доводами сильними довести її до брачного моєго ложа на законном основанiї, то не пожалiю - теє-то як його - нiчого для тебе. Вiр - без данi, без пошлини, кому хочеш, позов заложу i контроверсiї сочиню, - божусь в том - єже-єй! єй!
В ы б о р н ы й (немного подумав). Що ж? Спрос не бiда. Тут зла нiякого нема. Тiлько Наталка не промах!.. О, розумна i догадлива дiвка!
В о з н ы й. Осмiлься! Ти умiєш увернутись - теє-то як його - хитро, мудро, недорогим коштом; коли ж що, то можна i брехнути для обману, приязнi ради.
В ы б о р н ы й. Для обману? Спасибi за се! Брехать i обманьовать других - од бога грiх, а од людей сором.
В о з н ы й. О, простота, простота! Хто тепер - теє-то як його - не брешеть i хто не обманиваєть? Повiр мнi: ежелi б здесь собралося много народу i зненацька ангел з неба з огненною рiзкою злетiв i воскликнул: "Брехуни i обманщики!.. ховайтесь, а то я поражу вас!.." - єй-єй, всi присiли би к землi совiстi ради. Блаженна лож, когда биваєть в пользу ближнiх, а то бiда - теє-то як його - що часто лжем iлi ради своєй ви годи, iлi на упад других.
В ы б о р н ы й. Воно так, конечне, всi люди грiшнi, однако ж…
В о з н ы й. Що "однако ж"? Всi грiшнi, та iще i як!.. I один другого так обманюють, як того треба, i як не верти, а виходить - кругова порука. Слухай. (Поет).
N 6
Всякому городу нрав i права,
Всяка iмiєть свой ум голова,
Всякого прихотi водять за нiс,
Всякого манить к наживi свiй бiс.
Лев роздираєть там волка в куски,
Тут же волк цапа скубе за виски;
Цап в огородi капусту псує:
Всякий з другого бере за своє.
Всякий, хто вище, то нижчого гне, -
Дужий безсильного давить i жме,
Бiдний багатого певний слуга,
Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.
Всяк, хто не маже, то дуже скрипить,
Хто не лукавить, то ззаду сидить;
Всякого рот дере ложка суха -
Хто ж єсть на свiтi, щоб був без грiха?
В ы б о р н ы й. Воно так! Тiлько великим грiшникам часто i даром проходить, а маленьким грiшникам такого задають бешкету, що i старикам невпам'ятку. Добре, пане возний, я вас поважаю i зараз iду до старої Терпилихи. Бог зна, до чого веде, - може, воно i добре буде, коли ваша доля щаслива.