Наталка Полтавка
Шрифт:
В о з н ы й. Комедiя, сирiч, лицедiйство. (К Петру). Продолжай, вашець…
П е т р о. На комедiї однi виходять - поговорять, поговорять та й пiдуть; другi вийдуть - те ж роблять; деколи пiд музику спiвають, смiються, плачуть, лаються, б'ються, стрiляються, колються i умирають.
В ы б о р н ы й. Так таке то комедiя? Єсть же на що дивитись, коли люди убиваються до смертi; нехай їй всячина!..
В о з н ы й. Они не убиваються i не умирають - теє-то як його - настояще, а тiлько так удають iскусно i прикидаються мертвими. О, якби справдi убивалися, то б було за що грошi заплатити!
В ы б о р н ы й. Так се тiлько грошi видурюють! Скажи ж, братику, яке тобi лучче всiх полюбилось, як каже пан возний, лицемiрство?
В о з н ы й. Не лицемiрство, а лицедiйство.
В ы б о р н ы й. Ну, ну! Лицедiйство…
П е т р о. Менi полюбилась наша малоросiйська комедiя; там була Маруся, був Климовський, Прудиус i Грицько.
В ы б о р н ы й. Розкажи ж менi, що вони робили, що говорили.
П е т р о. Спiвали московськi пiснi на наш голос, Климовський танцьовав з москалем. А що говорили, то трудно розiбрати, бо сю штуку написав москаль по-нашому i дуже поперевертав слова.
В ы б о р н ы й. Москаль? Нiчого ж i говорити! Мабуть, вельми нашкодив i наколотив гороху з капустою.
П е т р о. Климовський був письменний, компоновав пiснi i був виборний козак: служив в полку пана Кочубея на баталiї з шведами пiд нашою Полтавою.
В о з н ы й. В полку пана Кочубея? Но в славнiї полтавськiї времена - теє-то як його - Кочубей не бил полковником i полка не iмiл; iбо i пострадавший от iзверга Мазепи за вiрность к государю i отечеству Василiй Леонтiйович Кочубей бил генеральним суддею, а не полковником.
В ы б о р н ы й. Так се так не во гнiв сказати: буки-барабан-башта, шануючи бога i вас.
В о з н ы й. Великая неправда виставлена пред очi публичностi. За сiє малоросiйськая лiтопись вправi припозвать сочинителя позвом к отвiту.
П е т р о. Там i Iскру почитують.
В о з н ы й. Iскра, шурин Кочубея, бил полковником полтавським i пострадал вмiстi з Кочубеєм, мало не за год до Полтавськой баталiї; то думать треба, що i полк не ему принадлежал во врем'я сраженiя при Полтавi.
П е т р о. Там Прудиуса i писаря його Грицька дуже бридко виставлено, що нiбито царську казну затаїли.
В о з н ы й. О, се дiло возможне i за се сердиться не треба. В сiм'ї не без виродка - теє-то як його. Хiба єсть яка земля, праведними Iовами населена? Два плута в селi i селу безчестям не роблять, а не тiлько цiлому краєвi.
В ы б о р н ы й. От то тiлько нечепурне, що москаль взявся по-нашому i про нас писати, не бачивши зроду нi краю i не знавши обичаїв i повiр'я нашого. Коли не пiп…
В о з н ы й (перебивая). Полно, довольно, годi, буде балакати. Тобi яке дiло до чужого хисту? Ходiм лиш до будущої моєї тещi. (Уходят.)
Я В Л Е Н И Е 8
Петро (один).
Горько менi слухати, що Терпилиху зоветь другий, а не я, тещею. Так Наталка не моя? Наталка, котору я любив бiльше всього на свiтi; для которої одважовав жизнь свою на всi бiди, для которої стогнав пiд тяжкою роботою, для которої скитався на чужинi i заробленую копiйку збивав докупи, щоб розбагатiть i назвать Наталку своєю вiчно! I коли сам бог благословив мої труди, Наталка тогдi достається другому! О злая моя доле! Чом ти не такая, як других? (Поет).
N 16
Та йшов козак з Дону, та з Дону додому,
Та з Дону додому, та сiв над водою.
Сiвши над водою, проклинає долю:
Ой доле, ти, доле, доле моя злая!
Доле моя злая, чом ти не такая!
Чом ти не такая, як доля чужая?
Другим даєш лишнє, мене ж обижаєш,
I що менi миле, i те однiмаєш.
Не спасибi долi, коли козак в полi,
Бо коли вiн в полi, тогдi вiн на волi.
Ой, коли б ти, доле, вийшла ко мнi в поле,
Тогдi б ти згадала, кого обижала.
Я В Л Е Н И Е 9
Петро и Микола.
П е т р о. А що, Миколо! яка чутка?
М и к о л а. Не успiв нiчого i спитати. Лихий принiс возного з виборним. Та тобi б треба притаїтись де-небудь. Наталка обiщала на час сюда вийти.
П е т р о. Як я удержусь не показатись, коли побачу свою милу?
М и к о л а. Я кликну тебе, коли треба буде.
Петро прячется
Я В Л Е Н И Е 10
Микола и Наталка.
Н а т а л к а (выходя поспешно). Що ти хотiв сказати менi Миколо? Говори швидше, бо за мною зараз збiгаються.
М и к о л а. Нiчого. Я хотiв спитати тебе, чи ти справдi посватана за возного?
Н а т а л к а (печально). Посватана… Що ж робить, не можна бiльше сопротивлятися матерi. Я i так скiлько одвильовалася i всякий раз убивала її своїм одказом.
М и к о л а. Ну, що ж? Возний - не взяв його враг - завидний жених. Не бiйсь, полюбиться, а може, i полюбивсь уже?
Н а т а л к а (с упреком). Миколо, Миколо! Не грiх тобi тепер надо мною смiятись! Чи можна менi полюбити возного або кого другого, коли я люблю одного Петра. О, коли б ти знав. його, пожалiв би i мене, i його.
М и к о л а. Петра? (Поет).
Що за того Петруся
Била мене матуся.
Ой, лихо, не Петрусь,
Лице бiле, чорний ус.
Н а т а л к а (заплакав). Що ти менi згадав! Ти роздираєш моє серце. О, я бiдна! (Помолчав, указывает на реку). Бачиш Ворскло?.. Або там, або нi за ким.