Наталка Полтавка

Багряний Іван Павлович

М и к о л а (показывает в ту сторону, куда спрятался Петро). Бачиш ту сторону? Отже, i в Ворсклi не будеш, i журитись перестанеш.

Н а т а л к а. Ти, менi здається, побувавши довго в городi, ошалiв i совсiм не тим став, що був.

М и к о л а. Коли хочеш, то я так зроблю, що i ти не та будеш, що тепер.

Н а т а л к а. Ти чорт знаєть що верзеш, пiду лучче додому. (Хочет уйти).

М и к о л а (удерживает). Пожди, одно слово вислухай, та й одв'яжись од мене.

Н а т а л к

а. Говори ж - що такеє?

М и к о л а. Хочеш бачити Петра?

Н а т а л к а. Що ти? Перехрестись! Де б то вiн взявся?

М и к о л а. Вiн тут, та боїться показатись тобi, потому що ти посватана за возного.

Н а т а л к а. Чого ж йому боятись? Нам не грiх побачитись, я iще не вiнчана… Та ти обманюєш!..

М и к о л а. Не обманюю - приглядайся! Петре, явись!

Наталка при появлении Петра вскрикивает: "Петро!" Петро вскрикивает: "Наталка!", оба стремятся друг к другу, обнимаются.

Немая сцена.

М и к о л а (поет),

Поблукавши, мiй Петрусь

До мене оп'ять вернувсь.

Ой, лихо, не Петрусь,

Лице бiле, чорний ус.

П е т р о. Наталко! В який час тебе я встрiчаю!.. I для того тiлько побачились, щоб навiки розлучитись.

Н а т а л к а. О Петре! Скiлько сльоз вилила я за тобою. Я знаю тебе i затим не питаюся, чи iще ти любиш мене, а за себе - божусь…

М и к о л а (перебивает). Об любовi поговорите другим разом, лiпшим часом; а тепер поговорiте, як з возним розв'язаться.

Н а т а л к а. Не довго з ним розв'язаться: не хочу, не пiду, та й кiнцi в воду!

П е т р о. Чи добре так буде? Твоя мати…

Н а т а л к а (перебивает). Мати моя хотiла, щоб я за возного вийшла замуж затим, що тебе не було. А коли ти прийшов, то возний мусить одступитися.

П е т р о. Возний - пан, чиновний i багатий, а я не маю нiчого. Вам з матiр'ю треба подпори i защити, а я через себе ворогiв вам прибавлю, а не помощ подам.

Н а т а л к а. Петре! Не так ти думав, як одходив!

П е т р о. Я одинаковий, як тогдi був, так i тепер, i скажу тобi, що i мати твоя не согласиться промiняти багатого зятя на бiдного.

М и к о л а. Трохи Петро неправду говорить.

Н а т а л к а. Одгадую своє нещастя! Петро бiльше не любить мене i йому нужди мало, хоть би я i пропала. От яка тепер правда на свiтi!

N 17

Н а т а л к а.

Пiдеш, Петре, до тiєї, яку тепер любиш,

Перед нею мене, бiдну, за любов осудиш.

П е т р о.

Я другої не полюбив i любить не буду,

Тебе ж, моє серденятко, по смерть не забуду.

О б а в м е с т е.

Н а т а л к а

Коли б любив по-прежньому,

То б не мав цураться;

Не попустив свою милу

Другому достаться.

П е т р о

Люблю тебе по-прежньому,

Не думав цураться;

Не попущу мою милу

Другому достаться.

Н а т а л к а.

Я жизнь свою ненавиджу, з серцем не звладiю,

Коли Петро мiй не буде, то смерть заподiю.

П е т р о.

Коли вiрно Петра любиш, так живи для його,

Молись богу, моя мила, не страшись нiкого.

О б а.

Бог поможе серцям вiрним пережити муки;

Душi нашi з'єдинились, з'єдинить i руки.

М и к о л а. Так, Наталко! Молись богу i надiйся од його всього доброго. Бог так зробить, що ви обоє незчуєтесь, як i щастя на вашiй сторонi буде.

Н а т а л к а. Я давно уже поклялась i тепер клянусь, що кромi Петра нi за ким не буду. У мене рiдна мати - не мачуха, не схоче своєї дитини погубити.

П е т р о. Дай боже, щоб її природна доброта взяла верх над приманою багатого зятя.

Н а т а л к а. Петре! Любиш ти мене?

П е т р о. Ти все-таки не довiряєш? Люблю тебе бiльше, як самого себе.

Н а т а л к а. Дай же менi свою руку! (Взявши руки). Будь же бодрим i менi вiрним, а я навiк твоя.

М и к о л а. Ай Наталка! Ай Полтавка! От дiвка, що i на краю пропастi не тiлько не здригнулась, но i другого пiддержує. (К Наталке). За се заспiваю тобi пiсню про Ворскло, щоб ти не важилась його прославляти собою, воно i без тебе славне. (Поет).

N 18

Ворскло рiчка

Невеличка,

Тече здавна,

Дуже славна

Не водою, а войною,

Де швед полiг головою.

Ворскло зрiло

Славне дiло:

Як цар бiлий,

Мудрий, смiлий,

Побив шведську вражу силу

I насипав їм могилу.

Козаченьки

З москалями

Потiшились

Над врагами,

Добре бившись за Полтаву

Всiй Росiї в вiчну славу!

П е т р о. Отже iдуть…

М и к о л а. Крiпись, Петре, i ти, Наталко!.. Наступає хмара, i буде великий грiм.

Я В Л Е Н И Е 11

Те же, возный, выборный и Терпилиха.

В ы б о р н ы й. Що ви тут так довго роздабарюєте?

В о з н ы й. О чем ви - теє-то як його - бесiдуєте?

Т е р п и л и х а (увидя Петра). Ох, менi лихо!

Н а т а л к а. Чого ви лякаєтесь, мамо? Се Петро.

Т е р п и л и х а. Свят, свят, свят! Вiдкiль вiн взявся? Се мара!