Навіжені в Перу
Шрифт:
Поривчастий пустельний вітер хрустів навколо нас піщинками, тим самим створюючи незабутнє тло низькому старечому голосу оповідача.
— Дай ще папіроску… — ледь чутно попросив перуанець.
Я вдруге простягнув йому пачку «Marlboro», витрусивши з неї кілька сигарет.
— Через три дні, як ви розумієте, був повний місяць, і нічка, на щастя, видалась безхмарною, — провадив далі наш незваний гість, запаливши сигарету. — Яскраве місячне світло заливало плато. Тіні були чіткими й довгими — саме те, що треба. Я прибув на місце зустрічі якраз вчасно, щоб просигналізувати Скаженому Біллові про початок розшуків скарбів мого діда. Я знав, що він там, нагорі… Чекає на мене… А тоді… я… кгм… —
Перуанець заглух, наче магнітофон, у якому сіли батарейки.
— Що?! — згораючи від нетерплячки, випалив я.
— Коротше, Білл свиснув… І файно так свиснув, хлоп’ята… — дивним голосом протягнув Чіро й сильно затягнувся цигаркою, замислено втупившись кудись у далечінь. Вогник на кінчику папіроски на мить розгорівся, окресливши глибокі зморшки довкола сухих та порепаних губів перуанця.
— І що потім? — пошепки спитав я, відчуваючи, що це ще не кінець історії.
— Досвистівся. Судмедексперт зі столиці сказав, що після того, як з тіла витягли всі кулі, від Скаженого Білла залишилась одна шкурка…
— Як це так?!!
— Напередодні я обійшов усі найближчі села і розказав усім чоловікам, що бачив, як уночі Скажений Білл виманює їхніх кізочок свистом, а потім хапає їх і кидає у мішок… У нас тоді в окрузі завівся козокрад — ніяк впіймати не могли — от народ і переполошився.
— Вперше чую, що кози реагують на свист, як на приманку, — вставила свою репліку Маруся.
Чіро скрадливо усміхнувся:
— Односельці теж мені спочатку не повірили, однак все ж таки вирішили піти й перевірити. Озброїлись старими пістолями і ґнотовими рушницями, у половини з яких калібр такий, що можна слона з першого пострілу завалити, і рушили. Спершу з мене кепкували, дивились, як на йолопа. Але ви й самі чудово знаєте: ми, перуанці, народ своєрідний — постійно кидаємось з однієї крайності в іншу. По дорозі хуторяни безперестанку підсміювались наді мною, аж тут зирк — на пагорбі над фермою Тібурціо Карлоса і справді причаївся Скажений Білл. Усі зразу принишкли, а я їм кажу: «Почекайте трохи, зараз він свистіти почне». А потім непомітно для інших відступив у темряву і один раз пугукнув совою. Білл почув мене, зрадів, мабуть, сильно і взявся свистіти у відповідь. От тоді фермери неначе показилися і, не довго думаючи, почали палити в Білла з усіх стволів. Нафарширували бідолаху свинцем по саме горло.
— Але ж то не він крав кіз! — обурено заперечив мій напарник.
— Я не знаю, хто у нас крав кіз, але відтоді, синку, свистіти в цих краях не рекомендується…
17–25 серпня 2010 // Київ, Одеса
Чому ми не купили фабрику по заготівлі хом’яків
Батьківщиною морських свинок є Південна Америка, а саме Еквадор та Перу. В жодній іншій частині світу в природних умовах ці гризуни не водяться.
Перша морська свинка була одомашнена ще за 5000 років до н. е. Під час розкопок у Перу археологи досить часто натрапляли на статуетки, що зображають цих гризунів. Такі фігурки створювались андійськими племенами у період з 500 року до н. е. по 500 рік н. е. Представники культури Моче взагалі поклонялися крихітному гризунові, наче богові. На момент завоювання іспанцями Перу морські свинки використовувалися народами Анд у господарстві (як джерело м’яса) та в ритуальних цілях (жертвування крові, ворожіння на нутрощах тощо).
Вперше в європейській історії морська свинка згадується у Педро Сьєси де Леона, іспанського історика, в його книзі «Хроніка Перу». У XVI столітті іспанські, голландські та англійські торговці починають завозити їх до Європи. Гризун швидко стає популярним
Мовою кечуа морська свинка називається «cuy».
УВАГА!Дана розповідь містить криваві сцени насильницької смерті та масових убивств, а тому я настійливо не рекомендую її для читання на сон, особливо людям зі слабкою психікою. Категорично забороняється читати цю історію дітям до 18 років, вагітним жінкам, особам, що страждають на гострі захворювання серцево-судинної системи, гіпертонікам, косооким і кульгавим, а також хворим на плоскостопість у винятково важких формах. Не послухаєтесь — за наслідки я не відповідаю…
Все почалося багато років тому з Тьомикових хом’яків.
Узагалі дитинство в мого напарника було непростим і важким. Одного дня, коли мій товариш був ще зовсім маленьким курдупелем, уся його група в київському дитсадку № 83 раптово, без будь-яких видимих причин почала лаятися страшними матюками. Підкреслюю — не якимись там міцними словечками на кшталт «чорт забирай», «трясця твоїй матері» чи «дідько тебе вхопить», а повноцінним — міцним, несамовитим й грубим — лихослів’ям.
Зачалось усе з того, що ініціативна купка найбільш кмітливих та безстрашних дітлахів під час ранкової зарядки замість привітання по повній програмі обклала лайкою фізрука. Фізрук був чоловіком бувалим, багато чого бачив і спізнав у житті, а проте, за його ж словами, геть не сподівався почути таку соковиту і колоритну промову, тим паче від чотирирічних шмаркачів.
На тому малеча не вгомонилася. Малолітні хулігани прудко перегрупувалися і посунули в клас, де від щирого серця, не соромлячись, виматюкали виховательку. Старенька жіночка, яка все життя пропрацювала у дитсадку, на жаль, не вирізнялася гранітною стійкістю характеру, якою міг похвастати фізрук, а тому, почувши таке промовисте звернення до себе, беркицьнулась на підлогу і заледве не склеїла ласти. За кілька хвилин її забрала швидка і відвезла до лікарні у передінфарктному стані.
Відтак у дитячому садку № 83 оголосили надзвичайний стан. Завідуюча того ж дня порушила розслідування.
Виявилось, що за день перед тим через раптовий перепад напруги у приміщенні Тьомикової групи згоріла електропроводка. З тутешнього ЖЕКу на місце аварії було негайно вислано загін швидкого реагування чисельністю у дві бойові одиниці, цебто двох монтажників, які відразу ж приступили до ремонтних робіт. Скрупульозне слідство показало, що на ранок електропостачання було відновлено, а діти чомусь почали обзиватися негарними словами й оскаженіло паплюжити всіх наліво і направо.
Завідуюча так і не змогла встановити зв’язок між двома вищезгаданими подіями, а тому вирішила звернутись за допомогою до начальника ЖЕКу. Старанна жіночка подзвонила у контору і попрохала начальника переговорити з майстрами, які здійснювали ремонт, — може, вони помітили щось незвичайне, перебуваючи у кімнаті з дітьми, щось таке, що дозволить пролити світло на загадковий феномен спалаху лихослів’я у дитячому дошкільному закладі, який до сьогодні лишався невідомим науці.
Начальник ЖЕКу все зрозумів і викликав бойові одиниці, цебто загін швидкого реагування, до себе в кабінет. Він сильно грюкнув кулаком по столу і сказав, щоб вони викладали все начистоту. Бідолашні монтажники розвели руками і повідомили, що нічого підозрілого не бачили і навіть гадки не мають, що такого могло трапитися з дітлахами. Начальник, утім, їм не повірив і наказав настрочити доповідну, що й було виконано без зволікань прямо у нього в кабінеті.