Навіжені в Перу
Шрифт:
Зрештою Кузя ІІІ пересвідчився: єдиний спосіб спізнати, що там усередині, — це… нахилити голову вниз. Хом’як згрупувався, ще раз підбадьорливо пискнув сам собі, виображуючи, з якою насолодою невдовзі теребитиме свіженькі газетки, затим підійшов до краю білої чаші і опустив носика… Тут-таки його серце стало: газет там не було!
У той же час Кузя відчув, що їде. Щоб йому повік-віків чіпсів не бачити, він з’їжджає лапками вперед! Хомка не стерявся: мерщій розкарячив задні лапки в сторони, заледве не всівшись на шпагат, і щосили розчепірив кігтики. Втім, ефект від того вийшов мінімальний, якщо не сказати нульовий — звірок продовжував неухильно зісковзувати вниз. Секунду Кузя ІІІ вагався. Він міг роззяпити пельку і одним махом звергти весь баласт, таким чином втримавшись на обідку унітаза, однак чи то через жадібність, чи
Горопаха Тьомик три тижні пив антидепресанти і добрих півтора року, поки його дупа все ще поміщалася у дитячий горщик, навіть не наближався до трагічного клозету.
Що не кажіть, а з домашніми гризунами Артему не щастило. То було якесь прокляття, котре темною хмарою зависло над усією його родиною. Через це навіть у мене у віці десяти років сформувалося тверде переконання, що хом’яки ніколи своєю смертю не помирають. То в окріп звалиться, то між книжками у шафі застрягне (і здавалося б, чого ти лізеш туди, телепню, все одно ж читати не вмієш?) і т. п. Останній Артемів гризун вліз у двадцятикілограмовий мішок з соняшниковим насінням і вдавився. Певно, від щастя.
Десь на Кузі VII чи Кузі VIII Артемові предки розкумекали, що з хом’яками у їхній сім’ї якось трохи не клеїться, а тому вирішили перемінити, так би мовити, об’єкт уваги і… почали купувати синочку папужок, сподіваючись на те, що у цих благородних і товариських птахів мізків хоч трохи більше, ніж у гризунів.
Ви будете сміятися, шановні читачі, але з папугами, як і з хом’яками, нічого путящого не вийшло…
Першим крилатим балакуном, якого предки презентували моєму нещасному товаришеві на день народження, став великий олександрійський папуга [40] . Тьомик не довго думав і назвав пернатого улюбленця Кешою.
40
Великий кільчастий, або олександрійський, папуга — найкрупніший представник роду Psittacula. Це птах чималих розмірів, з червоним округлим дзьобом і темно-пурпуровою плямою на крилах. Кільчасті папуги мають здатність відмінно імітувати будь-які звуки, в неволі вони чудові балакуни. Часто їх називають «олександерами» в честь Олександра Македонського, який відкрив цю породу для європейців.
Кеша дуже гарно говорив і дуже погано літав. За рік папуга непогано розрісся вшир, а у висоту вимахав на цілих п’ятдесят сантиметрів. Словом, здоровенний був, майже як страус. Щоправда, зростав птах у неволі, в тісноті скромної київської квартири, де при таких серйозних габаритах гордому азіатському літунові просто ніде було розвернутись. Саме через це м’язи на крилах папужки розвинулись поганенько, що не дозволяло Кеші літати по-справжньому. Щоразу перед тим, як шугонути увись, птах спинався на кігтиках і, витягнувши шию, довго махав крилами, уважно видивляючись місце майбутнього приземлення і прикидаючи можливі місця для аварійної посадки. Зрештою він підстрибував високо вгору, опускав голову вниз і, невпопад метеляючи крилами, пікірував до пункту призначення.
Посадка давалася Кеші ще важче. Як правило, приземлявся він не на лапи, а на дзьоб. Відповідно, дзьобом і гальмував, внаслідок чого постійно перекидався через голову, і, несамовито лаючись, збивав крильми всі предмети, що опинились у зоні авіаційного інциденту. Зупинившись, Кеша хутко схоплювався на ноги і намагався, не подаючи вигляду, що трапилась нештатна ситуація, привести в порядок розкучмане пір’я.
Нерідко, щоправда, обходилось взагалі без посадки: Кеша просто не дотягував до злітно-посадкової смуги (далі — ЗПС). У таких випадках безталанний птах боляче гепався на підлогу, після чого довго і тужливо галакав «а-а-арр! а-а-арр!», подеколи розбавляючи голосіння перченими слівцями, завченими з американських бойовиків.
Одного дня мамуня Артемчика поралась на кухні з консервацією — пхала в банки перець і закручувала його на зиму. Я не експерт у консервуванні городини, однак, наскільки мені відомо, перед тим, як бгати перець у банки, його слід варити чи щось таке. Спеціально для цього на плиті стояв величезний
Тихенько грало радіо, Тьомикова мама наспівувала Пугачову, Кеша сидів на холодильнику праворуч від плити і по-парубоцьки пританцьовував під час приспівів…
Все почалось через клятий полумисок з лусканими горіхами, забутий Артемом на шафці у дальньому куті кухні. Дебелий «олександер» ненароком угледів його і практично без вагань вирішив летіти. Свіжі почищені горіхи — це вам не абищо!
Переліт намічався важкий — аж через усю кухню, — тому папуга відповідально підійшов до підготовки. Він ретельно спланував маршрут: в якості ЗПС вибрав ідеально рівну поверхню кухонної тумбочки, яка підпирала газову плитку з лівого боку, запасним аеропортом обрав табуретку, залишену мамою посеред кімнати. Потому, розім’явши крила, Кеша дочекався того моменту, коли мама мого друзяки відвернулась від плити, і спурхнув з холодильника…
Чесно кажучи, висоти хатнього рефрижератора, з якого стартував папуга, було цілком достатньо, щоб долетіти до тумбочки з горіхами, навіть не дуже вихаючи крильми. Одначе обраний Кешою напрямок польоту мав деякі особливості, котрі змусили «олександера» маневрувати на межі своїх можливостей. Річ у тім, що прямо над плитою висіла шафка з кухонним начинням. Через це нашому доблесному літуну слід було пролетіти точно у проміжку між тазиком, де варився перець, і днищем підвісної шафи.
Перші дві секунди політ тривав нормально, а потім Кеша несподівано розкумекав, що надто швидко втрачає висоту. Незважаючи на погану видимість в районі приземлення, спричинену випарами з киплячого тазика, папужка усвідомив, що, намагаючись уникнути зіткнення з шафкою, він опустився надто низько і до ЗПС уже не долетить. На третій секунді, знаходячись акурат над газовою плитою, він зробив відчайдушний поворот, намагаючись зайти на посадку на запасний аеродром (на табурет цебто), але через надто різкий маневр ввійшов у штопор і… звалився в клекітливий окріп. Якби в той момент, коли Артемова мама повернулася до плити, щоб насипати в тазик покришену петрушку, Кеша виплив на поверхню, папужку ще можна було б порятувати. Одначе плавав Кеша ще гірше, ніж літав…
Потому був ще Сильвер, невеликий і дуже кмітливий червонохвостий жако [41] . Цей навпаки — літав аж надто вправно, чим, до речі, дуже пишався.
Сильвер страх як любив змагатися. Він постійно намагався довести членам Артемової родини, а також окремим гостям, що літає швидше, ніж вони причиняють двері. Щоразу, бачачи, як хтось із домашніх прямує в іншу кімнату, збираючись захряснути за собою двері, Сильвер на граничній швидкості летів слідом і в останню мить прослизав поміж дверима та одвірком, з переможним щебетом залітаючи в кімнату. Його рекорд — 243 рази. На двісті сорок четвертому тато Тьомика перервав вражаючу безпрограшну серію папужки, довівши, що зачиняє двері на одну десяту секунди швидше… Починалось усе як завжди: батько чимчикував у спальню, Сильвер тишком-нишком ув’язався слідом, готуючись виконати свою улюблену фігуру вищого пілотажу. Несподівано сердешна птаха потрапила у зону стійкої турбулентності, спричинену сильним коридорним протягом. Тож поки Артемів татко, не підозрюючи, що горопаха жако за його спиною з останніх сил протистоїть нельотній погоді, тягнув двері на себе, папуга не справився з керуванням і… не встиг залетіти в кімнату. Якщо бути точним, він не встиг залетіти туди повністю: у спальню впурхнула одна голівка, а ніжки бідаки Сильвера так і лишилися стирчати в коридорі…
41
Жако (сірий папуга) — один з найпопулярніших видів домашніх папуг.
Ну все, досить! Далі я не розповідатиму. По-перше, через те, що всі, кому я давав почитати цю історію перед друком, дійшовши до цього місця, починали поводитись дещо неадекватно. Когось забирали в лікарню з жахливими розладами психіки, хтось сповзав від стіл весь у сльозах на межі серцевого нападу, а дехто шукав щось важкеньке, аби віддубасити мене. А по-друге, взявшись розповідати смішні історії про папужок, я дещо захопився. Адже у дійсності ця оповідь зовсім не про папуг, а винятково про хом’яків і про мого друзяку Тьомика.