Несподівана вакансія
Шрифт:
У неї було кілька подруг у дитбудинку, але з шістнадцяти років усі вони зажили самостійним життям і пороз’їжджалися хто куди. Вона зустріла Річі Адамса й народила йому двійнят. Дві маленькі рожевенькі крихітки, невинні і найчарівніші в світі, які вийшли з неї; за ті декілька просвітлених годин, проведених у палаті, вона й сама мовби двічі народилася знову.
А тоді в неї забрали тих діток, і відтоді вона їх не бачила.
Сосиска її кинув. Баба Кет її покинула. Майже всі від неї йшли, мало хто залишався. І вона мусила з цим змиритися.
Коли до неї
— А де та інша?
— Кей? Вона просто підміняла мене на час хвороби, — відповіла Метті. — Ну, де наш Ліам? Ні… не Ліам, а Роббі, так?
Террі не любила Метті. У неї не було дітей. А як може бездітна жінка вчити, як тих дітей виховувати, що вона в цьому тямить? Кей їй, звісно, теж не надто подобалась… але від Кей вона відчувала якесь тепло, як і від баби Кет, перш ніж та почала обзивати Террі лахудрою і вони розсварилися назавжди… Хоч ця Кей, як і все їхнє кодло, носила з собою купу папок і затіяла цей незрозумілий перегляд справи, але відчувалося, що вона справді хоче допомогти, а не робить це просто для галочки. Террі це дуже відчувала. «Але тепер і вона пішла, і тепер, мабуть, навіть не згадує про нас», — ядучо подумала Террі.
У п’ятницю опівдні Метті сказала Террі, що «Белчепел» закриють майже стовідсотково.
— Це все їхня політика, — пояснила вона. — Хочуть заощадити гроші, а окружна рада не підтримує лікування метадоном. Плюс Пеґфорд хоче забрати в лікарні будівлю. Це було в місцевій газеті, може, бачили?
Зазвичай Террі дуже дратувала пустопорожня балаканина Метті і те, як вона ділилася з нею, як із рівною собі, свіжими плітками, а тоді раптом запитувала, чи не забула Террі погодувати сина. Але цього разу Террі засмутило не те, яквона говорила, а те, щовона сказала.
— Закриють? — перепитала вона.
— До того все йде, — безтурботно відповіла Метті, — але на вас це не відіб’ється. Тобто, очевидно…
Террі тричі розпочинала курс у «Белчепелі». Запилюжений інтер’єр переробленої під клініку церкви, зі стінами-перегородками й плакатами, ванною з блакитним неоновим освітленням (щоб пацієнт не бачив вен і не міг уколотися), вже став їй добре знайомим і майже привітним. Останнім часом Террі відчула там зміну у ставленні до неї. Спочатку всі думали, що вона знову зірветься, але згодом почали розмовляти з нею так, як це робить Кей: немовби знали, що в цьому пошрамованому, знівеченому тілі живе якась справжня особа.
— …очевидно, ви таки відчуєте різницю, але метадон зможете отримувати й далі, тільки вже від вашого лікаря, — сказала Метті. Вона погортала розбухлу папку, де містилася вся інформація про Террі. — Ви зареєстровані у Пегфорді, у доктора Джаванди, так? У Пеґфорді… а чому так далеко?
— Я дала в пику медсестрі в Кентермілі, — неуважно озвалася Террі.
Метті пішла, а Террі ще довго сиділа в засмальцьованому кріслі і до крові кусала нігті.
Щойно Кристал привела Роббі додому з ясел, Террі відразу їй повідомила, що «Белчепел» закривають.
— Вони ше не вирішили, — обізнано сказала Кристал.
— Шо ти там, курва, знаєш? — відрізала Террі. — Закривають і кажуть, шо я тепер маю пертися аж у довбаний Пеґфорд до тої суки, шо вбила бабу Кет. Чорта їм лисого, я туди не поїду.
— Поїдеш, бо мусиш, — сказала Кристал.
Уже довгий час Кристал командувала матір’ю, наче саме вона була тут дорослою.
— Ні фіга я, блін, не мушу, — розізлилася Террі. — Не нахабній тут, сучко, — додала вона для переконливості.
— Якшо ти знову, курва, почнеш колотися, — сказала, почервонівши, Кристал, — вони заберуть Роббі.
Малий, що й досі тримав Кристал за руку, розревівся.
— Бачиш? — крикнули вони одна одній.
— І все через тебе, блін! — заверещала Кристал. — І та лікарка, до речі, нічого бабі Кет не зробила, це все натринділа Шеріл.
— Шо ти там, курва, знаєш?! — заволала Террі. — Гівна варті твої…
Кристал у відповідь плюнула на неї.
— Пішла на фіґ! — зарепетувала Террі. Кристал була кремезніша й сильніша за неї, тож вона схопила з підлоги черевик і замахнулася ним. — Вимітайся!
— Я, курва, піду! — гаркнула Кристал. — Я піду й заберу Роббі, а ти собі сиди тут і трахайся з довбаним Оббо — хай тобі вструже ше одного!
Вона потягла за собою зарюмсаного Роббі, і Террі не встигла її зупинити.
Кристал подалася з Роббі до свого звичного притулку, забувши, що Ніккі о цій порі дня зазвичай десь тусується, і її немає вдома. Двері відчинила мама Ніккі.
— Він у нас не буде, — рішуче сказала вона, маючи на увазі Роббі, що скиглив і намагався вирватися від Кристал, яка міцно тримала його за руку. — Де ваша мама?
— Дома, — відповіла Кристал, не наважившись нічого більше сказати цій немолодій жінці, що так суворо на неї дивилася.
Довелося повертатися з Роббі на Фолей Роуд, де Террі переможно схопила сина за лікоть, затягла його в дім і загородила собою двері, не пускаючи Кристал.
— Шо, вже набридло гратися з ним? — глумливо вишкірилася Террі, не зважаючи на рюмсання Роббі. — Дуй звідси!
І грюкнула дверима.
Тієї ночі Террі вклала Роббі спати біля себе на матраці. Вона лежала й думала, що Кристал їй тепер уже й не надто потрібна, а все ж обійтися без неї страшенно важко — важче, ніж без героїну.
Кристал ось уже кілька днів була розлючена. І те, що вона сказала про Оббо… (— А шо-шовона сказала? — з недовірою реготнув Оббо, коли вони з Террі зустрілися на вулиці, і Террі пробурмотіла йому, що Кристал на нього дуже зла.)… він би такого не зробив. Не міг би, ні.
Оббо був одним із тих небагатьох, хто ще не кинув Террі. Террі знала його з п’ятнадцяти років. Вони разом ходили до школи, тусувалися в Ярвілі, коли вона була там у дитбудинку, цмулили разом сидр під деревами коло стежки, що перетинала невеличку ділянку фермерських угідь на околиці Полів; ділилися першими косяками.