Несподівана вакансія
Шрифт:
Роздягаючись перед сном, він розглядав відображення своєї мовчазної дружини у дзеркалі туалетного столика. Останніми днями, коли Майлз згадував про вибори, Саманта щоразу реагувала на це з неприхованим сарказмом. Цього вечора йому, як ніколи, була необхідна бодай якась підтримка чи розрада. І ще він відчував неабияке сексуальне збудження. Уже давненько він цього не мав. Востаннє таке було ще, здається, напередодні смерті Баррі Фербразера. С'aма була тоді трохи напідпитку. Останнім часом вона не лягала з ним у ліжко без чарчини.
— Як там робота? — спитав він, бачачи
Саманта відповіла не зразу. Вона розтерла глибокі червоні смужки, залишені затісним бюстгалтером, і промовила, не дивлячись на Майлза:
— Я, власне, збиралася з тобою про це поговорити.
Насправді вона страшенно цього не хотіла. Вже кілька тижнів уникала цієї розмови.
— Рой вважає, що мені треба закрити крамницю. Справи йдуть не надто.
Якби Саманта розповіла Майлзові, наскільки кепські справи в крамниці, він був би шокований. Вона вже пережила цей шок, коли бухгалтерка відверто все їй описала. Саманта була до цього й готова, і не готова. Розумом розуміла, а серцем не приймала.
— Он як, — мовив Майлз. — Але ж інтернет-магазин ви залишите?
— Так, — відповіла вона, — інтернет залишимо.
— Ну, хоч це добре, — підбадьорив її Майлз. Він витримав хвилинну паузу з поваги до наглої смерті її крамнички, а тоді сказав: — Я сподіваюся, ти не читала сьогоднішній випуск газети?
Саманта потяглася за нічною сорочкою, що лежала на подушці, і він зміг насолодитися виглядом її грудей. Секс явно допоміг би йому розслабитись.
— Мені дуже прикро, С'aмо, — мовив він, залізаючи на її половину ліжка й вичікуючи, поки вона вбере нічну сорочку. — Я про крамничку. Чудова була місцинка. Ти ж довгенько її мала, скільки… років з десять?
— Чотирнадцять, — відповіла Саманта.
Вона чудово розуміла, чого він хоче. Збиралася було послати його кудись подалі й перейти в кімнату для гостей, але біда в тому, що все це скінчиться сваркою й напруженою атмосферою. А вона ж найбільше в світі хотіла через два дні поїхати разом із Ліббі до Лондона, де вони одягнуть однакові футболки, які вона заздалегідь купила, і цілий вечір проведуть поруч із Джейком та його бойз-бендом. Ця екскурсія була необхідна Саманті для відчуття особливого щастя. Крім того, секс міг би трохи пом’якшити наростаюче невдоволення Майлза з приводу її відсутності на ювілеї Говарда.
Отож вона дозволила йому себе обняти, а потім і поцілувати. Тоді заплющила очі, сіла на нього і уявила, що це Джейк і що вони на безлюдному пляжі з білесеньким піском. Їй дев’ятнадцять, а йому двадцять один. Вона кінчила, уявляючи, як, крутячи педалі катамарана, за ними здалека спостерігає в бінокль розлючений Майлз.
X
У день виборів, о дев’ятій ранку, Парміндер вийшла із Олд-Вікеридж і рушила Соборним провулком до будинку Волів. Постукавши в двері, вона трохи зачекала, поки, нарешті, вийшов Колін. Очі в нього були почервонілі, під вилицями з’явилися тіні. Здавалося, його шкіра потоншала, а одяг став завеликий. Він так і не виходив на роботу.
Новина про те, що Парміндер прилюдно розкрила конфіденційну медичну інформацію про Говарда, негативно вплинула на процес його одужання. Того рішучого Коліна, що кілька днів тому сидів на шкіряному пуфику і демонстрував свою впевненість у перемозі, неначе підмінили.
— Усе гаразд? — насторожено запитав він, зачиняючи за нею двері.
— Так, нормально, — відповіла вона. — Я просто подумала, може, ми підемо голосувати разом?
— Я… ні, — кволо пробурмотів Колін. — Вибач.
— Я знаю, як ти почуваєшся, Коліне, — співчутливо мовила Парміндер. — Але якщо ти не проголосуєш, це означає, що вони перемогли. А я не хочу цього допустити. Я піду туди й голосуватиму за тебе, і хочу, щоб ти пішов зі мною.
Парміндер фактично усунули від роботи. Моллісони поскаржилися на неї скрізь, куди тільки могли, і доктор Кроуфорд порадив Парміндер узяти на якийсь час відпустку. Хоч як дивно, але вона тепер почувалася значно вільнішою.
Але Колін похитав головою. Їй навіть здалося, що на очах у нього виступили сльози.
— Я не можу, Міндо.
— Можеш! — вигукнула вона. — Можеш, Коліне! Ти мусиш боротися! Подумай про Баррі!
— Я не можу… вибач… я…
Здушено схлипнувши, він заридав. Колін уже плакав колись у неї в кабінеті, захлинаючись від розпачу, не в силах витримувати той тягар страху, який він носив майже все своє життя.
— Годі вже. — Анітрохи не зніяковівши, вона взяла його за руку й повела на кухню, де подала йому рулон паперових рушничків і перечекала усі схлипування і чхання. — А де Тесса?
— На роботі, — зітхнув він, витираючи очі.
На кухонному столі лежало запрошення на святкування шістдесятип’ятиріччя Говарда Моллісона; хтось його акуратно розірвав навпіл.
— Я теж таке отримала, — сказала Парміндер. — Ще до того, як розкричалася на нього. Послухай, Коліне, проголосувати треба конче…
— Я не можу, — прошепотів Колін.
— …щоб показати, що вони нас не здолали.
— Але ж насправді здолали, — зітхнув Колін.
Парміндер зареготала. Колін витріщився на неї, роззявивши рота, а тоді теж почав сміятися: це було гучне й розкотисте гиготіння, подібне на гавкіт англійського дога.
— Ну, гаразд, вони залишили нас без роботи, — мовила Парміндер, — і ніхто з нас не хоче нікуди висувати носа. Але поза тим, мені здається, ми ще в чудовій формі.
Не перестаючи хихотіти, Колін зняв окуляри і витер зволожені очі.
— Давай, Коліне. Я хочу проголосувати за тебе. Це ще не кінець. Коли мені зірвало дах і на очах всієї ради й місцевої преси я заявила Говарду Моллісону, що він нічим не кращий за останнього наркомана…
Колін знову зайшовся реготом, і це її втішило. Вона не чула, щоб він так сміявся ще з Нового року, а тоді його розсмішив саме Баррі.
— … вони забули проголосувати за виселення наркоклініки. Тож, дуже прошу, бери свій плащ. Ми підемо туди разом.
Колін нарешті перестав чмихати й хихотіти. Він втупився у власні великі руки, потираючи їх так, наче відмивав від бруду.