Несподівана вакансія

Ролiнг Дж. К.

Малюк, не перестаючи пхинькати, потрусив пакетиком з-під вівсянки. Усередині там щось заторохтіло.

— Що там таке в тебе? — поцікавилася Кей.

Він не відповів, але ще завзятіше потрусив пакетиком. З нього вилетіла маленька пластмасова фігурка і впала кудись за картонні коробки. Роббі почав рюмсати. Кей зиркнула на Террі, яка безтямним поглядом дивилася на сина. Врешті вона пробурмотіла:

— Шо таке, Роббі?

— Ану, чи зможемо ми це дістати? — запитала Кей, зрадівши нагоді встати й обтрусити попіл зі свого стегна. — Давай-но подивимось.

Вона

підійшла до стіни й зазирнула у проміжок за коробками. Маленька фігурка зачепилася за одну з верхніх коробок. Кей запхала руку в проміжок. Коробки були важкі й не рухалися з місця. Кей зуміла нарешті схопити фігурку, що виявилася товстим яскраво-фіолетовим чоловічком, подібним на Будду.

— Ось, маєш, — сказала вона.

Роббі перестав рюмсати. Він схопив фігурку й поклав її назад у пакетик з-під вівсянки, а тоді знову почав ним трусити.

Кей роздивилася довкола. Під поламаними поличками лежали догори колесами дві маленькі іграшкові машинки.

— Ти любиш машини? — запитала Кей у Роббі, показуючи на них.

Він не глянув туди, але скоса зиркнув на неї, немовби щось вираховуючи. Тоді почалапав до машинок, узяв одну з них і показав їй.

— Біп, — сказав він. — Сина.

— Так-так, — відповіла Кей, — дуже добре. Машина. Бі-біп.

Вона знову сіла в крісло й видобула з сумки блокнот.

— Отже, Террі. Як ваші справи?

Після деякої паузи Террі відповіла:

— Нормально.

— Мушу пояснити: Метті захворіла, тому я її заміщаю. Маю уточнити деяку інформацію, залишену для мене, щоб перевірити, чи нічого не змінилося, відколи вона бачила вас минулого тижня, добре?

— Отже, Роббі тепер ходить у ясла, так? Чотири рази на тиждень зранку і двічі вдень?

Здавалося, що Террі чує голос Кей ніби здаля. Так, ніби вона сиділа на дні якогось колодязя.

— Ага, — нарешті відізвалася вона після паузи.

— І як там йому? Подобається?

Роббі запхав машинку в пакетик з-під вівсянки. Узяв один з недопалків, що впав зі штанів Террі, і також застромив його в пакетик разом з машинкою і фіолетовим Буддою.

— Ага, — напівсонно відповіла Террі.

Кей уважніше придивилася до нерозбірливих нотаток, залишених їй Метті перед звільненням з роботи.

— Террі, а хіба він нині не мав там бути? Сьогодні ж вівторок?

Террі, здається, докладала зусиль, щоб не заснути. Кілька разів її голова починала хилитися додолу. Урешті-решт вона пояснила:

— Його мала завести Кристал, але не завела.

— Кристал — це ваша дочка? Скільки їй років?

— Чотирнадцять, — заспано відповіла Террі, — з половиною.

Кей бачила з нотаток, що Кристал було шістнадцять років. Запала мовчанка.

Біля ніжок Терріного крісла стояли два щербаті кухлі. Брудна рідина в одному з них була подібна на кров. Террі сиділа, склавши руки на пласких грудях.

— Я його вдягла, — сказала Террі, ледве видобуваючи слова з глибини своєї свідомості.

— Вибачте, Террі, але я мушу запитати, — звернулася до неї Кей. — Ви щось приймали зранку?

Террі провела кістлявою рукою над губами.

— Нє-а.

— Хоцу каку, — повідомив Роббі й почалапав до дверей.

— Треба йому допомогти? — запитала Кей, коли Роббі зник з поля зору, й вони почули, що він дряпається сходами нагору.

— Нє, він може сам, — пробурмотіла Террі.

Вона підперла голову кулаком, впершись ліктем у бильце крісла. Роббі зарепетував нагорі.

— Две-лі! Две-лі!

Вони чули, як він загупав по дереву. Террі не поворухнулася.

— Допомогти йому? — запропонувала Кей.

— Ага, — погодилася Террі.

Кей піднялася сходами й відчинила двері в туалет. Там стояв несусвітній сморід. Ванна була сіра з рудезними смугами довкола, а в унітазі не спустили воду. Кей зробила це, а вже тоді дозволила Роббі вилізти на сидіння. Він скривився й почав щосили тужитися. Пролунав гучний плюскіт, і до й так уже важкого протухлого повітря додався новий сморід. Він підвівся й почав, не підтираючись, натягувати свій набряклий підгузник. Кей зупинила його і спробувала переконати підтертися, але він не розумів, що вона від нього хоче. Зрештою вона зробила це сама. Його задок був червоний, вкритий кіркою і подразнений. Підгузник страшенно смердів. Вона спробувала його зняти, але Роббі заскиглив, хотів її вдарити, а потім вирвався і з провислим підгузником подріботів сходами назад до вітальні. Кей хотіла помити руки, але там не було мила. Намагаючись не дихати, вона причинила за собою двері туалету.

Перш ніж іти вниз, вона зазирнула до спалень. Усі в цьому домі спали на матрацах. Скидалося на те, що Роббі ночував у тій самій кімнаті, що й мати. Серед розкиданого по підлозі брудного одягу валялися кілька дешевих пластмасових іграшок для немовлят. Кей була здивована, що пухова ковдра мала підковдру, а подушки — наволочки.

У вітальні знову скиглив Роббі, луплячи кулачком по стосу картонних коробок. Террі спостерігала за цим з напівзаплющеними очима. Кей витерла рукою сидіння крісла і аж тоді сіла.

— Террі, ви проходите курс лікування метадоном у наркоклініці «Белчепел», так?

— Угу, — сонно буркнула Террі.

— І як воно, Террі?

Кей зачекала з авторучкою в руці, вдаючи, ніби відповідь не напрошується сама собою.

— Ви й далі відвідуєте клініку, Террі?

— Була того тижня. У п’ятницю.

Роббі лупасив коробки кулачком.

— І скільки вам дають метадону?

— Сто п’ятдесят міліграмів, — відповіла Террі.

Кей зовсім не здивувало те, що Террі добре пам’ятала це, але забула вік своєї доньки.

— Метті тут пише, що ваша мама допомагала опікуватися Роббі та Кристал. Вона й досі допомагає?

Роббі з розгону гупнувся усім своїм тілом у стос коробок, від чого той захитався.

— Обережно, Роббі, — застерегла його Кей, а Террі прохрипіла: — Не рухай нічого. — І Кей чи не вперше відчула в її байдужому голосі тривожну інтонацію.

Роббі знову почав лупасити коробки кулачками, отримуючи, мабуть, задоволення від цього глухого барабанного бою.

— Террі, ваша мама й далі опікується Роббі?