Незвичайні пригоди Робінзона Кукурузо
Шрифт:
— Ось здорово!..
— Ось це так!
– І як я міг не впізнати тебе?
— А я?
— Хоч би слово сказав.
— А ти чого ж як води в рот набрав?
— З переляку.
— «З переляку»!
— А незнайомець, значить, і не вилазив з човна?
— Не вилазив.
— А куди ж він подівся потім?
— Зник кудись. Поїхав. Я на дерево з переляку махнув — всю ніч, як мавпа, на гілці просидів, до світанку. І очей не стулив. Тільки як розвиднілося, вниз спустився та подрімав небагато.
— А чого він приїжджав, як ти думаєш?
— А я знаю? Вже не в гості до мене, у всякому разі.
— А ти чув, як у воду
— Чув, звичайно. У мене в животі навіть тенькнуло.
— Може, це вбивця небудь жертву свою втопив. Або злодій скарб ховав… А?
— Хто його знає. Пішли глянемо, що там робиться.
— А ти хіба не дивився ще?
— Не встиг. Тільки зібрався — як ти приїхав. Та й з берега погано — там очерет густі дуже. На човні треба.
Ми сіли в човен і почали огинати острів, наближаючись до того місця, де вночі був незнайомець. І хоч був ранок і світило сонце, серця наші бились тривожно — ми не знали, що нас чекає там, за очеретами. А що, якщо справді щось жахливе… Я гріб, а Кукурузо сидів на носі, вдивляючись вперед. Човен повільно обгинала прибережні очерети. Мені через очеретів ще нічого не було видно, коли Кукурузо раптом вигукнув:
— О!.. Все ясно!
Я натиснув на весло і через секунду побачив сам: на темній воді гігантським пунктиром біліли поплавці великий рибальської мережі.
— Так ось воно що! Ось що шубовснули у воду! Ти прав, Кукурузо. Це був пірат. Справжнісінький пірат. Браконьєр.
О, ми знали, ми добре знали, що це таке — браконьєр! Браконьєр — це не мисливець, це не рибалка, це лиходій, вбивця. Я пам'ятаю, як одного разу взимку дід Варава привіз додому на санях смертельно пораненого лосеняти. Якийсь браконьєр підстрелив його, але зауважив мисливців і втік. Лосенок лежав нерухомо, і лише губи в нього тремтіли, ніби він хотів щось сказати, і очі дивилися зі смертельною тугою, здавалося, ось — ось заплачуть. Я і зараз бачу ці очі. Як не намагався дід Варава — врятувати лосеняти було вже неможливо…
Ми ненавиділи браконьєрів. Ловити рибу великою мережею було браконьєрством. Це не була спортивна ловля. Це було хижацьке, розбійницьке винищення риби. Ми добре знали це.
— Ну що? Що ти скажеш? — Запитав Кукурузо. — Хто це міг бути?
— Не знаю. Невже хтось з нашого села?
— В усякому разі, браконьєр. Це факт. Що ж будемо робити?
— Не знаю. Їхати в село повідомити? Не встигнемо. Він ось — ось приїде вибирати. Раз вночі ставив і на світанку ще не вибрав, значить, з хвилини на хвилину приїде. Це точно. Може, він уже пливе десь тут, за очеретами.
– І ми будемо стояти і дивитися?
— А що ж ти йому зробиш? Не дозволиш? Та він нас тут втопить, як кошенят. Ніхто й знати не буде. І не почує і не побачить…
— Заєць ти полохливий!
Ти дуже хоробрий! Всю ніч на гілці просидів, як курка на сідалі.
— Звичайно, якщо ти будеш тари — бари розводити, так він приїде, і ми нічого не встигнемо.
— А що ти хочеш встигнути?
— «Що, що»!.. Давай хоч рибу виберемо і випустимо, щоб йому не дісталася…
— А якщо він нагряне?
— Ну ти як Карафолька! «Якщо, якщо»! Якщо тільки мовою базікати, так, звичайно, нагряне і… А ну тебе! — Кукурузо перехилився через борт, схопив кінець мережі і потягнув в човен. І відразу забився, заблискав на сонці великий, круглий, як тарілка, карась. — Ну ж, допомагай!
Я кинувся допомагати… Зроду не бачив я стільки риби, і такої великої. Ми вибирали її і відкидали в воду подалі від човна, щоб вона знову не потрапила в мережі. Ми поспішали, весь час озиралися, боячись, що ось — ось з'явиться господар мереж. Ми до крові іскололі собі руки об гострі плавники йоржів, порізали пальці об зябра щук. Але ніколи було звертати на це увагу. А одна щука… Ох же щучіще! Ми ледве перетягнули її через борт. Ну як теля прямо! Більше метра завдовжки. Цілу хвилину ми не могли відірвати від неї захоплених очей. Все-таки ми були рибалки. Зроду нам не доводилося тримати в руках такої щуки. І, може, й не доведеться ніколи. Ми разом зітхнули і, крекчучи від натуги, шубовснув її в воду. На прощання вона так вдарила хвостом, що ледь не перекинувся човен.
Виплутуватися рибу з мереж ставало все важче — ми втомилися. А вибрали тільки половину.
— Знаєш що, — сказав я, рішуче шморгнувши носом, — ріж мережа ножем! Щоб вона пропала, ця браконьєрська мережа! Чого її жаліти?
— Правильно, — сказав Кукурузо, витяг з кишені мій колишній гострий, як бритва, ніж, і справа пішла веселіше…
Нарешті остання рибина була випущена на волю. Ми кинули мережі назад у воду, і Кукурузо сказав:
— Ну все, тепер гайда!..
Нам дуже пощастило, просто здорово. Тільки ми витягнули на берег човен, тільки замаскували її в кущах, як за очеретами, там де ми щойно були, пролунали голоси. Спершу ми не чули, про що говорять. Розрізняли тільки, що один голос чоловічий, інший жіночий. Потім ми обережно підібралися до самого очерету, навіть у воду залізли, — прислухалися.
— Що за чорт… немає нічого, — бубонів чоловічий голос.
— Тому що ти, напевно, ставив так! Тюхтій! — Роздратовано скрипів жіночий.
— Та так само, як завжди, ставив! І в тому ж місці. Завжди стільки риби було, а тут…
— О, дивись, і мережа порвана!
— Ох ти! У самому справі! І тут… і тут… Що ж це таке?
— А то таке, що ти порвав її, негідник! Скільки разів я тобі казала, щоб ти обережненько! Такі гроші віддали за цю мережу! А тепер! Плакали мої грошики. Ой, горе ж моє, горе з таким чоловіком! Ну дивися, ну дивися, що стало з мережею! О господи!
— Та не винуватий я, їй — богу, не винний. Не рвав я мережі. Цілісінький вчора були. Щоб я бога не бачив!
Ми принишкли, завмерли за очеретами.
— Книші! — Ледве чутно шепоче Кукурузо.
Я мовчки киваю головою. Я давно вже дізнався голосу, а це: «Щоб я бога не бачив!» — Розвіяло останні сумніви.
Глава XII
Несподівані гості. Ігор, Валька та інші
Я не знаю точно, що відчувають прикордонники, коли лежать в засідці і чують розмову шпигунів, але мені здається, що ми відчували щось дуже схоже. Ми забули про все на світі. Ми думали тільки, щоб не пропустити жодного слова і щоб не видати себе.
Шлеперка говорила роздратовано і сердито:
— Ну! Ну що я тепер людям скажу?! Завтра ж увечері приїдуть. Близький тобі світ — з Києва мотоцикл ганяти. Та й гроші пропадуть… Всю ніч сьогодні будеш сидіти, поки мережі не починаєш. Щоб завтра мені ввечері поставив! А я вже їх якось умовлю переночувати. Доведеться за півлітра збігати… Ох, горе моє! Ну, почекай! Я тобі цього пів — літри не прощу! Це сліз моїх півлітра! Дорого тобі обійдеться ця півлітра, нелюд!
Книш тільки зітхнув.