Оксамит нездавнених літ, Корсак Иван Феодосеевич (Korsak)

Оксамит нездавнених літ

на обложку

Корсак Иван Феодосеевич

Шрифт:

На жаль, такий бенкет із дня у день справляв не один гурт старого директорату, що вже не здатен був працювати інакше, аніж під соковитий світ адміністративного батога.

А колега мій по роботі вже об одинадцятій ранку почув із вікон одного керівника, в якого відбувалися такі збіговиська:

– Касів Ясь канюшину...
– зведений хор директорів затягував так потужно і розлого, що та білоруська співанка, видавалося, може докотитися до своєї Сябрівщини.

– Ой-ой-ой,хлопці!- схопився за голову господар кабінету.
– Співайте хоч польською,

тільки тихіше - у райадміністрації почують.

Знаю в Луцьку одну фірму, що в найтяжчі часи, коли по півроку люди не бачили зарплати, інженерно-технічний персонал та бухгалтерія співали щоденно: напівтвереза пісня зводилася на хиткі ноти вже об одинадцятій ранку, а потім весь день (звісно, до 17.00) вешталася і чалапала довгими, лункими і порожніми коридорами колись впливової організації; і як почало славне товариство співати перед Новим роком, то ледве після 8-го Березня втихомирилося. Може, і ще не охрипло б, тільки весь хор оптом, разом з будівлями і виробничими потужностями, купили “прокляті бізнесмени". Ансамбль пісні й пляшки тяжко, з важкопереборною нехіттю, але мусив раптово діставати з глибин генетичної пам’яті: на роботу ходять таки працювати.

Усе це стосується не тільки керівників старого кшталту чи підрозділів, у яких неробство та безініціативність ростуть, як печериці у вологу й теплу погоду. Дуже багато людей різного фаху не вміють інакше працювати, як через пень-колоду.

На нашій фірмі потрібно було відремонтувати двигун на вантажній машині. Взявся професійний моторист з великої автоколони, де майже рік зарплати в очі не бачили.

Ми наперед заплатили - моторист своє зробив.

Двигун після ремонту працював рівно 4 хвилини. Причина поважна: майстер якось забув поставити одного з поршнів.

“Хатній” приклад. Вирішив я замінити дзвінок у своїй квартирі. Прийшло за рекомендацією два електрики.

Насамперед вони спалили новий дзвінок. Тоді замкнули дроти під штукатуркою - і півстіни за годину лежало на підлозі, а в хаті - останній день Помпеї.

Врешті погоріли дроти від усього п’ятиповерхового будинку.

– Викличте аварійку, - порадили мої рекомендовані електрики, - а ми незабаром прийдемо.

Мої рекомендовані незабаром прийшли - після 11-ї вечора, п’яні в дошку. Тепер я щиро вірив, що вони таки здатні дати раду не тільки одному будинкові, а й цілій вулиці чи всьому місту.

... Роки незалежності густо пересипані виборами різних рівнів, і кожен кандидат мав щось сказати лоскітливо-приємне своєму виборцеві: ой, та ми такі ж хороші, такі роботящі, і чорноземи у нас найбільші в Європі... З одного боку, про це треба було говорити, аби змити хоч часточку кіптяви і бруду меншовартості, яким нас рясно виквацяли за трьохсотлітнє гноблення. З іншого боку, люд наш (крий Боже, розписуватися за весь, але, як не прикро, значна частина) зледащів, розпився, не набув високої професійної кваліфікації, зате високопрофесійно краде (згадаймо випадки на залізниці, АЕС і т.ін.), втратив дух підприємництва і доброго ризику.

Це той самий люд, напевне, складає

такі соковиті анекдоти про “нових українців” - дебілів з важкими собачими, зате золотими ланцюгами на шиї. І ті дурні нові українці мастять по вісімнадцять або й більше годин на добу свої голені чи які там ще голови, аби занехаяні й розграбовані нашими милими пересмішниками підприємства підняти з колін та заодно нагодувати діток авторів-пересмішників.

Нехай! Маємо усе пройти: зелену заздрість волохатої руки загребущого сусіда, власну лінь і неробство, хуторянську затурканість відрізаних від білого світу залізною завісою, незнання іноземних мов, окрім хіба “общепринятого” вузлуватого, наче бригадирський батіг, матюга.

Усе пройдемо, бо не хочемо більше залишатися диким полем Європи. Зате дуже хочемо, щоб наш чумацький скрипучий віз вийшов на європейські автобани, а ми вже не побоїмося мозолів, аби з того воза з роками став надійний, зручний та

дизайнерський бездоганно викінчений кабріолет. Бо дуже хочемо, щоб жоден лан не був яловим, а світився житом-пшеницею і всякою пашницею, заводи й фабрики пульсували точніше за швейцарські годинники, заможно, з пошануванням людської гідності жилося і синові, і матері, і всьому українському людові на українській землі.

Отож не будемо розмазувати дитячу рідину по обличчях, стогнати, квоктати, ойкати, нити і скиглити, дурні завидки на чужі статки виметемо геть із хати, а замість них поселимо добрий дух суперництва -“я можу ще краще!” І впряжемося у роботу, аж жили натягуватимуться до синяви, закипатимуть мозолі на шкарубких долонях, не гайнуватиме ані хвилечки розум, а душу безсилою буде вразити ліні іржа. І тоді, як на фотопапері, враз проявляться і постануть найпрекрасніший сад, посаджений власними руками, найзатишніший дім, будований власним потом - і немає на світі Канарів, гарніших за рідну землю.

ЗМІСТ

Бенкет на святі, на чужому святі

Сліпі поводирі сліпих

Наосліп бульдозером - проти природи

Дія на ділення

Свободу слова не дарують

Так із колін піднімався край

Закономірні парадокси: це було зовсім недавно

Ці люди не знали втоми

Світи ж нам, щедрий “Посвіте”!

“Ми з мешканців народом стаємо”

Університет. Біля витоків