Оксамит нездавнених літ

Корсак Иван Феодосеевич

– Тут ще потрібно розуміти специфіку Волині. Він лівою ногою стояв, спираючись, скажімо, на 2/3 депутатського корпусу, і лише на третину - правою.

– Класичні закони політики...

– Незважаючи на це, йому багато чого вдавалося в тій ситуації робити, бо для мене, наприклад, обрання В.Блаженчука було насамперед прецедентом - то важливо, що був прецедент, що вперше обиралася наша людина з Волині, а не привезена нам. І вперше якийсь там Рух, який вони вважали малосильним, перекреслює партитуру КПРС і робить не так, як вони планували, а по-іншому. Може, не по-своєму, але по-іншому. Ми створили прецедент, вже основи захиталися, вони розгубилися. І та розгубленість тривала до недавніх президентських виборів, а зараз вже ні.

– У мене є фото:

В’ячеслав Чорновіл, Ви, Атена Паиіко у Луцьку. Як лідерові демократичного блоку, Вам, очевидно, не раз доводилося зустрічатися з В’ячеславом Максимовичем. Що збереглося в пам’яті від цих зустрічей? Адже, без сумніву, потрібна була синхронізація дій Волині, Галичини при всій несхожості ситуації...

– Насамперед вражав швидкий розум В’ячеслава Чорновола, він схоплював ситуацію з двох слів, моментально. То було і при закритих зустрічах, і на відкритих з’їздах. Я захоплювався ним, як особистістю, особистістю такою, котра готова на жертви. Ви пам’ятаєте, у мене машина була обліплена передвиборними гаслами, і дипломат був обліплений, і я, де міг. агітував за Чорновола. І, вважаю, недаремно.

Пригадую III з'їзд Руху, коли обрали В’ячеслава Чорновола головою, і той путч інтелігенції, який відбувся там. Пам’ятаю психологічну температуру залу, а точніше - психологічну атмосферу залу - атмосфера була чорноволівська. Усі були за Чорновола, усі не могли простити керівництву Руху, що воно дозволило іншим членам цієї організації, зокрема Левку Лук’яненку, Ігорю Юхновському, йти в кандидати на президента. Водночас простежувалося угодництво Л.Кравчуку, дуже явно, того люди не могли пробачити. Будемо говорити відверто: київське керівництво Руху не могло допустити Чорновола до виграшу на президентських виборах. Я не думаю, що то тільки через особистість В.Чорновола, через таку його жорсткість, мовляв, то наш Гамсахурдія. Гітлер, Сталін - імена будь-які можна до нього причепити, але чи було то справедливо? Я думаю, йому не прощали його безкомпромісності, не могли, він на угодовство не йшов. І, власне, ота Чорноволова усмішка, і бистрий розум. Він умів до себе якось приваблювати - то мені запам’яталось. Безперечно, то є постать дійсно харизматична для України. І таким його треба зберегти, однозначно. Хоча, якщо говорити про останні президентські вибори, коли за подачею В.Чорновола кандидатом від Руху висунули В.Удовенка, то для людей більш-менш мислячих у політиці стало зрозуміло, що Чорновіл втомився бути Чорноволом і десь захотів просто спокійного життя. Так то, принаймні для мене, виглядало. Я розчарувався. Для мене то було велике розчарування… Якщо В. Чорновіл розумів, що він на президента не пройде, то кандидат В.Удовенко з його, так би мовити, “радикальними" демократичними поглядами у другому турі мав абсолютно нейтралізувати Рух і спрямувати його на підтримку єдиної особи. То було так білими нитками шито, що мене дуже розчарувало. У цій ситуації мені більше імпонувала, власне, позиція Ю.Костенка, котрий на президента не виглядає, та й довго йому ще до того президента йти, але він є молодий, чесний і до нього перейшла більшість тих людей, яких я поважав як керівників. Не просто безкомпромісних, - компроміс має бути, - але насамперед порядних.

– Узгоджуючи лінію поведінки, узгоджуючи напрямок діяльності Волині й Галичини, Ви шукали спільні підходи для обох обласних рад. Очевидно, не бувало, що ваші погляди одразу на сто відсотків збігалися, очевидно, були якісь дискусії з В.Чорноволом. Ось, наприклад, В.Чорновіл на початку був прихильником ідеї федералізації України, вважав прийнятним аналог статусу земель у Німеччині. Я пригадую інтерв’ю, яке колись проводив з тім, як губернатором Львівщини. Йому дуже імпонувало це питання.

– Бачите, по-перше, саме це у нас не було темою дискусій. По-друге, я розумію В.Чорновола як федераліста, візьмемо тільки в лапки “федераліста”. Він, будучи головою однієї з небагатьох демократичних рад і відстоюючи їхні інтереси, ті перші спроби реформ, які вони намагалися робити, міг тільки посилатися на ідею федералізму. Лише так можна було якимось чином виправдати реформи у світлі унітарної політики Української Радянської Соціалістичної Республіки, якою вона тоді була. Якщо ми схиляємося до федералізму, то намагаємося і пробуємо щось робити по-іншому, ніж, скажімо, у Сумській області.

Певною мірою ідея федералізму давала якийсь люфт для

маневру. Найчастіше темою наших розмов була співпраця Львова, Тернополя, Івано-Франківська. Розкладка там інша, приміром, у Львові сиділи три якихось генерали з Варшавського договору, які завше “воздерживались”, усі були одностайно “за”. У нас ситуація була зовсім іншою. Тож нашою метою, зараз про це можна говорити, було у будь-який спосіб сприяти економічному приєднанню Волині до Львівщини. Ми намагалися прив’язати наш виконком через голову Ради, прив’язати до Галицької асамблеї, образно кажучи, “прив’язати” В.Блаженчука до Галицької асамблеї. Володимир Іванович намагався з ними співпрацювати. Ідеї свободи і незалежності, якими завжди Галичина жила, у такий спосіб проникали й на нашу територію. Бо звідки вони могли проникнути? Адже не з Житомирщини, звичайно.

Ми зв’язувалися з В.Чорноволом і готували участь Волині в Галицькій асамблеї. Звісно, то є форум, то є офіціоз, то є явно, але є ще щось і за кулісами. А за кулісами - особисті стосунки В.Блаженчука й В.Чорновола. До речі, я знаю від Володимира Івановича, що в річницю смерті В.Чорновола він організував у Грузії, уже як радник посла, вечір пам’яті В.Чорновола. І оскільки В.Чорновіл добре знався із Гамсахурдією, а прийшли й гамсахурдісти, то були ще певні “розборки” “чого так?”. Але врешті-решт усе з'ясувалося: що Чорновіл є Чорновіл, а Гамсахурдія є Гамсахурдія. І ні для кого не секрет, і сам В.Блаженчук це підтверджує, що фактично на 90% позицію Грузії у світі забезпечує Е.Шеварнадзе, фактично все, що Грузія тримає у світовій політиці, - то є заслуги Е.Шеварнадзе. І Е.Шеварнадзе то знає, і В.Блаженчук то знає, але був такий епізод. Так що Чорновіл був лише персоною, але саме через нього з’явилися якісь економічні напрацювання, якісь спроби наблизитися. Тож політичні та економічні події на Волині йшли десь у фарватері Галичини, я би так сказав.

Ми тому процесу сприяли, і В.Блаженчук як голова обласної ради тому не противився. Мабуть, ми були як вивіски, як прапори того процесу, а за тим усім йшли інші люди, які тихо встановлювали економічні стосунки, які були нам потрібні.

– Чисто людське запитання: однозначна підтримка В’ячеслава Чорновола на виборах не зіпсувала Ваших стосунків з Левком Лук'яненком чи Ігорем Юхновським?

– Розмови ні з І.Юхновським, ні з Л.Лук'яненком на ту тему не було. Тобто після виборів для них то був ніби спомин про якусь гру, яка відбулася і після якої, як, припустімо, після шахів, важливі лише наступні результати... Починаються інші ігри, інша робота. Для В.Чорновола то було значимо весь час. Не раз він згадував, скільки все-таки за нього голосів віддала Волинь, мовляв, у Луцьку стільки-то за мене процентів, у Нововолинську за мене була більшість. Він це пам’ятав. Я не сумнівався, що В.Чорновіл програє, хоча він, у мене залишилося таке враження, вірив, що він може виграти. І десь, певно, тихий сентимент до того залишився в нього: до тих виборів, до тих результатів виборів. Я казав: “Віддаймо усе Чорноволу. Чим більше віддамо голосів Чорноволу, тим більше “зчорноволішає” Кравчук. І так воно було: 24% В.Чорновола підказали Л.Кравчуку, на скільки градусів він мусить повернутися у наш бік, бо то є факт, то не 1%, як у І.Юхновського чи Л.Лук’яненка.

– Мені важко сьогодні судити, наскільки велику роль, а вона, без сумніву, була, відіграв у тодішніх виборах президента адміністративний ресурс. Особливо на Центральній, Східній, Південній Україні. Не знаю Вашої думки, але думаю, що чверть населення України “пересунули” вправо Л. Кравчука, дуже чутливого до цього. Гадаю, що Л.Кравчуку залишили якісь зарубки в душі такі події, як, наприклад, зустріч у Берестечку, коли він прибув разом з Патріархом Мстиславом. Ніхто не знає, скільки було тоді людей, але, за різними даними ,з півмільйона таки приїхало.

– То фантастична подія. Я не хочу принизити десь пізнішого Л.Кравчука, але врешті-решт ми поступово стаємо іншими. Коли ти став сам собою, коли народився, коли пішов у школу, коли закінчив її, коли одружився, мав дітей чи онуків, чи на пенсії, чи вмираєш? Людина стає собою весь час, ціле життя. І я далекий від того, щоб дорікати, як часом наші то вміють робити, що ось вони стали тепер під наші прапори... То дуже добре, що нам вдалося це зробити, що вони стали. Тільки біда в іншому: окремі використовують наші прапори, щоб чистити власні чоботи...