Опівнічні стежки
Шрифт:
Дівчина підвелася на ліктях, потерлася щокою об його руку і тихо сказала:
– Не залишай мене, добре? Я буду любити тебе завжди-завжди…
* * *
Андрій відчинив хатні двері і одразу відчув запах смаженої картоплі. Потягнув носом повітря і застогнав:
– А пахне як!… Жінко, їсти хочу смертельно!
Флора вибігла з
– Все готово, любий, зараз подаю на. стіл.
Андрій пригорнув дружину до себе. Подивився в її бліде обличчя, на якому вже лежала печаль майбутнього материнства, і запитав:
– Як почуваєш себе, рідна?
– Нічого, все гаразд.
– А день сьогодні – мов на замовлення! Теплий, легкий, по-справжньому весняний…
Андрій поцілував дружину і заспішив митися. Він дуже хотів приховати від Флори свій розтривожений украй настрій.
А нервувати було від чого. По дорозі додому його, зупинив якийсь парубійко і гугняво протягнув:
– Е-е… начальнику, чи маю я честь говорити з Андрієм Чорнобаєм?
– Маєш, – відповів Андрій, зупиняючись.
– З вами хоче поговорити одна… поважна особа.
Андрій замислився на мить, чи варто йти, потім махнув рукою:
– Давай сюди свою «поважну особу».
Хлопець потягнув його за рукав пальта.
– Пройдіть, прошу ласкаво, сюди. – І пірнув у темне підворіття.
Після денного світла очі ще не встигли звикнути до темряви, як за спиною почувся знайомий голос:
– Андрій Чорнобай! Р-радий вас бачити у повному здоров'ї та у с-сімейному щасті.
Андрій круто обернувся і віч-на-віч стрівся поглядом з Круком.
– О, здається, ми з вами вже зустрічались! – У темряві блиснула металева фікса. – Впізнали?
– Авжеж, у мене непогана пам'ять.
– От і добре… Маю до вас невелику щиру розмову. Присядемо? – Він широко повів рукою в бік захаращеного підвіконня під забитим товстими дошками вікном.
Вони сіли і закурили, сигарети, які запропонував Крук.
– Ну так у чому ж справа? – порушив мовчання Андрій.
– Чи не могли б ви, щасливий чоловік і майбутній щасливий батько, сказати, як здоров'я вашої коханої дружини? – з якоюсь хижою посмішкою запитав Крук.
Чорнобай різко обернувся і уважно подивився на Крука. В цю мить він збагнув, що злочинець не забув богині Фроськи і ніколи не подарує йому її втрату.
– Ти, здається, погрожуєш мені?
– Ні в якому разі, начальнику! – зайорзав на підвіконні Крук. – Хто ж наважиться загрожувати такому валету! Тільки попереджаю…
– Про що? – не зрозумів Андрій.
– Про те, що твоя вельмишановна дружина і моя колишня богиня Фроська надто багато знає про мене і мої справи. Тому я й не хочу наражати її на небезпеку. Але якщо їй раптом захочеться
– Слухай, ти! – підступив до нього Андрій. Страшенно хотілося вдарити цього жевжика межи очі. Але Андрій втримався і тільки зціпив зуби.
Крук зрозумів його настрій, інстинктивно відсахнувся і, засунувши руку в кишеню, з острахом спостерігав за Андрієм.
– Ну, от і добре, шановний, так воно буде краще, – нарешті вичавив він і сплюнув.
Андрій знову глянув на нього.
– А ти, Крук, не думай, боронь боже, що налякав мене. Я вже ляканий. А якщо з моєю дружиною трапиться щось з твоєї вини, запам'ятай: я тебе не пожалію, – і вийшов з підворіття.
Андрій в деталях переказав Василенку свою розмову з Круком, і Олексій Петрович сказав:
– Я поцікавлюся цим бандитом у карному розшуку і попрошу, щоб вжили всіх заходів перестороги. Мало що може прийти йому в голову. А ти, друже, з свого боку того… побережи Флору.
– Ну, звичайно, – запевнив з готовністю Андрій. – Я буду весь час насторожі.
За кілька днів Василенко сказав Андрію:
– Хлопці з карного розшуку добре знають цього Крука. Відтоді, як вийшов з в'язниці, на його рахунку вже два серйозних пограбування і вбивство сторожа ювелірної крамнички, його розшукують. Зараз він живе на кількох квартирах і щоночі переходить з однієї на другу. Тому його треба ще вистежити…
– Я, здається, можу допомогти, – зрадів Андрій.
– Як? – зацікавився полковник.
– Флора багато розповідала про Крука. Щомісяця одинадцятого числа він справляв свій день народження. І завжди у ресторані «Столичний». За два дні буде одинадцяте квітня. Напевне, там і можна буде його взяти!
– Що ж, сьогодні розповім про це Смєхову, нехай розробляє деталі операції, – підсумував Василенко…
У банкетному залі ресторану метушилися офіціанти. Накривалося всього кілька столів – Крук запрошував на своє «свято» тільки найближчих друзів, до того ж боявся зайвої уваги. Гості почали збиратися десь біля восьмої вечора. Більшість з них уже встигла хильнути за здоров'я іменинника і непевно трималася на ногах.
Крук гуляв. Коньяк, шампанське, вино лилися рікою. На великих блюдах лежали курчата «табака», височіли ельбруси салатів, червоніли свіжі помідори, вилискувала чорна ікра. Нарешті гості напилися й наїлися. Почалися танці.
– Уважно, товариші, – попередив Смєхова і його людей переодягнений офіціантом співробітник карного розшуку. – Крук прямує у ваш бік.
Але їм довелося ще почекати, поки Крук обійшов своїх гостей. Нарешті його розхристана постать з'явилася у дверях чоловічого туалету. Угледівши чужих, Крук підсвідомо відступив назад. Але Смєхов встиг ухопити його за лацкан піджака і втягнув до туалету.