Опівнічні стежки
Шрифт:
– Чи не маєте наміру сьогодні, містере Богун, здійснити свою традиційну прогулянку на «ягуарі»? Сер Елвіс погано себе почуває, а я не хочу суботнього вечора залишатися на самоті…
«Починається!» – подумав Сергій і поспішив завірити місіс Ірен, що буде щасливим прислужитися їй.
– Поїдемо одразу чи ви спочатку хочете повечеряти? – запитав він.
– Їдьмо! – рішуче сказала Ірина і першою заспішила до виходу.
– Сьогодні чудовий вечір, чи не так, місіс? Світлий, зоряний… Перший такий за всю зиму. І поруч прекрасна дама, навіть важко повірити!
Сергій
Здавалося, ніщо, окрім навколишнього краєвиду, її не цікавить. Дорога збігла з невисокого пагорба і перерізала простору оболонь, порослу зрідка розлогими деревами.
– Яка красива місцевість… Подивіться, он там, ліворуч, така мальовнича група дерев.
– Я бачу. Зупинимось?
Ірина вийшла з машини, і Сергій пішов попереду, прокладаючи дорогу по мокрому ніздрюватому снігу. У голові несподівано промайнула думка: «А якщо задумає стріляти, що тоді?…» І нараз відчув на потилиці холодок металу.
– Стій! Руки вгору! – спокійно наказала Ірина.
«Ого, круто забирає!» – подумав Сергій і удавано здивованим тоном запитав:
– Що трапилося, місіс Ірен?
– Нічого особливого, шановний містере Богун. Зробіть п'ять кроків уперед і поверніться до мене!
Сергій слухняно виконав наказ.
– Даруйте, місіс, але на вашій совісті буде мій нежить.
– Нічого, я знайду, чим виправдатись, – запевнила його Ірина. – До того ж може статися так, що ви не встигнете захворіти.
– Не говоріть дурниць, шановна мадам, це треба буде якось пояснювати.
– Не хвилюйтесь, я поясню. Хто ви такий?
– Богун, невже ви забули?…
– А ще?
– Моє справжнє прізвище ви знаєте не гірше від мене.
– Це добре розроблена легенда, а я питаю ваше справжнє прізвище і пояснення деяких дій!
Богун усміхнувся й іронічно глянув на Ірину.
– Ну, добре, вибачте, я і справді забула, що вам не звикати до небезпеки… Поговоримо інакше…
Вона витягла з кишені папірець, що знайшла в книзі, й показала Богуну.
– Це вам знайоме?
Сергій вдоволено усміхнувся:
– Знайшли-таки… Честь вам і хвала, Ірино Олександрівно. А мені, здається, нежить забезпечено. «Стежками йдуть опівночі», – сказав він нарешті першу частину пароля.
Ірина ступила крок уперед і, ніби наштовхнувшись на невидиму перепону, прикрила очі руками.
– «А повертаються вдень, коли сяє сонце», – глухо вимовила вона другу частину пароля, випустила з рук пістолет і пішла назустріч Богунові.
Останнє
Містер Уїлкінз розтягнув губи у звичній доброзичливій посмішці і сказав:
– Міністр уже чекає на вас…
Від того, що особистий секретар міністра не додав обов'язкового «сер», Рочестеру стало не по собі.
Сер Елвіс розумів, що останнім часом він скочується у безодню, і зупинити цей процес було вже не в його силах. Школа явно не виправдовувала сподівань керівників розвідки.
Рочестер був готовий до того, що розмова з міністром ні до чого хорошого не приведе, і пішов до дверей кабінету, як на дибу.
– Прошу, – запросив міністр, сухо привітавшись. Сер Елвіс з почуттям власної гідності виставив уперед довге підборіддя і сів, не торкаючись спинки стільця.
– Я викликав вас, полковнику, щоб обговорити з вами плани подальшої роботи, – зловороже глянув міністр. – За час вашого керівництва школою зроблено чимало хороших справ. Ми високо цінуємо ваші заслуги перед батьківщиною. Але, зрозумійте, ніщо не може виправдати становища, що склалося у школі зараз…
Сер Елвіс сидів непорушно, ніби все почуте його не стосувалося.
«Старий півень!» – роздратовано подумав міністр, але, вчасно згадавши, що і йому вже за п'ятдесят, поблажливо продовжив:
– Ми востаннє надаємо вам можливість реабілітувати себе. У противному разі… самі розумієте, – відставка!
По обличчю Рочестера пройшла тінь. Міністр замовк, сподіваючись почути відповідь полковника. Але той мовчав.
– Провали ваших агентів стали таким же звичним явищем, як туман у нашій столиці, – саркастично посміхнувся міністр своєму каламбуру. – На Україні нам потрібний хороший, старого гарту агент, а не такі необстріляні юнаки, яких ви випускаєте із своєї школи. Кого б ви могли запропонувати?
Сер Елвіс ворухнувся і байдуже знизав плечима. – У мене такого немає…
– Є! – заперечив міністр. – Ваша референтка…
– Вибачаюсь, але в школі багато справ… – В очах Рочестера міністр помітив непідробний жах.
– Хіба вам замало одного Террі? У мене склалося враження, що майор – енергійна і ділова людина.
– Він тільки добрий виконавець, без жодного натяку на фантазію і натхнення, – гаряче заперечив сер Елвіс.
– Гадаю, що обов'язки фантазера ви візьмете на себе!
У величезному кабінеті запанувала тиша. Рочестер тоскно втупився у підлогу. В уяві постав образ Ірен – енергійної, з тверезим розумом і міцною рукою. Він пожував губами і зробив останню спробу зберегти її біля себе:
– У мене зараз закінчує курс навчання провідник Богун з України – досвідчена, вдумлива людина. У разі потреби курс можна і припинити…
– Богун піде туди по своєму каналу, – перебив його міністр. – Хіба ви не розумієте, що йому доведеться витрачати безліч зусиль і енергії тільки на те, щоб зберегти своє життя нелегала. А далі? його інформація буде найнікчемніша, до того ж надходитиме до нас через другі руки – мюнхенський провід. Ми хочемо мати там людину, безмежно віддану нашій справі, зрештою потрібна ревізія. Не подобається мені мишача метушня цього зверхника. – Міністр скривився, мов від зубного болю. – Витрачаємо безліч грошей, а віддача – мізер…