Опівнічні стежки

Канюка Михайло

Згодом Хознер заспокоївся. Не його, скромного військового кравця, то справа! У ці важкі часи треба вміти мовчати. Вже кілька днів там, на сході, війська фюрера переможно топчуть землю Росії. А він, Вернер Хознер, удень і вночі гарячково шиє різні російські мундири… Він озирнувся навкруги, наче цього душного липневого вечора вперше побачив своє робоче місце. Вже смеркало, і звідкись долинав бадьорий марш.

Він увімкнув світло. У невисокому, але просторому приміщенні військової кравецької майстерні засяяли лампи-тарілки, що

на довгих шнурах звисали над порожніми столиками. В темних кутках ховалися манекени з новенькими випрасуваними мундирами вермахту, невидними стали недошиті мундири на сірих стінах. Лише новенька форма радянського міліціонера вирізнялася своїм кольором. На комірі – по два трикутнички на блакитних петлицях, а портупея недбало кинута через плече.

… Пауль повернувся перед великим дзеркалом, дужче затяг пояса на животі, розправив плечі.

– Чим не Іван Іванович? – спитав жартома, зиркнувши на Вернера. Старий, прислухаючись до маршу за вікном, похитав головою.

Марш загримів дужче. Пауль не втримався, трохи відхилив масивну штору, визирнув. Попід вікнами, карбуючи крок, проходив стрій німецьких солдатів. Вони у повній викладці, в касках, з автоматами на грудях. Пауль дивився на них, проводжаючи поглядом сірі ряди. Підморгнув кравцеві:

– На Східний… Уявляєш, якби я зараз… перед ними. – Він зареготав, показуючи на свою форму.

Кравець мляво посміхнувся.

Пауль раптом виструнчився. У дзеркалі побачив, як розчинилися двері й увійшли троє – штурмбанфюрер Санднер, високий, огрядний, з маленькими очима, та рухливий, світлоокий гауптштурмфюрер Ролінг. Вони в мундирах з орденами. А за ними – чоловік у цивільному. Це майор Міллер, який щойно приїхав з Києва. М'яким рухом він пригладив ріденьке волосся, гостро поглянув навколо. Помітивши міліцейську форму на манекені, попрямував туди.

Тихо рипнули двері – це вийшов старий кравець. А Міллер, не дивлячись на Пауля, помацав міліцейський мундир, підкладку, ткнув пальцем у нагрудну кишеню. Санднер і Ролінг з цікавістю спостерігали. Міллер ворухнув губами, але промовчав, і тоді штурмбанфюрер. спитав:

– Щось не так, колего?

Міллер, потерши за звичкою підборіддя, хитнув головою:

– Свисток не забудьте…

Підійшов до Пауля.

– Прізвище, частина?

– Лейтенант Іванченко, командир роти двісті шістнадцятого полку, – швидко доповів Пауль і озирнувся, бо не знав, як звертатися до Міллера.

Той підказав:

– Товаришу майоре…

– Товаришу майоре… – повернувся услід за ним.

Міллер поморщився.

. – Тримайтеся вільніше, ви – фронтовий командир…

Тоді торкнувся пальцем комірця гімнастерки, з-під якого виглядала біла смужечка.

– З батисту?

– Так точно, товаришу майор. Згідно з табелем випускника російського військового училища…

Міллер іронічно всміхнувся.

– Так було до війни, місяць тому… Запасні онучі є?

Пауль здивовано розкрив очі:

– Є…

– Нові?

– Так

точно!

– Відріжте смужечку і зробіть комірця. Так усі молоді лейтенанти в Червоній Армії роблять…

Санднер і Ролінг переглянулися. Санднер похитав головою:

– В жодному підручнику не вичитаєш… Що то значить – у самому пеклі побувати!

Міллер не відповів, тільки глянув на Санднера. Знову звернувся до Пауля:

– У Києві бували?

– Ні.

– Як пройти з вулиці Леніна на вулицю Свердлова? Найкоротшим шляхом, звісно…

– Через прохідний двір проти вулиці Чудновського.

– Куди вийдете?

– До кінотеатру.

– А ще куди можна?

– Ліворуч і вгору – на вулицю Короленка, до Золотих воріт.

Міллер повернувся до Санднера.

– У мене все.

Санднер не приховував свого задоволення.

– Дякую, колего… Як бачите, ми не марнуємо часу. – І повернувся до Пауля, говорячи вже німецькою мовою: – Вилітаєте сьогодні вночі. Як настрій?

– Готовий виконувати завдання, гер штурмбанфюрер!

– Зустрінемось у Києві, – каже Санднер. – Думаю, що місто не сьогодні-завтра впаде… Ваша думка, колего? – звернувся до Міллера.

Той знизав плечима:

– Цього ні в якому підручнику не вичитаєш…

Санднер, оцінюючи жарт, ввічливо посміхнувся. Знову повернувся до Пауля:

– Головне – шукайте майбутнє підпілля!

– Зрозумів, гер штурмбанфюрер!

– Завтра вранці зв'яжетесь у Києві з Бруно, він чекає…

– Постараюся, гер штурмбанфюрер!

Втрутився Ролінг:

– Здається, легше знайти більшовицьке підпілля, ніж Бруно. Він за два тижні змінив чотири квартири, шеф…

Санднер люто зиркнув на Міллера. Гестапівцеві не сподобалася ця розмова, і він твердо наказав Паулеві:

– Завтрашню передачу з Києва підпишете разом з Бруно.

– Слухаю, гер штурмбанфюрер.

– Сліди треба шукати зараз, потім буде пізно. – Санднер знову повернувся до Міллера: – У вас немає запитань, майоре?

Міллер похитав головою. Тоді Санднер кивнув Паулеві. «Лейтенант», чітко віддавши честь, вийшов. Троє мовчали, аж поки Санднер не запитав:

– Яке ваше враження, майоре?

Міллер відповів стримано:

– Загалом – непогане…

І тоді Ролінг у тон своєму шефові пояснив:

– У Києві Пауль спостерігатиме за оточенням вашої школи, гер майор. Крім того, забезпечуватиме ваш зв'язок з нами. Це один з кращих наших агентів.

Міллер кивнув у відповідь – і незрозуміло: чи згоден він і дякує, чи заперечує… Санднер теж мовчки дивився на нього, роздумуючи: «Що він за один, цей майор? Генерал сьогодні вранці відзивався про нього дуже тепло. Чийсь родич, мабуть… А може, й справді цінний працівник? Стільки років пробути у Росії, виконувати завдання німецької розвідки в Києві – не дурничка…» Санднер ввічливо вклонився Міллерові, віддав честь: