Операція «Кришталеве дзеркало»
Шрифт:
Альберт уклонився і вийшов із трапезної. До останньої хвилини, до того, як за ним зачинилася залізна хвіртка, він тішив себе надією, що зустріне Апастазію.
Вночі на шосе він зупинив вантажну машину. Шофер підвіз його до міста.
— Я така рада, що ви вже повернулися! — вигукнула Рачинська.
Радість її була, здається, щирою. Вона відступила на крок, ніби намагаючись упевнитися, що він справді живий і здоровий. Потім, допомагаючи Альбертові скинути плаща, притислася до нього. Він відчув запах
Господиня показала йому на двері в кухню.
— Ви, певно, зголодніли? Мене сьогодні провідали знайомі, кілька чоловік. Бридж, трохи музики, трохи вина… Повечеряйте, а потім я відрекомендую вас гостям. О, серед них є дуже гарненька панночка.
Альберт поїв у кухні, потім піднявся в свою кімнату, надів чорний костюм, чисту сорочку. Поблажливо похитав головою, завваживши, що тоненька ниточка, якою він перев'язав чемодан, була перервана.
У вітальні грав патефон. Одна пара танцювала, за журнальним столиком під торшером троє чоловіків і жінка грали в бридж. Землемір і вродлива чорнява дама у вечірньому туалеті сиділи за столом і їли тістечка. Господиня і дівчина в зеленій сукні з великим вирізом умостилися в кріслах. Біля дівчини, на бильці крісла, прилаштувався лисий черевань. Крісло було високе, черевань — низенький. Його коротенькі ніжки смішно чеберяли в повітрі, мовби весь час шукали, на що опертися.
«Дочка вчителя Рамуза», — упізнав Альберт дівчину в зеленій сукні.
Він мовчки подав дівчині руку. Побачивши в її очах збентеження, навіть страх, відчув неабияке задоволення. Гравці в бридж неуважно вітали його. Лише землемір зустрів Альберта весело, як давнього знайомого. Наповнив для нього чарку, долив свою і чорнявої дами. Мабуть, він уже добряче випив. Говорив майже без упину і змусив Альберта випити три чарки вина підряд. Альберт насолоджувався думкою, що ось досить було маленького фокуса, і з холодної кляшторної келії, з краю мовчання й тужливого співу він зненацька перенісся в цю кімнату з вином і збудливою музикою, до веселої компанії.
Плечі жінки, що сиділа поруч із землеміром, були красиві. Красиве було й її обличчя — прямий ніс, повні губи і довге чорне волосся, що спадало на оголену спину. Залицяння землеміра вона сприймала як щось належне. І тільки коли він уже занадто нахабно притиснувся до неї, вона не витримала:
— Та хай вам грець! Ви що, збожеволіли?
Землемір заходився просити вибачення, цілувати кожен палець її рук. При цьому він скоса поглядав на лисого череваня.
— Благаю вас, не скаржтеся чоловікові. Він накаже мене арештувати. Ви така нещасна жінка, — промовив він, цілуючи її зап'ястя.
— Нещасна? Про що це ви? — Жінка сахнулася від нього, вирвала руки.
— Ваша врода потребує постійного захоплення, поклоніння. А поклонників у вас немає. Я знаю — всі бояться вашого чоловіка.
— А він боїться мене, — поплескала вона землеміра по щоці.
— Не може бути…
— Ні? Ви мене не знаєте. Якщо будете розумненьким, я вам дещо покажу.
— Що?
Не соромлячись присутності мовчазного Альберта, жінка високо підсмикнула поділ сукні. Альберт зустрів її погляд і зрозумів, що вона п'яна. Жінка цмокнула землеміра у вухо.
— Доведеться покарати його за це вчителеве дівчисько. Я вийду звідси, нібито на кухню, а ви прийдете за мною. Тільки не відразу, не відразу… Мені треба подумати… — Вона грайливо погрозила землемірові пальцем.
Альберт підійшов до Рачинської і запросив її до танцю. Вона танцювала легко, хоч і неуважно. Альберт притиснув її трохи міцніше. Здавалось, вона не помітила цього.
— Хто це? — спитав Альберт.
— Хто? — прокинулася вона від задуми.
— Отой лисий черевань, що сидить на бильці крісла.
— Заступник начальника повітового управління держбезпеки. Мій давній знайомий, Крихняк. Я запросила його для цієї дівчини.
— Невже? — з сумнівом у голосі мовив Альберт. Рачинська зітхнула.
—Її наречений був ад’ютантом Рокити чи щось подібне. Хтось сказав їй, що він арештований і сидить у варшавській в'язниці. От я і звела їх із Крихняком. Дівчина гарненька…
Крихняк нахилився і губами торкнувся волосся дівчини. Альберт запитав, ледве стримуючи злість:
— А якщо її наречений загинув?
— Ви гадаєте, що…
— Не знаю. Я просто так сказав…
Крихняк ніжно цілував волосся вчителевої дочки. Його велика лиса голова рожево поблискувала. Дівчина сиділа нерухомо, як паралізована. Зникла Крихнякова дружина, землемір оглядався на всі боки, виходячи з вітальні.
Патефон змовк. Альберт відвів господиню до крісла. Дівчина зашарілася і випручалася з обіймів череваня.
— Хто знає, голубко, можливо, він уже на волі…— таємниче усміхався до неї Крихняк.
— Не вірю, — пробурмотіла вона. — З ваших рук ніхто не виходить живий.
Крихняк поплескав себе по товстих стегнах.
— Ви нас переоцінюєте. Бували і втечі.
Вона знизала плечима. Рачинська принесла на підносі чотири наповнені чарки.
— Вип'ємо за звільнення Куртмана, — сказала вона, цокаючись із Крихняком.
— Куртмана? — повторив Альберт, ніби роздумуючи вголос. — Тиждень тому юнак на прізвище Куртман був убитий біля хати лісничого Граби. Я дізнався про це зовсім випадково. У Варшаві до мене зайшов один знайомий, що живе якраз неподалік від лісничого. Куртман якийсь ваш родич?
— Наречений, — понуро відповіла господиня. — Це був наречений панни Рамуз.
Дівчина дивилася на Альберта сухими очима. Черевань зсунувся з крісла. Зупинившись перед Альбертом, міцно взяв його за ґудзик піджака.
— Ви маєте цікавих знайомих, друже…
Він хотів ще щось додати, але цієї миті на нього насипалася Рачинська:
— Адже дім лісника Граби у вашому районі! Як же можна казати дівчині, що Куртман сидить у в'язниці, коли його вбили в лісі?!
Крихняк, нарешті, відпустив Альбертів ґудзик. Засунув товсті руки в кишені штанів. Він був розлючений.