Останнi орли

Старицький Михайло Петрович

— От до чого дожили ми на нашiй землi, — з глибоким хвилюванням промовив Залiзняк, простягаючи руки до палаючої церкви. — Свої убогi святинi ми змушенi палити власними руками, щоб вони не дiсталися на глум ляхам! О, нехай же вони горять, нехай горить уся Україна вiд краю до краю з Запорожжям, з козаками, з старцями й нерозумними дiтьми! Нехай згорить уся, нехай розвiється попелом, щоб її й iменi не лишилося на свiтi.

IX

У той час Умань була центром величезних володiнь київського воєводи Сiлезiя Потоцького; ключ цих володiнь захоплював пiвденно-захiдну частину Київської губернiї i майже всю Подiльську. Умань була тодi невеликим мiстечком, резиденцiєю комiсара-губернатора, але являла собою, як на тодiшнi засоби оборони, добре укрiплений пункт,

що служив оплотом для всiєї навколишньої шляхти, i вона поспiшала будувати собi в Уманi будинки й переїжджала туди з своїх маєткiв, пiд захист мiцних стiн, башт i губернаторських корогов.

Умань сидiла мiцним гнiздом на невеликому узвишшi, що лежало серед безмежної рiвнини. Захiдний бiк цього узвишшя обривався стрiмкими скелями, а схiдний спускався м'якими схилами до болотистого ставу, що огинав узвишшя з пiвдня. Той став прилягав до Грекового лiсу й вiдокремлював його вiд мiста. Серед лiсу з-пiд камiння й скель пробивалися джерела прозорої, холодної води й наповнювали грайливими струмками водоймище ставу. Цi джерела давали воду й мiстечку, яке не мало на огородженому частоколом теренi анi цистерн, анi колодязiв.

Фортеця була обкопана широким i глибоким ровом, а насип увiнчувався високим подвiйним частоколом. Той частокiл складався з окутих залiзом загострених дубових колод i оперiзував мiсто неправильним видовженим овалом, що розтягся по самiй вершинi узвишшя. З боку степу в цьому частоколi збудованi були двi укрiпленi рогатками брами, з мiцними, кованими залiзом ворiтьми i з зубчастими вгорi бiйницями, звiдки дивилися в поле гармати. За першою брамою одразу починався невеликий майдан; в кутку його ховалася за великим будинком ратушi, за крамницями й магазинами для iноземних купцiв зубожiла, похила православна церква, а в центрi майдану гордовито й бундючно височiв кафедральний собор, що прилягав до щойно побудованого колегiуму, вiдданого пiд опiку базилiанських ченцiв. Просто напроти брами, в протилежному од церкви кутку, була єврейська школа. Вiд цього майдану змiїлися тiснi й кривi вулицi до самої фортецi, переплiталися й сходилися знову коло другого ще меншого майдану, де стояв костьол. Помiж цими двома майданами, на самiй вершинi узвишшя, грiзно височiв губернаторський замок, огороджений також подвiйним частоколом з чотирма нарiжними баштами; вони були одноповерховi, але своїми зубчастими вiнцями здiймалися над шпилями костьолiв i дивились далеко в степ. Губернаторський замок, з високою гонтовою покрiвлею, являв собою одноповерхову довгу будiвлю iз загнутими у виглядi лiтери "Г" кiнцями, його оточували праворуч i лiворуч флiгелi й прибудови, серед яких вирiзнялася похмурим виглядом i гратчастими вiкнами кордегардiя. Невеликий дворик був вимощений плитами вапняку. За губернаторським палацом тягся у видолинок густий, добре виплеканий сад з невеликою штучною сажавкою на днi балки; та сажавка живилася дощовою й привозною водою iз ставу, вiддаленого од мiста на двi версти. Саме мiсто, що складалося переважно з єврейського населення, не мало садкiв i красувалося тiльки гостроверхими черепичними й гонтовими покрiвлями; але передмiстя його, Туркiв, що тулилося коло пiднiжжя гори, поблизу ставу, за частоколом, тонуло в зеленi садкiв, що позливалися в мальовничi заростi. Цього лiтнього дня в губернаторському замку була особлива метушня: з-пiд усiх навiсiв, стаєнь, повiток та iнших господарчих будiвель виглядали кузови й дишла колимаг, каруц i бричок, якi, певно, не вмiстились у повiтках. Iз стаєнь чути було голосне iржання. Коло довгих ясел i возiв, нарихтованих сiном i вiвсом, стояли рядами на прив'язi чудовi конi.

Гуртки стайничих i челядi, мабуть, приїжджої, лiниво грiлися на сонцi, перекидаючись грубими жартами, теревенячи, проте iнколи в їхнiй розмовi можна було вловити натяк на те, що пани їхнi чимось стривоженi й що в замку щось має вiдбутися.

Шум, гамiр, iржання коней, гавкання собак, добiрна лайка i брязкiт ножiв, що долiтав з пекарнi, здавалося, висiли в повiтрi.

У просторому залi губернаторського палацу, прикрашеному гербами й портретами графiв Потоцьких, було людно й гамiрливе. Серед молодого лицарства, яке виблискувало пишнотою вбрання й зброї, були й почеснi вельможi: губернатор лисянський Кшемуський, коронний обозний Иосиф Стемпковський, начальник барських конфедератiв полковник Пулавський i настоятель

базилiанського монастиря плебан Баєвський. Сам господар, Младанович, сидiв на графському крiслi, що стояло на невеликому пiдвищеннi, пiд балдахiном, на взiрець трону.

Хоч обличчя гостей пiсля доброго снiданку й випитого вина сяяли веселощами, а очi блискали одвагою, хоч у легкiй розмовi, пересипанiй жартами й смiхом, звучало безтурботне молодецтво, проте одразу було видно, що шляхта зiбралася не заради бенкету, а в серйознiй справi. Це зiбрання нагадувало сеймик, який з'їхався у зв'язку з наближенням грiзних подiй.

— Я одержав, ясновельможне й пишне лицарство, — звернувся до зiбрання лисянський губернатор Кшемуський, — од свого патрона й мецената, князя Яблонов-ського, повiдомлення, що посол московський поставив нашому крулевi вимогу, щоб права схизматiв були прирiвнянi до прав католикiв i мало не до прав нашого славного, першого в усьому свiтi шляхетства.

Почувши останнi слова, гостi, представники старшого поколiння, гордовито стрiпнули чупринами й розправили пишнi вуса, що спускалися аж на груди, а молодь, узявшись пiд боки, почала пiдкручувати вгору свої вусики.

— I кажуть, — провадив далi, пiдкреслюючи слова, Кшемуський, — що король уже пiдписав декрет, продиктований московським послом.

— Побий мене перун, а бiльше терпiти такого запроданця, як наш круль Понятовський, не можна, — спалахнув полковник Пулавський. — Не питаючи згоди сейму, видає королiвськi декрети, якi забороняють насильства над схизматами й дозволяють їм одбирати назад усi церкви й церковне майно та ще й вiдновлювати свою iєрархiю за допомогою переяславського єпископа Гервасiя.

— О sancta mater! — обурився плебан Баєвський. — Невже ж горда Рiч Посполита пiдкориться цьому обурливому декрету? Невже ж благородне лицарство зрадить заповiти вiтчизни? Адже мiсiя Польщi — схилити весь свiт пiд стопу найсвятiшого папи… i раптом наша славна Рiч, внаслiдок зради, змушена буде вiдхилитися вiд призначеного їй шляху?

— Нiколи! Довiку! Смерть зрадникам! Загибель схизматам! — закричала, брязкаючи зброєю, молодь.

— Авжеж, цього безумства допустити не можна, — рiзким, сухим голосом заговорив пан Стемпковський, — це, не кажучи вже про релiгiйнi мiркування, додало б зухвальства хлопам, i вони чинили б iще бiльший опiр нашiй волi. А хлоп мусить бути нiмим рабом, пiд'яремним бидлом, тому що бог створив його для чорної роботи й для послуг шляхтi i нiчого не дав йому з нами рiвного, крiм душi.

— Як бога кохам, — мовив на це Младанович. — Ясновельможний пан обозний сказав велику iстину: тiльки тодi ми, шляхетне лицарство, будемо спокiйнi й край процвiтатиме, коли всi хлопи забудуть свою схизму i за допомогою католицького духiвництва визнають над собою нашу владу, коли вони з молоком матерi всмоктуватимуть вiрнiсть i покору нам.

— А цi декрети збунтують непокiрних хлопiв, — обiзвався хорунжий неми-рiвського графа, молодий i ставний Кребс. — Я був нещодавно на Смiлянщинi, то там уже почалися заворушення серед бидла.

— У мене на Уманщинi тихо… В мене не писне й миша! — хвальковито мовив Младанович.

— А в нас, на Подiллi, — докинув полковник Пулавський, — з'явилися були банди розбiйникiв-гайдамакiв, але ми спiльними силами стерли їх з лиця землi, знищили. Мало хто врятувався втечею!

— Смерть схизматам! Загибель москалям! — задерикувато крикнуло кiлька молодих голосiв.

— О, ця єресь! — вигукнув у фанатичному озлобленнi молодий ксьондз, недавно висвячений на плебана, i схопився руками за голову. — Мало того, що вона вперта у своїй темнотi, вона спокушає ще й прийнятих у лоно католицької церкви дiтей: тi, хто народився й вирiс у римсько-католицькому обрядi, зраджують його й переходять знову в схизму!

— А головне, — додав Младанович, — ця пся крев дає якесь право сусiднiй Росiї заступатися за одновiрцiв. Sapristi. Тисяча дяблiв! Од цих втручань тхне погрозою!

— Отож-то, — вигукнув Пулавський, — його мосць висловив саму суть… У залi почулося глухе ремство й брязкiт палашiв та щабель об пiхви.

— Вiдтодi, — провадив далi полковник, — як зрадник Богдан, за допомогою клятих хлопiв i розбiйничого гнiзда запорожцiв, одiрвав од нас половину України й прилучив її до Москви, вiдтодi ця держава стала швидко зростати в своїй силi й тепер розрослась у величезне царство, стала iмперiєю й загрожує поглинути нас…