Останнi орли
Шрифт:
Нарештi, з призначенням Мельхiседека правителем українських церков, на Українi, пiсля тривалого безправ'я й безладдя, з'являється перша офiцiйно визнана влада, заводиться конче потрiбний церковно-адмiнiстративний лад i вiдновлюється перерваний насильствами ворогiв зв'язок її з Переяславським єпископством. Число тих, що прилучалися до Переяславської єпархiї, почало поступово зростати, утруднену висвяту на сан священика полегшили молдаванськi владики, рукополо-ження яких стверджував Гервасiй; багато силомiць навернених в унiати почали знову переходити в православ'я. Мельхiседек скрiзь поспiшав на допомогу, пiдтримував дух православ'я, реставрував церкви, добивався прав на спорудження нових. Незважаючи на розумну тактику й обережнiсть, вiн все-таки викликав пiдозру у ворогiв i зустрiв з їхнього боку люту вiдсiч. Спершу, в 1765 роцi, надiйшла вiд унiатського митрополита Володкевича скарга на Мельхiседека єпископовi Гервасiю,
З сердечною радiстю вiтала паства Мотронинського монастиря свого владику. Старший iєромонах, намiсник отець Єлпiдифор, зустрiв архiпастиря з хрестом коло дверей храму, а ченцi шпалерами стали од самої дзвiницi. Отець Мельхiседек вiтався по-братерському з усiма i, ввiйшовши в олтар, упав на колiна перед престолом i вознiс теплу молитву до господа сил, щоб послав вiн ласку свою пригнобленому народу i заспокоєння облитiй кров'ю землi. Усi присутнi в церквi, i ченцi, i прочани, упали ниць.
Пiсля короткого молебня отець Мельхiседек оголосив усiм у трапезнiй радiснi вiстi, передавши з благоговiнням ласкавi слова царицi, якi заронили свiтло i надiю в занiмiлi вiд розпачу серця. Вiн розповiв, що, крiм подарованого йому набедреника й патерицi, iмператриця пожертвувала од щедрот своїх п'ятнадцять тисяч карбованцiв на пiдтримання старих i спорудження нових православних храмiв, а Мотронинському монастирю пожертвувала ще багату ризницю. Коли до трапезної внесли й розклали на лавах царськi дари, то пишнота й багатство церковних риз так вразили незвиклi до блиску очi убогої пастви, що в трапезнiй довго чути було тiльки вигуки захвату, знадвору приходили все новi й новi юрби цiкавих. Усi пожвавiшали; погляди ченцiв, привченi до холодної байдужостi, заiскрилися вогнем радостi, замкнутi мовчанням уста вiдкрилися, й радiсна звiстка з трапезної перелетiла на монастирське дворище й за браму, а прочани рознесли її далi, по хуторах i селах, до братiв, що знемагали в непосильнiй працi.
Не склав рук заради вiдпочинку i сам архiпастир, а зараз же пiсля приїзду взявся за дiяльну пропаганду. Почувши про його повернення, до нього почали приїжджати з навколишнiх сiл священики й виборнi вiд громад, прохаючи вiдновити в них православ'я або вiдiбрати землi i майно, якi в них захопили унiати й ксьондзи. На превелику радiсть Мельхiседека, незабаром прибув до нього з Печер наш знайомий Найда i зразу став близьким i енергiйним його помiчником. Чи пiдтримати дух пригнiченого кровожерним насильством села, чи вселити надiю в серця спокушених, чи надихнути на боротьбу знеможених, чи дати притулок i сховище тим, що не мають домiвки, чи тим, якi блукають по лiсах, мов звiрi, — скрiзь архiмандрит посилав Найду, i той виконував з великою ретельнiстю найменшi його доручення.
Це нове дiяльне життя захопило Найду цiлком i заглушило болiсну тугу, що гнiздилася в його серцi; картини народного горя, якi вiн бачив навколо, сповнювали його душу глибокою скорботою й примушували замислюватися, чи вiрний вiн обрав собi шлях.
Найда був письменний i знав не тiльки церковне, а й свiтське письмо, а в тi часи то було рiдкiстю, i тому, крiм доручень в роз'їздах, вiн почав виконувати ще при Мельхiседеку й обов'язки писаря. Це ще бiльше зблизило його з настоятелем. Мельхiседек i ранiше, вiдвiдуючи Печери, оцiнив серце й розум молодого послушника, який з переконання покинув мирську суєту для молитов i подвижництва в дiлах церкви, гнобленої i занепалої, а тепер, узнавши його ближче, полюбив всiєю душею i зробив повiрником своїх таємних дум i бажань. Найда, з свого боку, платив за сердечне довiр'я архiпастиря палкою вдячнiстю i високою любов'ю. Вiн би й на мить не задумався вiддати за нього своє життя.
Мельхiседек завiв тепер, у зв'язку з подiями, що назрiвали, дiяльне листування з переяславським єпископом Гервасiєм та єпископом бiлоруським Георгiєм Кониським,
Оскiльки вища iєрархiя була знищена в Руському краї, котрий був пiд гнiтом Польщi, то за висвячуванням в iєреї i навiть в диякони доводилося звертатися до вищого духiвництва Росiйської держави. У цьому найбiльшу допомогу подавав переяславський єпископ, але користуватися нею було вельми нелегко: польськi властi ловили перебiжчикiв на кордонi, вiддавали їх на тортури й навiть карали на смерть, а тому потрiбно було багато хитрощiв i одчайдушної вiдваги, щоб висвятитися й живим повернутись додому. Ранiше, як ми вище сказали, цьому горю частково допомагали молдавськi владики, але вони висвячували на священикiв без перевiрки знань iнодi людей навiть зовсiм неписьменних, i Мельхiседековi доводилося спершу навчати їх письма й служби божої, а потiм уже просити Гервасiя затвердити їх. Тепер же, внаслiдок протекторату Росiї, вiдкривалася пряма дорога, хоч i утруднена все ж таки шляхтою, до переяславського єпископа Гервасiя.
З приводу цих висвячувань писав часто Гервасiй, а Кониський повiдомляв про наслiдки своїх особистих клопотань при варшавському дворi, i кожне його послання приносило все бiльше й бiльше радiсних вiстей; в останньому листi Кониський повiдомляв, що король уже зважився видати декрет, яким дисиденти визнаються державною владою i урiвнюються в правах з католиками та унiатами. Ця звiстка викликала в Мотронинському монастирi щиру радiсть i пiднесений настрiй. З цього приводу було вiдслужено урочистий подячний молебень, на радiсний дзвiн якого вiдгукнулися й церкви навколишнiх сiл, сполохавши тим уперше спантеличених ворогiв.
Був жаркий червневий день. Слiпучi потоки свiтла падали майже прямовисне з безхмарної височини й обливали Мотронинську гору з монастирем i неозорий навколишнiй обшир яскравим сяйвом. Глибоко внизу виблискували своїми макiвками величнi шатра зелених масивiв i, зливаючись у хвилясте безмежжя, творили чудову картину.
Темнi тiнi скрiзь позбiгали до самого корiння, i тiльки щiлини ярiв та кам'янистих круч згори здавалися страхiтливими чорними змiями.
Було душно й тихо. Навiть на верхiвцi гори не вiдчувалося свiжого вiтерця, i тiльки по легких тiнях, що тремтiли на зелених склепiннях, та по iскрах, якi подекуди спалахували смарагдами, можна було догадатися, що легенький подих ледь помiтно ворушив листя.
Та, незважаючи на задушливу спеку, в келiї архiмандрита було прохолодно.
Єдиний кам'яний будинок, у якому мiстилася келiя та ще два покої настоятеля монастиря, зовсiм тонув у зеленi невеликого садка, що оточував iз схiдного боку церкву. Товстi, масивнi стiни не пропускали всередину зовнiшньої спеки, а вузькi, високо прорiзанi вiкна, затiненi переплетеним гiллям, не давали пробиватися в келiю яскравому промiнню, а тому в нiй стояло приємне напiвсвiтло, що лягало м'якими зеленими тiнями на стелю. З висоти склепiння келiї спускалася маленька, на три свiчки, люстра, а в правому од вiкна кутку височiло розп'яття, обабiч якого висiли образи Кирила та Мефодiя — перших просвiтителiв i насаджувачiв православ'я.
Бiля вiкна стояв Найда й читав допiру одержане вiд Гервасiя послання. Мельхiседек сидiв проти вiкна в високому дерев'яному крiслi, спершись лiктями на колiна й схиливши на руки голову. Поруч нього, склавши на патерицi руки, сидiв у такому самому крiслi сивий намiсник Єлпiдифор. А коло дверей, одкинувши голову й спершись на одвiрок, стояв атлет у чорнiй рясi й клобуцi без воскрилiй; то був брат Мельхiседека архiдиякон Аркадiй. Молоде, гарне обличчя його, з невеличкою чорною борiдкою, вiдбивало гру почуттiв, якi його хвилювали, а темнi очi горiли енергiєю, iнколи спалахуючи вогнем. Найда вимовляв кожне слово послання виразно, повiльно, немов бажаючи вдуматися в таємний його смисл, а слухачi жадiбно й нетерпляче ловили їх, не порушуючи жодним словом читання.
— Хай буде, господи, ласка твоя над нами! — вигукнув, зводячи вгору руки, Мельхiседек.
— I хай прийдемо ми до тихої пристанi вiд бур i напастей! — додав тремтячим вiд хвилювання голосом Єлпiдифор.
Далi єпископ писав, що вiн бачить перемогу православ'я не тiльки в тому, що дечого вдалось домогтися у короля польського i на сеймi, але i в тiй щиростi, з якою унiати, що вiдпали вiд православної церкви, знову прилучаються до православної єпархiї.
— "У всьому цьому, — виразно читав Найда, — я зрю плоди високих твоїх трудiв, в бозi собрате, єдиний оборонче й вiдновителю на Українi зганьбленої вiри, а тому я, єпископ переяславський i боришпiльський, владою, даною менi, грiшному, вiд бога, при благословеннi найсвятiшого синода, ведлуг' заслуг святого подвижника, нинi утверджую тебе, Мельхiседека, в чинi церковного правителя й протектора як над церквами, так i над усiм православним народом на Українi". При цих словах Мельхiседек швидко пiдвiвся й, сплеснувши руками, вигукнув: