Під куполом
Шрифт:
А оскільки навіть при ясному світлі гарного жовтневого ранку він залишався більш ніж певним, що гріх, за який покарано місто, це його гріх, Лестер був напрочуд красномовним. У багатьох в очах стояли сльози, з найближчих лав часто лунали вигуки: «Господи, помилуй!» У такому натхненному стані в Лестера навіть під час проповідей незрідка народжувалися нові грандіозні ідеї. Одна з таких зринула йому в голові й сьогодні, і він тут же її оголосив, не замислившись ані на хвильку. Деякі речі занадто яскраві, занадто осяйні, щоб бути правильними.
– Сьогодні ж удень я поїду туди, де траса № 119 впирається у незбагненні Ворота Божі, – проказав він.
– О Ісусе! – схлипнула якась ридаюча жінка.
Решта заплескали в долоні або підняли руки в екстазі.
– Думаю, що о другій. Я стану навколішки прямо там, посеред пасовища, атож! І молитиму Бога прибрати цю біду.
Цього разу паства відгукнулася ще голоснішими вигуками: «Господи, помилуй! О Ісусе!» та «Господь благий».
– Але спершу, – Лестер здійняв руку, якою серед ночі шмагав собі голу спину. – Спершу я хочу покаятися за той ГРІХ, що призвів до такого БОЛЮ і такої ПЕЧАЛІ й цієї БІДИ! Якщо я молитимуся сам, Бог може не почути мене. Якщо зі мною молитимуться двоє чи троє, або навіть п’ятеро, Бог все одно може не почути мене, істинно кажу вам.
Вони послухалися, вони підкорилися. Тепер уже геть усі здійняли вгору руки і хиталися з боку на бік, охоплені тією знаменитою Божою лихоманкою.
– Але якби УСІ ВИ туди вийшли, якби ми почали молитися, ставши в коло, прямо там, на Божій траві, під синім Божим небом… на виду в солдатів, котрі, як переказують, охороняють творіння Рук Божих… якщо ВИ ВСІ вийдете, якщо МИ ВСІ будемо молитися разом, тоді ми зможемо поринути до самісіньких глибин цього гріха і витягнемо його на світло, де він помре, і тоді сотвориться чудо Господа Всемогутнього! ЧИ ВИЙДЕТЕ ВИ? ЧИ ВИ УКЛЯКНЕТЕ РАЗОМ ЗІ МНОЮ НА КОЛІНАХ?
Звісно ж, вони підуть. Звісно ж, стануть на коліна. Люди мають таку радість від щирих молитовних зібрань во славу Господа і в гарні, і в погані часи. І коли бенд заграв «Все, що постановляє мій Господь, все справедливо» [138] (тональність соль-мажор, Лестер на соло-гітарі), вони заспівали так, що мало дах не знесло.
Звичайно, там був і Джим Ренні. Це саме Джим Ренні призначив, хто кого підвозитиме туди на своїх машинах.
ГЕТЬ СЕКРЕТНІСТЬ!
СВОБОДУ ЧЕСТЕР МІЛЛУ!
ПРОТЕСТУЙМО!!!
ДЕ? Молочарня Дінсмора на 119 шосе (достатньо побачити розбитий лісовоз і військових АГЕНТІВ ГНОБЛЕННЯ)!
КОЛИ? 14:00 східного часу пригноблення!
ХТО? ВИ і кожен товариш, котрого ви зможете привести з собою! Скажіть їм, що ми бажаємо розповісти нашу історію медіям! Скажіть їм, що МИ БАЖАЄМО ЗНАТИ, ХТО НАМ ЦЕ НАРОБИВ! І НАВІЩО!
І головне, скажіть їм, що МИ БАЖАЄМО ВИСЛОВИТИСЯ!!!
Це наше місто! Ми мусимо за нього битися!
МИ МУСИМО ПОВЕРНУТИ ЙОГО СОБІ!!!
У нас можна отримати плакати, але подбайте про те, щоб принести й свої (і пам’ятайте – лихослів’я контрпродуктивне).
БОРИСЬ З СИСТЕМОЮ!
ПРОТИДІЙ ЇЙ ДО КІНЦЯ!
Комітет за свободу Честер Мілла
138
«Все, що постановляє мій Господь, все справедливо» – лютеранський гімн, написаний 1676 року (слова Самуеля Родігаста, музика Северуса Гасторіуса), перекладений на англійську 1863 року Катрін Вінкворт.
Якщо в Честер Міллі й була людина, котра могла б зробити своїм персональним гаслом старий вислів Ніцше «Все, що мене не вбиває, робить мене міцнішим», то цією людиною був Ромео Берпі, спритник з по-старосвітському кульним чубариком під Елвіса на голові й гостроносими чобітками з еластичними вставками в халявках на ногах. Ім’я він дістав від своєї романтичної мамуні, франко-американки, а прізвище від татуся – затятого янкі, практичного до самісінької глибини свого скупого серця. У дитинстві Ромео довелося виживати під пресом безжальних глузувань, а іноді й побиттів, але врешті-решт він став найбагатшою людиною у Честер Міллі. (Тобто… ні. Найбагатшим в місті був Джим Ренні, але більшість своїх статків йому доводилося приховувати.) Роммі володів найбільшим і найприбутковішим незалежним унівемагом у цілому штаті. Колись, у вісімдесятих, його потенційні партнери-кредитори сказали, що він сказився, якщо хоче розпочинати бізнес під такою гидотною назвою, як «Берпі». Роммі їм відповів, що якщо таке саме, як у нього, прізвище не заважає компанії «Насіння Берпі» [139] , то йому самому й поготів. А тепер влітку в нього прекрасно розкуповувалися майки з написом: СТРІЧАЙ МЕНЕ ЗІ СЛЕРПІ [140] В БЕРПІ. Отак-от, любі мої, позбавлені уяви банкіри.
139
«Burpee Seeds» – найбільша в Північній Америці компанія з вирощування та продажу насіння городини й квітів, яку 1876 року заснував син лікаря, але агроном за покликанням, 18-річний Вашингтон Олті Берпі (англ. burp – відрижка).
140
«Slurpee» – популярний напівзаморожений напій, що продається порціями в склянки (смак вибирає покупець) з автоматів у крамницях «7-Eleven», мережа яких наразі охоплює 18 країн світу.
Своїм успіхом він завдячував головним чином тому, що вмів угадати великий шанс і немилосердно його експлуатував. Близько десятої того недільного ранку – невдовзі по тому, як він побачив гнаного в бік поліцейської дільниці Нечупару Сема – йому підкотився черговий великий шанс. Як це завжди трапляється, коли сам їх невпинно вишукуєш.
Ромео помітив дітей, котрі вішали плакати, зроблені на комп’ютері, і то вельми професійно. Підлітки – більшість на велосипедах, парочка на скейтбордах – густо заліпили ними Мейн-стрит. Демонстрація протесту на шосе 119. Ромео замислився, кому ж це стукнула в голову така ідея?
Він зупинив одного з хлопчаків і спитав:
– Це моя ідея, – відповів Джо Макклечі.
– Не брешеш?
– Я ніколи не брешу, – сказав Джо.
Ромео простягнув хлопцю п’ятірку і, не зважаючи на його протести, засунув банкноту глибше йому в задню кишеню. Інформація була варта грошей. Роммі гадав, що люди мусять зібратися на цю дитячу демонстрацію. Всім шалено хочеться висловити свій розпач, страх і справедливий гнів.
Невдовзі по тому, як він відпустив Опудала Джо і той пішов своєю дорогою, Ромео почув, як люди балакають про післяобідню спільну молитву, яку вестиме пастор Коґґінс. Божою волею те саме місце і той самий час.
Ясно, що це знамення. І читається воно так: Є МОЖЛИВІСТЬ ГАРНОГО ВИТОРГУ.
Ромео пішов до своєї крамниці, де торгівля наразі перебувала в апатичному стані. Цієї неділі покупців узагалі було мало, та й ті йшли головним чином до «Фуд-Сіті» та «Палива & Бакалії». Більшість людей перебували або в церкві, або залишалися вдома, дивилися новини. За касою сидів Тобі Меннінг і теж дивився телеканал Сі-Ен-Ен по маленькому телевізору, що працював від батарей.
– Вимикай цю маячню і замикай касу, – наказав йому Ромео.
– Ви серйозно, містере Берпі?
– Так. Дістань зі складу великий тент. Скажи Лілі, щоб допомогла тобі.
– Той тент, що для нашого літнього ярмарку-розпродажу?
– Саме той, бейбі. Ми встановимо його на тому коров’ячому пасовищі, де розбився літак Чака Томпсона.
– На лузі в Алдена Дінсмора? А якщо він захоче за це грошей?
– Заплатимо.
Ромео рахував. У його універмазі продавалося геть усе, включно зі здешевленими бакалійними товарами, і якраз тепер у промисловому холодильнику позаду крамниці лежало десь з тисяча паків прострочених сосисок «Щасливчик». Він купив їх напряму з фабрики в Род Айленді (компанія «Щасливчик» вже закрилася, якісь невеличкі проблеми з мікробами, слава Богу, хоч не кишкова паличка), сподіваючись розпродати туристам і тим місцевим, котрі скуплятимуться на пікніки перед Четвертим липня. Не так сталося, як йому гадалося, завдяки цій чортовій рецесії, але він все одно тримався за ті сосиски, вперто тримався, як мавпа за горіх. І от, можливо, тепер…
«Продавати їх наштрикнутими на оті тайванські шпичаки для садових прикрас, цього добра в мене ще не менш мільярда, – міркував він. – Вигадати якусь дотепну назву, типу Соси-За-Бак». Плюс, ще є лаймовий концентрат, близько сотні ящиків лимонаду «Яммі-Таммі» й різні інші неліквіди, яких він уже й не сподівався позбавитися без збитків.
– Гадаю, нам доведеться також використати усіх «Блакитних Носорогів» [141] , – тепер вже його мозок клацав швидко, як комптометр, саме так, як це подобалося Ромео.
141
«Блакитні Носороги» – компактні газові балони для гриля, які випускає (обмінює порожні на повні) заснована 1994 року компанія «Blue Rhino».