Під куполом
Шрифт:
Ренні подумав: «Ніколи я не віддам мого міста під оруду кухаря, котрий наважився торкнутися рукою мого сина, а потім ще й противився моїй владі. Ніколи цьому не бувати, ти, мавпо. Ніколи».
А ще він подумав: «М’яко, спокійно».
Хай полковник Кухмістер викладе їхній великий військовий план. Якщо за фактом той подіє, добре. Якщо ні, новостворений полковник Армії США відкриє для себе нове значення виразу: у глибині ворожої території.
Великий Джим усміхнувся і промовив:
– Давайте зайдемо досередини, ходімо. Схоже, нам багато чого треба обговорити.
Джуніор сидів у темряві зі своїми подружками.
Дивним це було, навіть йому самому це здавалося дивним, проте водночас і заспокійливим.
Коли він разом з іншими позаштатними підручними повернувся до поліцейської дільниці після того колосального розгардіяшу на Дінсморовому полі, Стейсі Моґґін (сама все ще в уніформі й утомлена на вигляд) сказала їм, що, якщо хочуть, вони можуть попрацювати ще чотири години. Понаднормових службових годин пропонуватиметься ще багато, якийсь період принаймні, а коли місту надійде час платити їм за службу, пояснила Стейсі, вона певна, що будуть ще й бонуси… котрі, либонь, забезпечить вдячний уряд Сполучених Штатів.
Картер, Мел, Джорджія Руа і Френк Делессепс погодилися відпрацювати додаткові години. Справа була навіть не в грошах; вони кайфували від цієї роботи. Джуніор теж, але в голові йому почав народжуватися черговий біль. Це так гнітило після цілого дня в першокласному настрої.
Він сказав Стейсі, що пасує, якщо можна. Вона запевнила його, що все нормально, тільки нагадала, що він мусить бути на службі завтра о сьомій ранку.
– Роботи вистачить, – сказала вона.
На ґанку Френкі підсмикнув на собі ремінь і сказав:
– Навідаюся я, мабуть, до Ейнджі додому. Скоріш за все, вона десь поїхала з Доді, але мені нестерпно думати, що вона могла послизнутися в душі й лежить там зараз паралізована, чи ще щось таке.
У Джуніора почало стугоніти в скронях. Перед лівим оком затанцювала якась біла цятка. Вона смикалася туди-сюди в ритмі з його серцем, биття котрого також пришвидшилося.
– Хочеш, я зайду, – запропонував він Френкі. – Мені все одно по дорозі.
– Правда? Якщо не важко.
Джуніор помотав головою. Разом і біла цятка перед його оком скажено, запаморочливо застрибала. Та потім вгомонилася.
Френкі понизив голос:
– Саммі Буші була розкрила рота на мене там, на полі.
– Ота піхва, – пхекнув Джуніор.
– Авжеж. Каже: «Що ти зробиш, заарештуєш мене?» – пропищав Френкі дошкульним фальцетом, від чого Джуніору аж нерви скрутило. Біла цятка перетворилася на червону і якусь мить він боровся з бажанням вхопити свого старого друга за горло і задушити тут же, на місці, щоби назавжди позбавити себе небезпеки коли-небудь знову почути той фальцет.
– Так я оце думаю, – продовжував Френкі. – Чи не з’їздити туди, як закінчиться зміна. Провчити її, ну розумієш, навчити поважати місцеву поліцію.
– Вона шалава. І суча лесбійка.
– Так це ж іще краще. – Френкі замовк, задивившись на страхітливе сідаюче сонце. – Цей Купол має свої плюси. Ми можемо робити ледь не все, що нам заманеться. У всякому разі поки що. Ти тільки подумай про це, старий. – Френкі вхопив себе за матню.
– Звісно, – погодився Джуніор. – Та в мене на них не дуже стоїть.
Але зараз він відчував, що якраз навпаки. Типу того. Не те щоб він збирався їх трахнути, чи щось таке, хоча…
– Ви все одно залишаєтеся моїми подружками, – промовив Джуніор у темряву комори. Спочатку він підсвічував собі ліхтарем, та потім його вимкнув. У темряві було краще. – Хіба ні?
Вони не відповідали. «А якби вони це зробили, – подумав він, – я мав би можливість доповісти батькові й преподобному Коґґінсу про велике чудо».
Він сидів спиною до стіни, вздовж якої тягнулися полиці з консервами. Ейнджі він поклав правобіч, а Доді лівобіч себе. Menagerie a trois [174] , як називають це на форумах «Пентхауза». У світлі ліхтаря його дівчата мали не дуже гарний вигляд, розпухлі лиця і вибалушені очі, лиш трохи притінені їхнім волоссям, та вистачило лише їх відвернути… гай-гай! Чисто тобі парочка живих дівуль!
174
Звіринець утрьох (фр.) – перекручене m'enage `a trois (кохання утрьох).
Щоправда сморід, куди ж без цього. Суміш старого лайна і свіжого гниття. Але не так вже й погано, бо тут також були присутні й інші, приємніші запахи: кави, шоколаду, патоки, сушених фруктів і, либонь, героїну.
Також легкий аромат парфумів. Від Доді чи від Ейнджі? Він не міг зрозуміти. Головне, що він розумів, біль у нього в голові знову притишився і пропала та дратівна біла цятка. Він посунув уперед руку, налапавши груди Ейнджі.
– Ти ж не проти цього, Ейндж? Ну, я, звісно, знаю, що ти кохаєшся з Френкі, але ж ви, типу того, що розбіглися, крім того, це лише збуджує почуття. А ще – не хотілося цього тобі казати, але мені здається, він сьогодні задумав тебе зрадити.
Вільною рукою він намацав руку Доді. Вона була холодна, але він все одно поклав її собі на член.
– О, моя Доді, – промовив він. – Це доволі круто. Але роби, як тобі хочеться, дівчинко; не стримуй себе, будь геть відвертою.
Звісно, він мусить їх поховати. Скоро. Купол у будь-яку мить може луснути, мов мильна бульбашка, або вчені знайдуть спосіб якось його розчинити. Й одразу ж по цьому в місті аж кишітиме дізнавачами. А якщо Купол так і стоятиме, напевне буде створено щось на кшталт комітету з пошуку харчів, вони ходитимуть з дому в дім, шукатимуть продукти.
Скоро. Але не прямо тепер. Бо тут затишно.
І водночас хвилююче. Люди цього б не зрозуміли, але вони й не мусять щось розуміти. Тому що…
– Це наша таємниця, – прошепотів Джуніор у темряву. – Правда ж, дівчата?
Вони не відповіли (хоча зроблять це, у свій час).
Джуніор сидів, обіймаючи дівчат, котрих сам же й замордував, так він потроху задрімав, а тоді й поринув у сон.
Коли Барбі з Брендою Перкінс об одинадцятій покинули міську раду, нарада там все ще тривала. Спершу вони йшли по Мейн у бік Морін-стрит мовчки. На розі Мейн-стрит і Кленової вулиці все ще лежала невеличка, притиснута камінцем пачка одношпальтового спецвипуску «Демократа». Барбі висмикнув одну газету з-під прес-каменя. Бренда дістала з сумочки ліхтарик-олівець і присвітила, щоб прочитати заголовок.